Ці фото я зроби в останній, чудовий теплий весняний день в Празі )
Показ дописів із міткою Прага. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Прага. Показати всі дописи
субота, 7 травня 2011 р.
пʼятниця, 6 травня 2011 р.
Травневі канікули. День 4 та 5. Прага
День четвертий та пятий
В середу я вирішив відпочити. Тобто, це канікули і за визначенням не потрібно сильно напружуватись, та все одно усвідомлення необхідності за короткий строк передивитись якомога більше обєктів, та нахопатись враженнь трохи виснажує. То ж зранку після сніданку я подивився трохи СіЕнЕн (як виявилось, не дуже цікавий канал), потім почитав, а потім, вибачте, задрімав. Прокинувся о 14.00 і поїхав в місто, де гуляв поки не почався дощ. Без пригод, але мені сподобалось.
Вчора був на телевежі (Жижкова башта)(фото - згодом). Башта схожа на космічну ракету перед стартом, і деякі мешканці Праги здається не проти, щоб вона поскоріше вже стартувала. Я не пражанин, і мені вежа сподобалась. Табло в ліфті показує скільки метрів, а не етажів він проїхав. Панорамний поверх розташований на висоті 93 метрів, і з нього, за гарної погоди відкривається вид на 100 кілометрів. Я боюсь висоти, і на висоті майже ста метрів я переконався, що це глибоке і сильне почуття. Але захват від побаченного - значно сильніший.
А ввечері пішов гуляти по Градчанам. Туристів вже практично не було, проте були каштани, акації, та бузок. Не знаю чи Київ, ще є найзеленішою столицею Європи, але якщо й так, то Прага йому нічим не поступиться. Такої кількості садів, парків, каштанових алей я не бачив навіть в Києві. І ще, вчора був дуже лагідний вечір. Тож, жодних пригод, просто дуже приємна прогулянка - нема чого розповісти, але повірте, це було гарно )
Втім, два абзаци за два дні - це малувато. Тож, залишу тут подорожні нотатки. Несистематизовані та довільні, як і мої прогулянки Прагою.
Люди та собаки. Я бачив дівчину, яка зайшла в трамвай з долматинцем, та молоду пару, які зайшли з двома собаками до банку. Багато людей, які в місті вигулюють собак (відповідно, стенди з бумажними пакетами є доволі поширеною прикрасою празьких вулиць). Слід зауважити - собаки дуже виховані, мовчать, навіть найменші, і не звертають уваги на незнайомців. На Карловом мосту бачив справжнього ньюфаундленда. Неповторно красива собака. А кішок я бачив лише на сувенірних магнітах та футболках.
Люди, особливо жінки, на милицях. Не можу зрозуміти, може кількість людей на милицях є однаковою незалежно від регіону, але в Празі за останні чотири дні прогулянок я побачив пять чи шість жінок на милицях. Це значно більше ніж в Києві. Єдине пояснення яке приходить в голову - травми це наслідок небезпечного поєднання бруківки, схилів та високих підборів. Втім, я відкритий до альтернативних поясненнь.
Бомжі. В Празі є все, в достатній кількості, і бомжі не виключення. Майже на кожній великій площі або парку можна помітити группу "міських мандрівників". Празькі бомжі не менш живописні за київських, хіба трохи частіше використовують переваги теплої води.
Туристи. Значно живописніший соціальний прошарок празького населення. За словами керівника нашої групи постійно в Празі проживає 1,5 млн людей. А кожного дня до Праги прибуває 350 000 туристів. Можливо вона помилилась. Але якщо й так, то зовсім трохи - туристів тут море, океан. Італійські школяри, німцькі пенсіонери, японці, росіяне (травневі свята, це травневі свята), американці, французи, студенти, закохані, родини з дітьми, друзі, з групою, або самостійно - все, що ви могли собі уявити.
