Вступ, який можна сміливо пропустити, бо тут автор багато пояснює та вибачається.
Десь тиждень тому на вулицях осіннього Києва з’явились перші постери до фільму “Гаррі Поттер та смертельні реліквії”. Сказати, що від цього видовища очі мої наповнились сльозами радості, а вуста прошепотіли “Нарешті! Дочекався…”. - це безсоромне перебільшення. Втім, цілком точно, що настрій через очікуваний фільм у мене покращився. Бо я люблю книги про Гаррі Поттера. І фільми також.
Визнаю, знадобилось трохи часу, аби я зрозумів, що особливого в хлопці, що вижив. Та час в такій справі значить небагато. Литовці кажуть: “Так, ми були останніми, хто прийняв християнство, але ми будемо останніми, хто від нього відмовиться”. Зі мною сталось майже те саме. Тобто, щирим ідіотизмом з мого боку, було б проводити паралелі між релігійним вибором цілого народу і власними, доволі звичайними, літературними уподобаннями. Можливо, я займусь цим пізніше, оточений любов’ю онуків та піклуванням доглядальниць. Але зараз… Зараз, я просто відчуваю, що може був останнім, хто захопився книгами про хлопця чарівника, але точно буду останнім, хто відмовиться від задоволення в черговий раз перечитати книги про Гаррі Поттера.
Перед прем’єрою я вирішив перечитати сам роман. По-перше, хотілось освіжити пам’ять, щоб під часу сеансу, голосним шепотом повідомляти сусідам “А в книзі написано…” . По-друге, було цікаво, як написані книги Роулінг, і чергова перечитка давала шанс розібратись у внутрішньому механізмі роману. Я і раніше намагався читати книгу уважно, - ставлячи до тексту питання “для чого?”, “що дає ця деталь?”, підкреслюючи рядки, залишаючи примітки на полях і таке інше. Але жодного разу мені не вдалось підтримати критичний настрій достатньо довго, для того, щоб справа завершилась якимись артикульованими узагальненнями. Про олівець та розумні питання я забував вже на третій сторінці і знову, вкотре, занурювався в пригоди Гаррі Поттера, Герміони Грейнджер, Рона Візлі та всіх, всіх, всіх..
І цього разу сталось би так само, і декілька цікавих технічних штук, які я встиг знайти в романі Роулінг, залишились би незафіксованими. Та я обмовився про них Володимиру Пузію, автору курсу “Творча майстерня письменника”, який він викладає в “Розумній ресторації” (Обдуманий рекламний текст про курс і заклад загалом я опублікую в одному з наступних постів. А поки, скажу, що для мене “Майстерня” стала найбільшою подією цього року. Давно кортіло прослухати курс з писемницької справи, і мені шалено пощастило потрапити до “Розумної ресторації” в потрібний час. Курс, в якому розглядаються як теоретичні, так і практичні питання роботи письменника цікавий сам по собі. А коли його читає письменник, який любить свою справу, заняття стають просто захоплюючими). Володимир запропонував мені зробити невелику доповідь про роман “Гаррі Поттер і Смертельні реліквії” для слухачів майстерні. Власне, ця домовленість і допомогла довести нотатки до кінця. Маю подякувати Володимиру і моїм колегам-слухачам за те, що вислухали все до кінця.
Ось майже і все зі вступом. На сам кінець залишились зауваження формального характеру. Нотатки були зроблені з тексту роману “Гаррі Поттер і смертельні реліквії” Дж.К.Роулінг, виданого видавництвом “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, у перекладі Віктора Морозова, за редакцією Олекси Негребецького та Івана Малковича. Оскільки , будь-яке поширення тексту роману , або його частин, без згоди видавництва заборонено, а звертатись до “А-ба-ба-га-ла-ма-ги” було ліньки, подальші нотатки не містять цитат. Якщо вам стане цікаво, думаю, ви можете перечитати роман і самостійно вирішити, чи мають ці нотатки хоч якесь відношення до останньої книги поттеріани.
1. Оповідач
Оповідач асоціює себе (насправді "об’єднує", але "асоціює" звучить розумніше) з Гаррі Поттером, він постійно знаходиться за плечем у головного героя. За виключенням декількох розділів в усій серії, про які згадаємо пізніше, автор знаходиться разом з Гаррі. Ми знаємо, що робив Гаррі, як почувався, що відчував, що думав. Про почуття, думки інших персонажів ми дізнаємося із зовнішніх проявів - їхнього вигляду, тону голосу, того, що доступне сторонньому спостерігачу (Гаррі). Чогось схожого “і тоді Герміона подумала “А було б непогано створити багатозільну настійку з трьох складових, замість семи десяти чотирьох” ми не знайдемо. Оповідач не знає, що думають інші персонажі. Власне, всі сім книг могли б бути написані самим Поттером, дорослішим та трохи екстравагантним (бо як інакше пояснити, для чого йому писати книгу про себе від третьої особи).
У семи книгах поттеріани зустрічаються розділи, в яких сам Гаррі не присутній (наприклад 1-й розділ четвертої книги, 1-й та 2-й розділи шостої та 1-й розділ сьомої книг). Втім, у четвертій та шостій книгах, оповідач все одно асоціюється з одним з персонажів - Френком Брайсом в Келиху Вогню, чи з премєр-міністром Великобританії у Напівкровному принці. Ми бачимо і чуємо, те, що знають вони, нам відомі їх відчуття та почуття - те ж саме, що і з Гаррі Поттером. Але правила гарні лише тим, що у них бувають виключення.
