З фотокамери мандрівника. Братислава

Поки спогади про славне місто Братиславу не написані, пропную увазі фото цього славного міста. Маю ж чимось засвідчити своє там перебування.
Де що знав - поставив підпис.

Прага.З записок мандрівника-аматора.

Позавчора приїхав з Social Innovation Camp, який проходив в Братиславi 16-18 червня. Вражень купа. I тому, що це перша велика поїздка за межi Києва за останнi 6-7 рокiв, i тому що мiста в яких я побував вартi того, аби поїхати в них ще раз. Потiм ще раз. А потiм ще раз, i ще раз, i ще раз.

Я вирiшив опублiкувати свою "доповiдь" про мандри якнайшвидше. Бо якщо я почну писати за правилами - спочатку чернетку, потiм редагвання, чистовик, редагування i публiкацiя - найближчий пост зявиться на Рiздво. Але це блог, а не "Український тиждень". I якщо трапиться десь граматична помилка, чи я забуду розповiсти iсторiю, чи надумаю якось покращити свiй запис - у мене завжди буде така можливiсть. А поки маю час - розповiм про Прагу i Братиславу. Фото можна подивитись в цьому слайд шоу



або у веб-альбомi. Для цього достатньо лише тицьнути на фото. Що ж до тексту - прошу читати далi :)

Прага.

Загальнi зауваження.

Подiя, на яку я поїхав мала назву Social Innovation camp, який проходив в Братиславi з 15 по 18 вересня. Кемп проходив в рамках Civil Society Forum i українська делегацiя була сформована з... Але про робочу частину я розповiм iншим разом. А зараз про неробоче.

В понедiлок, 14 вересня, ми прилетiли до Праги, щоб звiдти летiти до Братислави. Але мiж рейсами було близько 6 годин вiльного часу i вибираючи мiж 6 годинами в аеропорту та 6 годинами в Празi всi семеро членiв нашої групи зробили очевидний та розумний вибiр. На зворотньому шляху з Братислави до Києва склалась така ж ситуацiя. Ми мали в Празi близько 5 годин до рейсу на Київ, але цього разу не всi зголосились вiдвiдати Прагу 2й раз. Справа в тому, що з Братислави ми вилетiли о 5.20 ранку. Тому хтось з нашої групи вирiшив подрiмати в аеропортi, а не дивитись на ранкову Прагу, "де все одно нема чого робити". Як виявилось - вони помилились. Але про це згодом.

З аеропорту до празького старого мiста - хвилин сорок. Спочатку автобус до метро Девiцка, а звiдти вiд 1 до 3 станцiй метро. В празькому метро мене здивували три речi: низький рiвень шуму, кнопки для вiдкриття дверей, i вiдсутнiсть турнiкетiв та контролю за сплатою проїзда. Вагони ходять безшумно. Ну добре - майже безшумно. В вагонi можна розмовляти не напружуючи голосовi звязки чи просто слухати плеєр - це приємно :)
На зупинцi не всi дверi вагону можуть вiдкритись. Це зроблено, думаю, з економiчних причин - якщо нiхто не збирається виходити, то нащо вiдкривати дверi, витрачаючи енергiю, яка коштує грошей? Тому iнколи в вагонi вiдкривається лише однi дверi. Але якщо ти стоїш бiля зачинених дверей i раптом згадуєш, що виходити тобi зараз, а не на наступнiй, то ти тиснеш на зелену кнопку бiля своїх дверей. Вони вiдкриваються i ти далi йдеш в своїх справах. Я стикнувся з зеленою кнопкою, в пятницю, коли ми другий раз заїхали до Праги. Поїзд зупинився, а дверi замкненi. Дякувати, паннянцi яка швидко приклала палець до зеленої кнопки i випустила нас.

Що ж до вiдсутностi контролю за платою на проїзд то не все так просто, як задлося на перший раз. Дiйсно, ти нiкому не маєш предявляти квиток при входi в метро, але час вiд часу на платформi можна зустрiтися з контролем. Це i є закон, а вiн як вiдомо хоч i dura, але sed. Якщо у тебе нема квитка, або на ньому скiнчився час шансiв вирiшити ситуацiю полюбовно - мало. Штраф - 950 крон, а це билзько 60 долларiв.
Кажуть, що Прага прекрасне мiсто i тут нема з чим сперечатись. Вулички, кафе, старовиннi будинки, своєрiдна атмосфера - все це, а також багато чого iншого, що пишуть в путiвниках по Празi, правда. I оскiльки це так, то не дивно, що так багато людей хочуть вiдвiдати це мiсто. Я десь чув кожного року Прага приймає близько 20 млн. туристiв, i навiть якщо ця цифра завищенна втричі, все одно Прагу вiдвiдує громадна кiлькiсть туристiв. I їх неможливо не помiтити :) Німці, англійці, італійці, росіяне, японці, знову росіяне, знову англійці, знову японці, знову німці, а з ними німці та росіяне з французами і ще трохи японців, а також трохи іспанців, голандців та група туристів з Норвегії.

Першого дня маршрут склався наступним чином - з аеропорту до метро Dejvicka, звідти до Staromestka, а далі - куди очі дивляться. Згодом зясувалось, що очі дивились на Оперу, Влтаву, Карлів міст, Град (півока), Старомеську площу та на три дюжини вулиць, вуличок та переулків.

В другий раз ми вийшли біля Граду і спустились вниз до Карлового мосту, а звідти - до Старомеської площі. Коли ми летіли, то дуже сварили організаторів, за незручний розклад: 5.20 з Братислави, о 6й з копійками у Празі, а звідти лише об 11 в Київ. Але насправді то був величезний подарунок. Бо коли ми о 7 ранку опинились на місці, то виявилось, що окрім нас, охорони та двох туристок з Італії в усьому Граді не було нікого. Я серйозно - справді нікого! Якщо вигадувати собі романтичний ранок, то це був він - сонце, що сходить, собор св. Вітта, Злата Улічка, ранкова панорама Праги, Влтава, Карлів міст, і безіменна бакалія, де ми випили чаю з булочками. Прага належала лише нам, та випадковим happy few. Гадаю, таку прогулянку можуть дозволити собі лише транзитні пасажири, яких не затримає тепла постіль та шведський сніданок в готелі, та великі ентузіасти-мандрівники.

Замість висновків.
Прагу обовязково потрібно побачити кожному. Я хотів би ще раз туди поїхати, але на довше, ніж ті сумарні 8 годин, які провів в цьому прекрасному місті. Я відчуваю, що туди треба їхати одному, або разом з дуже близькою людиною. І ще відчуваю, що не витримав би Праги довше 2х тижнів :) Знову повторю - я був там менше, ніж триває робочий день, та побачив 1/20 того, що слід побачити, але у мене склалось враження, що Прага - місто-музей. А в музеях не дуже зручно жити. Зовсім інша справа - Братислава, де можна писати мемуари, нічим не займатись, працювати від зорі до зорі, пити пиво чи вино, читати книжки та просто жити.
Про це найменше велике місто - наступного разу.