Але варто зайти за три квартали від Старомеської чи Вацлавської площ ви потрапите в іншу, більш празьку Прагу. Так, ймовірність зустріти людину з мапою та рюкзаком залишається доволі великою (1 вулиця - 1,5 туриста). Але тут можна зустріти і звичайних пражан у природній атмосфері. Доволі милі люди, як на перший погляд.
Щодо мап. Кількість людей, що зупинились посеред вулиці і витрачаючи останні душевні сили намагаються визначити де ж на цій проклятій мапі та точка А, в якій вони зараз знаходиться, і де та недосяжна, як міраж, точка Б, якої вони прагнуть досягти - перевищує найсміливіші очікування. Не скажу скільки разів я сам напружував чоло, поки розумів де знаходжусь. Тут легко заблукати, бо вулиці розташовані лабиринтом, а від шикарних фасадів, затишних площ та парків, ресторанчиків та кафе, голова йде обертом (здається я про це вже казав). Тому, гадаю стратап "Місцеві. Допомогаємо знайти вас на мапі Праги і пояснюємо маршрут з 2011" швидко б перетворився на успішне підпримство, з можливим розміщенням акцій на Нью-Йоркскій біржі.
Тут багато сувенірних лавок. Але більшість з продавців дозволяє просто дивитись і не навязує свій товар. Можливо, тому що вони надзвичайно виховані, а може тому, кількість туристів (див.вище) дозволяє продавцям не дуже напружуватись на роботі - їх покупець до них обовязково завітає.
Здається, я писав про місцеві книги - вони настільки гарно оформлені та надруковані, що їх хочеться придбати як сувенір, красиву річ, предмет мистецтва. Але не всі чехи поділяють таке ставлення до книг. Переважна частина місцевого населення, купує книги для того аби їх читати. Книжкових магазинів - неймовірна кількість, в вагоні метро чи трамвая, ви обовязково знайдете як мінімум трьох читачів, на лавках в парках, чи ресторанах швидкої їжі - ви обовязково знайдете ще двох читачів, на зупинках трамвая, автобусів чи метровських ескалаторах поруч з рекламою масла, та банків, можно знайти рекламу книжкових новинок. (В метро ця реклама здається не дуже продуманою, бо постери розвішані так, що їх верхня та нижня сторони паралельні ескалатору, тож доводиться нахиляти голову, аби прочитати написане, на постері, а нахиляти голову на ескалаторі - ризикована справа). І читають не лише дорослі, але й діти. Думаю, якщо немає іншої, то книжковий в Чехії, є достатньою причиною аби вивчити чеську.
вівторок, 3 травня 2011 р.
Травневі канікули. День 2 та 3. Краків-Прага. Прага.
Отже вчора я приїхав до Праги.
Здається це моя остання довга автобусна мандрівка. Автобус о 800 відправився з Кракова і о 1700 зупинився біля празського вокзалу. До очікуванних фізичних складностей такої подорожі у вигляді затеклих кінцівок та неможливості прийняти зручну позу, додалась ще одна, моральна. Виявилось, що регулювати гучність динаміків у автобусі неможливо, тому протягом доволі довгого часу, треба було слухати керівника групи. Я розумію всю складність її роботи, і підозрюю, що межа між класним керівником в школі для дітей з особливо складним характером, та керівником туристичної групи тонка, майже прозора. Відповідати на дурні питання, давати розумні поради, бути рідною мамою для 40 осіб різного віку та світоглядів - це важка справа. Але я досі не розумію, чому не можна було зробити промову нашого керівника трохи тихшою. Порятунку не було навіть в наушниках. З іншого боку, я дізнався, що "річки Чехії течуть з півдня на північ, і впадають в три моря: Балтійське, Північне, та Північно-Льодовите", що битва при Аустерліці була названа битвою трьох імператорів на честь російського, австрійського та пруського (мені здавалось, що замість пруського мав бути французський), "за останню тисячу років Чехія дуже змінилась" і що "багато хто говорить, що Прага схожа на Київ (пауза)... Ні, не схожа".