Існують розділи, де оповідач не асоціюється з жодним персонажем, є реєстратором подій, зовнішніх реакцій і не знає анічогісеньки про внутрішній світ хоча б одного з діючих у розділі персонажів. Чому так? Тут я встулю на хливкий грунт гіпотез, перевірити які можна лише під час особистої бесіди з Джоан Роулінг. На мою думку, це пов’язано з тим, що в “репортерських” розділах, центральним персонажем (таким, без якого розділ розвалюється), є професор Северус Снейп - шоста книга, 2-й розділ, “Прядильний кінець”) і сьома книга, 1-й розділ, “Сходження Темного Лорда”. Може, відсутність опису переживань/думок/почуттів в цих розділах пов’язана з тим, що Снейп - майстер блокології? Відсутність емоційної складової підкреслює холодність, відлюдкуватість професора Снейпа. Якщо ж уявити, що оповідач асоціює себе з професором Снейпом (що сумнівно), то виходить, що навіть оповідач не може проникнути в думки і почуття Снейпа, і вимушений вдовільнитись тим, що бачить та чує професор .
2. Сюжетні лінії та технічні персонажі.
В романі є три головні сюжетні лінії: - боротьба Гаррі з Волдемортом і пошук горокраксів, історія загадкового минулого Альбуса Дамблдора та смертельні реліквії, і не менше шести допоміжних ліній. Кожна сюжетна лінія має свою зав’язку, кульмінацію та розв’язку. Для того, аби розвивати сюжет, головних героїв (Герміони, Гаррі та Рона), а також персонажів другого плану, не досить. Звичайно другопланові персонажі можуть видавати інформацію потрібну для розвитку сюжету, але їх головна роль (функція) полягає в іншому - Гаррі має з ними стосунки - він закоханий у Джинні Візлі, товаришує з близнятами Візлі, ненавидить Волдеморта, не сприймає Снейпа, любить Дамблдора, поважає професорку Міневру Макгонагел етс…). Щоб історія рухалась, Роулінг вводить технічних персонажів, головна функція яких полягає в тому, щоб “додавати” необхідну інформацію.
Тітонька Мюрріель виникає на весіллі Білла Візлі та Флер де ла Кур, аби просунути історії “Дамблдорова молодість” та “Горокракси”. Крічер потрібен для розповіді про “Горокракси”, Ксенофілій Лавгуд та Олівандер - для лінії “Смертельні реліквії”, Еберфорс з “Кабанячої голови” - для “Дамблдорової молодості”. Але розкидуватись персонажами, забуваючи про них, коли вони виконали свою функцію, - неприпустима розкіш. Техперсонажі можуть стати учасниками подій в інших сюжетних лініях. Тітонька Мюрріель бере участь у сюжетній лінії “Горокраскси”, Еберефорс є дійовою особою в “Боротьбі з Волдемортом”. Окрім того, навіть якщо їм не вдається взяти участь у подіях однієї з головних сюжетних ліній, вони можуть долучитися до менших - Віктора Крум рухає лінію “Смертельні реліквії”, і його поява допомагає лінії “Рон та Герміона“.
3. Розділи та сцени.
В кожному розділі відбувається декілька подій-сцен, кожна з яких працює на певну сюжетну лінію. Тут нема чого розповідати, бо інформація про сцену загальновідома - сцена визначається єдністю події, часу, та місця (втім, це не обов’язковий атрибут - у випадку перегонів місце може змінюватись, а подія залишається тією самою). Між сценами стоять зв’язки (обсягом не більше одного абзацу), які полегшують перехід від однієї сцени до іншої. У останній третині книги зв’язки між сценами починають зникати, аби не заважати темпу оповідання..
4. Абзаци та речення.
Елементарною одиницею сцени є абзац (Людей мого віку вчили, що речення - це фрагмент тексту, який висловлює завершену думку. В англійській літературі трохи інший погляд на спосіб вираження думок та поглядів на письмі - в реченні можна висловити твердження, питання, побажання, вигук, а для думки, або погляду потрібен абзац).
Побудова абзацу в романі залежить від позиції оповідача. Описові речення, з яких складаються абзаци, можна розділити наступним чином:.
- що відбувається навколо (опис сцени, дії інших персонажів);
- що робить Гаррі (його дії, що він бачить, чує);
- що відбувається всередині Гаррі (його почуття та переживання).
Я не буду детально зупинятись на діалогах та внутрішній мові головного героя. Зазначу лише ось що. Окрім виділеної лапками внутрішньої мови Гаррі (“Снейп - придурок”, - подумав Гаррі) існують ще роздуми/переживання не виділені на письмі, але які коментують події так, як би це зробив Гаррі, а не хтось інший. Напевно, це зроблено для більшого “зрощування” оповідача і Гаррі Поттера, і посилення емоційного зв’язку між читачем та головним героєм.
Рідко можна зустріти абзац, який складається з описових речень лише одного типу. Як правило, абзац містить речення двох або трьох типів. “Дії Гаррі - події навколо - дії Гаррі” або “переживання Гаррі - дії Гаррі - події навколо - дії Гаррі”. Чергування речень різного типу дає читачу більшу картину того, що відбувається в сцені, задає ритм тексту. Але чергування речень відбувається не за абстрактними пат тернами, а за художньою доцільністю що запобігає монотонності оповіді).
Слід звернути увагу на те, що речення, здебільшого мають одного головного героя (підмет - ?). Складних речень на кшталт “Снейп посміхнувся і Гаррі пішов геть” - дуже мало. Переважно, кожне речення має один підмет - це допомагає читачу зберегти увагу на тому, що відбувається, на описі.