А ще, довгу подорож автобусом прикрасили види з вікна. Краса неймовірна. Зелені поля вкриті жовтими квітками рапса, косулі, які не бояться підходити близько до траси, будинки, вкриті черепицею. (Особисте враження, яке не має під собою жодного експерементального підтвердження - в Польщі та Чехії приватні будинки розфарбовані, переважно, в кольори національних прапорів. В Польщі - велика кількість білих, та різного ступеню сірих будинків, з червоними, та блідо-червоними дахами. В Чехії - до білого та червоного додається ще й синій. Навіть, якщо я помиляюсь - було б прикольно, якби десь так і було).
Прага зустріла нас хмарами та дощем. Ми зупинились у вокзала і нас одразу повели на екскурсію Старим Містом. За окремим виключенням, я не буду переповідати зміст того, що розповідав нам екскурсовод. По-перше, мені ліньки, а по-друге - приїздіть до Праги і самі все побачите та почуєте. Дуже вразила площа Вацлава, яка за розмірами скоріше вулиця, ніж площа. На відміну від Кракова - переважна більшість будинків тут відремонтована, пофарбована і підтримується у гарному стані. Надзвичайному і фантастичному стані. Ах... Завтра робитиму фото, викладу кілька моїх улюблених )
Сьогоднішній день почався з дощу. Холодного, неприємного і неквапно-спокійного в своєму намаганні зробити цей день якомога неприємнішим для туристів. Дощ йшов до середини дня, а холодна погода залишилась до вечора. Кажуть, завтра буде тепліше, втім, я б не дуже сподівався.
Я не очікував багото від екскурсії по Празькому граду у холод, дощ та вітер. Я розраховував втекти десь на двадцятій хвилині, заховатись в теплому закладі з пледами та гарячим чаєм, а після продовжити знайомство з Прагою самостійно. Я не втік на двадцятій, на тридцятій, на пятдесят сьомій хвилині. Точніше я залишився до кінця екскурсії і ще пройшовся з гідом до трамвайної зупинки. Пані Єлена (гід) - невиска на зріст, з світлими очами, скрипучим голосом. Протягом екскурсії вона викурила три Вайсроя, зробила дюжину зауваженнь особливо ретивим туристам і розповіла неймовірну купу всього про Празький Град, Карлів міст та сучасну Прагу. Це я намагаюсь сказати, що мені дуже сподобалось.
Декілька трюізмів про Прагу ззовні. По-перше, це "місто - підручник з архітектури". Тут зібрано все, про що пишуть в підручнику архітектури, та дещо, про що там забули написати. Від різноманіття будинків, фасадів, оздоблення голова йде обертом і хочеться понюхати кави чи подивиитсь на щось простіше за цю неймовірну красу. По-друге - трамваї. Вони ходять за розкладом, відкривають двері на вимогу і в них тихо. Дуже тихо. Можливо, в Києві, через проблеми в звукоізоляції, не помічаєш, що в громадському трансопрті люди переважно мовчать. В Празькому трамваї та метро це дуже помітно. Так тихо буває в бібліотеці або в пустій кімнаті. Тишу перериває лише жіночий голос, що оголошує зупинки. Незвичне відчуття.
Ввечері пішов на концерт органої музики в соборі св Миколая на Старомеській площі. Виявляється, якщо орган схований на балконі (як взагалі-то й потрібно) і виконавця не видно, то музика нічого не втрачає. Після - гуляв і встиг заблукати. Але знайшов себе біля Танцюючих будинків (фото завтра) після чого вирішив, що пригод на сьогодні досить, настав час вечеряти. Що власне зараз і буду робити в закладі У Голема, тільки-но закінчу писати і опублікую цей запис ) Так, я хизуюсь ) Але тут так здорово! Приїздіть, побачите самі )
Здається це моя остання довга автобусна мандрівка. Автобус о 800 відправився з Кракова і о 1700 зупинився біля празського вокзалу. До очікуванних фізичних складностей такої подорожі у вигляді затеклих кінцівок та неможливості прийняти зручну позу, додалась ще одна, моральна. Виявилось, що регулювати гучність динаміків у автобусі неможливо, тому протягом доволі довгого часу, треба було слухати керівника групи. Я розумію всю складність її роботи, і підозрюю, що межа між класним керівником в школі для дітей з особливо складним характером, та керівником туристичної групи тонка, майже прозора. Відповідати на дурні питання, давати розумні поради, бути рідною мамою для 40 осіб різного віку та світоглядів - це важка справа. Але я досі не розумію, чому не можна було зробити промову нашого керівника трохи тихшою. Порятунку не було навіть в наушниках. З іншого боку, я дізнався, що "річки Чехії течуть з півдня на північ, і впадають в три моря: Балтійське, Північне, та Північно-Льодовите", що битва при Аустерліці була названа битвою трьох імператорів на честь російського, австрійського та пруського (мені здавалось, що замість пруського мав бути французський), "за останню тисячу років Чехія дуже змінилась" і що "багато хто говорить, що Прага схожа на Київ (пауза)... Ні, не схожа".
А ще, довгу подорож автобусом прикрасили види з вікна. Краса неймовірна. Зелені поля вкриті жовтими квітками рапса, косулі, які не бояться підходити близько до траси, будинки, вкриті черепицею. (Особисте враження, яке не має під собою жодного експерементального підтвердження - в Польщі та Чехії приватні будинки розфарбовані, переважно, в кольори національних прапорів. В Польщі - велика кількість білих, та різного ступеню сірих будинків, з червоними, та блідо-червоними дахами. В Чехії - до білого та червоного додається ще й синій. Навіть, якщо я помиляюсь - було б прикольно, якби десь так і було).
Прага зустріла нас хмарами та дощем. Ми зупинились у вокзала і нас одразу повели на екскурсію Старим Містом. За окремим виключенням, я не буду переповідати зміст того, що розповідав нам екскурсовод. По-перше, мені ліньки, а по-друге - приїздіть до Праги і самі все побачите та почуєте. Дуже вразила площа Вацлава, яка за розмірами скоріше вулиця, ніж площа. На відміну від Кракова - переважна більшість будинків тут відремонтована, пофарбована і підтримується у гарному стані. Надзвичайному і фантастичному стані. Ах... Завтра робитиму фото, викладу кілька моїх улюблених )
Сьогоднішній день почався з дощу. Холодного, неприємного і неквапно-спокійного в своєму намаганні зробити цей день якомога неприємнішим для туристів. Дощ йшов до середини дня, а холодна погода залишилась до вечора. Кажуть, завтра буде тепліше, втім, я б не дуже сподівався.
Я не очікував багото від екскурсії по Празькому граду у холод, дощ та вітер. Я розраховував втекти десь на двадцятій хвилині, заховатись в теплому закладі з пледами та гарячим чаєм, а після продовжити знайомство з Прагою самостійно. Я не втік на двадцятій, на тридцятій, на пятдесят сьомій хвилині. Точніше я залишився до кінця екскурсії і ще пройшовся з гідом до трамвайної зупинки. Пані Єлена (гід) - невиска на зріст, з світлими очами, скрипучим голосом. Протягом екскурсії вона викурила три Вайсроя, зробила дюжину зауваженнь особливо ретивим туристам і розповіла неймовірну купу всього про Празький Град, Карлів міст та сучасну Прагу. Це я намагаюсь сказати, що мені дуже сподобалось.
Декілька трюізмів про Прагу ззовні. По-перше, це "місто - підручник з архітектури". Тут зібрано все, про що пишуть в підручнику архітектури, та дещо, про що там забули написати. Від різноманіття будинків, фасадів, оздоблення голова йде обертом і хочеться понюхати кави чи подивиитсь на щось простіше за цю неймовірну красу. По-друге - трамваї. Вони ходять за розкладом, відкривають двері на вимогу і в них тихо. Дуже тихо. Можливо, в Києві, через проблеми в звукоізоляції, не помічаєш, що в громадському трансопрті люди переважно мовчать. В Празькому трамваї та метро це дуже помітно. Так тихо буває в бібліотеці або в пустій кімнаті. Тишу перериває лише жіночий голос, що оголошує зупинки. Незвичне відчуття.
Ввечері пішов на концерт органої музики в соборі св Миколая на Старомеській площі. Виявляється, якщо орган схований на балконі (як взагалі-то й потрібно) і виконавця не видно, то музика нічого не втрачає. Після - гуляв і встиг заблукати. Але знайшов себе біля Танцюючих будинків (фото завтра) після чого вирішив, що пригод на сьогодні досить, настав час вечеряти. Що власне зараз і буду робити в закладі У Голема, тільки-но закінчу писати і опублікую цей запис ) Так, я хизуюсь ) Але тут так здорово! Приїздіть, побачите самі )
неділя, 20 вересня 2009 р.
Прага.З записок мандрівника-аматора.
Позавчора приїхав з Social Innovation Camp, який проходив в Братиславi 16-18 червня. Вражень купа. I тому, що це перша велика поїздка за межi Києва за останнi 6-7 рокiв, i тому що мiста в яких я побував вартi того, аби поїхати в них ще раз. Потiм ще раз. А потiм ще раз, i ще раз, i ще раз.
Я вирiшив опублiкувати свою "доповiдь" про мандри якнайшвидше. Бо якщо я почну писати за правилами - спочатку чернетку, потiм редагвання, чистовик, редагування i публiкацiя - найближчий пост зявиться на Рiздво. Але це блог, а не "Український тиждень". I якщо трапиться десь граматична помилка, чи я забуду розповiсти iсторiю, чи надумаю якось покращити свiй запис - у мене завжди буде така можливiсть. А поки маю час - розповiм про Прагу i Братиславу. Фото можна подивитись в цьому слайд шоу
або у веб-альбомi. Для цього достатньо лише тицьнути на фото. Що ж до тексту - прошу читати далi :)
Прага.
Загальнi зауваження.
Подiя, на яку я поїхав мала назву Social Innovation camp, який проходив в Братиславi з 15 по 18 вересня. Кемп проходив в рамках Civil Society Forum i українська делегацiя була сформована з... Але про робочу частину я розповiм iншим разом. А зараз про неробоче.
В понедiлок, 14 вересня, ми прилетiли до Праги, щоб звiдти летiти до Братислави. Але мiж рейсами було близько 6 годин вiльного часу i вибираючи мiж 6 годинами в аеропорту та 6 годинами в Празi всi семеро членiв нашої групи зробили очевидний та розумний вибiр. На зворотньому шляху з Братислави до Києва склалась така ж ситуацiя. Ми мали в Празi близько 5 годин до рейсу на Київ, але цього разу не всi зголосились вiдвiдати Прагу 2й раз. Справа в тому, що з Братислави ми вилетiли о 5.20 ранку. Тому хтось з нашої групи вирiшив подрiмати в аеропортi, а не дивитись на ранкову Прагу, "де все одно нема чого робити". Як виявилось - вони помилились. Але про це згодом.
З аеропорту до празького старого мiста - хвилин сорок. Спочатку автобус до метро Девiцка, а звiдти вiд 1 до 3 станцiй метро. В празькому метро мене здивували три речi: низький рiвень шуму, кнопки для вiдкриття дверей, i вiдсутнiсть турнiкетiв та контролю за сплатою проїзда. Вагони ходять безшумно. Ну добре - майже безшумно. В вагонi можна розмовляти не напружуючи голосовi звязки чи просто слухати плеєр - це приємно :)
На зупинцi не всi дверi вагону можуть вiдкритись. Це зроблено, думаю, з економiчних причин - якщо нiхто не збирається виходити, то нащо вiдкривати дверi, витрачаючи енергiю, яка коштує грошей? Тому iнколи в вагонi вiдкривається лише однi дверi. Але якщо ти стоїш бiля зачинених дверей i раптом згадуєш, що виходити тобi зараз, а не на наступнiй, то ти тиснеш на зелену кнопку бiля своїх дверей. Вони вiдкриваються i ти далi йдеш в своїх справах. Я стикнувся з зеленою кнопкою, в пятницю, коли ми другий раз заїхали до Праги. Поїзд зупинився, а дверi замкненi. Дякувати, паннянцi яка швидко приклала палець до зеленої кнопки i випустила нас.
Що ж до вiдсутностi контролю за платою на проїзд то не все так просто, як задлося на перший раз. Дiйсно, ти нiкому не маєш предявляти квиток при входi в метро, але час вiд часу на платформi можна зустрiтися з контролем. Це i є закон, а вiн як вiдомо хоч i dura, але sed. Якщо у тебе нема квитка, або на ньому скiнчився час шансiв вирiшити ситуацiю полюбовно - мало. Штраф - 950 крон, а це билзько 60 долларiв.
Кажуть, що Прага прекрасне мiсто i тут нема з чим сперечатись. Вулички, кафе, старовиннi будинки, своєрiдна атмосфера - все це, а також багато чого iншого, що пишуть в путiвниках по Празi, правда. I оскiльки це так, то не дивно, що так багато людей хочуть вiдвiдати це мiсто. Я десь чув кожного року Прага приймає близько 20 млн. туристiв, i навiть якщо ця цифра завищенна втричі, все одно Прагу вiдвiдує громадна кiлькiсть туристiв. I їх неможливо не помiтити :) Німці, англійці, італійці, росіяне, японці, знову росіяне, знову англійці, знову японці, знову німці, а з ними німці та росіяне з французами і ще трохи японців, а також трохи іспанців, голандців та група туристів з Норвегії.
Першого дня маршрут склався наступним чином - з аеропорту до метро Dejvicka, звідти до Staromestka, а далі - куди очі дивляться. Згодом зясувалось, що очі дивились на Оперу, Влтаву, Карлів міст, Град (півока), Старомеську площу та на три дюжини вулиць, вуличок та переулків.
В другий раз ми вийшли біля Граду і спустились вниз до Карлового мосту, а звідти - до Старомеської площі. Коли ми летіли, то дуже сварили організаторів, за незручний розклад: 5.20 з Братислави, о 6й з копійками у Празі, а звідти лише об 11 в Київ. Але насправді то був величезний подарунок. Бо коли ми о 7 ранку опинились на місці, то виявилось, що окрім нас, охорони та двох туристок з Італії в усьому Граді не було нікого. Я серйозно - справді нікого! Якщо вигадувати собі романтичний ранок, то це був він - сонце, що сходить, собор св. Вітта, Злата Улічка, ранкова панорама Праги, Влтава, Карлів міст, і безіменна бакалія, де ми випили чаю з булочками. Прага належала лише нам, та випадковим happy few. Гадаю, таку прогулянку можуть дозволити собі лише транзитні пасажири, яких не затримає тепла постіль та шведський сніданок в готелі, та великі ентузіасти-мандрівники.
Замість висновків.
Прагу обовязково потрібно побачити кожному. Я хотів би ще раз туди поїхати, але на довше, ніж ті сумарні 8 годин, які провів в цьому прекрасному місті. Я відчуваю, що туди треба їхати одному, або разом з дуже близькою людиною. І ще відчуваю, що не витримав би Праги довше 2х тижнів :) Знову повторю - я був там менше, ніж триває робочий день, та побачив 1/20 того, що слід побачити, але у мене склалось враження, що Прага - місто-музей. А в музеях не дуже зручно жити. Зовсім інша справа - Братислава, де можна писати мемуари, нічим не займатись, працювати від зорі до зорі, пити пиво чи вино, читати книжки та просто жити.
Про це найменше велике місто - наступного разу.
Підписатися на:
Дописи (Atom)