Показ дописів із міткою книги. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою книги. Показати всі дописи

середа, 4 червня 2014 р.

Чи є Бог Даосом? Реймонд М. Смалліан. Переклад.

Маленька передмова до перекладу (але її можна сміливо пропустити; ви помітите, де починеться текст).
Перша книга Реймонда М. Смалліана, з якою мені пощастило познайомитись називається “Як називається ця книга”. Виявилось, що доволі недорогий трюк з назвою - це лише на перший погляд доволі недорогий трюк з назвою. Книга - збірка логічних задач і, одночасно, вступ до тієї частини математики, яку охоплює теорема Гьоделя про неповноту. Власне, назва книги - один з прикладів того, як діє теорема Гьоделя.
Зацікавившись задачами, я захотів дізнатись про Смалліана більше. Виявилось, що професор математики є також

неділя, 12 січня 2014 р.

Гарні Товарищі та інша художня література 2013.

(Я трохи не розрахував сили, тому публікую огляд книжок минулого року тільки зараз. Огляд має дві частини, друга з яких, ще не дописана, але сподіваюсь закінчити її найближчим часом).
Цього року я порушив кодекс читача старої школи і почав користуватись електроною книгою. Тепер я не можу привернути увагу компанії гордо промовивиши "Ці руки ніколи не торкались читалки". Та, слід визнати цей хитрий пристрій значно розширив мій читацький простір. Без нього я б не скоро дістався до таких малоймовірних творів, як есе Уільяма Хезлвіта, листи Честерфілда до сина, чи Тристрам Шенді Стерна (як бачите, є багато способів похизуватись в компанії).
Щиро дякую Володимиру Аренєву за наводку на сайт biblio.com, де можна придбати книги, які давно зійшли з полиць Amazon.com і вийшли так давно, що не мають електроних версій. Все ж таки читання паперової книги, яка має запах, в якій можна робити позначки на полях і довго шукати місце, де зупинився останнього разу, приносить більше задоволення. Принаймні мені.
Тут вступна частина завершується і починається основна. Огляд книг, які я почав і закінчив читати 2013.
(Назви книг та автори наводяться у тому вигляді, в якому вони зафіксовані на обкладинці).

The Good Companions, J.B.Pristley.
Робітник Джесс Оукройд втратив роботу; його дружина збирається поселити в будинку неприємного квартиранта; і ще, здається його розшукує поліція. Джесс бере торбу з інструментами, трохи грошей і відправляється в мандри. Міс Елізабет Трант отримує спадок (а також 600 фунтів боргу), і вирішує, що настав час подивитись на світ і можливо доїхати аж до Ліверпуля. Вчитель Ініго Джоліфант, уявний письменник і справді талановитий музикант, свариться з дружиною директора школи і йде не чекаючи на ранок. Всі троє, звичайно після пригод,  зустрічаються  на вокзалі містечка Роузлі, в якому в той же час застрягла трупа акторів мандрівного мюзік-холлу. Міс Трант, нічого не тямлячи в театральному бізнесі (і можливо саме через це) вкладає свої гроші в трупу та очолює її. Містер Оукройд стає працівником сцени а Ініго стає піаністом трупи. Трупа Гарні Товарищі вирушає в турне і власне тут і починається найцікавіше...
В The Good Companions все правильно - герої, пригоди, тло, інтонація оповідача. Книга складається з декількох десятків маленьких і не дуже повязаних між собою історій, в яких беруть участь головні герої, або які вони чують від іншизх персонажів. Роман неквапний, добрий, сентиментальний і містить певний інтелектуальний виклик. Джон Бойнтон Прістлі дозволяє персонажам розмовляти рідним акцентом англійської. Тому репліки йоркширця Оукройда чи танцора Джеррі Джернінгхам, який понахватався акцентів в Лондоні, Бірмінгемі, Нью-Йорку, для повного розуміння доводиться читати щонайменше двічі.
The Good Companions принесли Прістлі славу, гроші та меморіальну премію Джеймса Блека. Це найкращий роман, який я траплявся мені за останні пять-сім років; він має повне право стояти поруч з Посмертними Записками Піквікського Клубу. І ще - як і всі інші романи про довгі подорожі, The Good Companions додає затишку.  

Wolf Hall, Hillary Mantell.
Хіларі Мантел - перша жінка, яка отримала Букерівську премію двічі за одну й ту саму книгу. Точніше, за першу та другу частини трилогії про життя Томаса Кромвеля, англійського державного діяча, придворного Генріха VIII Тюдора. Наразі, пані Мантел працює над фінальною книгою, і букмекери радо приймають ставки на переможця Букера наступного року.
Чим цікава книга? Оповідь ведеться в теперешньому часі; такого не дуже чекаєш від історичного роману. Коли мова йде про головного героя, а це доволі часто, в силу очевидних причин, автор частіше використовує займенник "він", замість Тома, Томаса чи Кромвеля. Це заплутує, але до цього звикаєш.
Ще одна цікавинка - Томас Кромвель у Мантел виявляється позитивним героєм. Традиційно в художній літературі та театрі його зображують переважно мерзотником, англійським кузеном Макіавеллі. Мантел змістила акцент і показала Кромвеля-талановитого чиновника, люблячого батька та покровителя мистецтв.
Роль злодія в романі перейшла до іншого Томаса - Томаса Мора. Та ж сама традиція, яка зробила з Кромвеля диявола у людській подобі, зробила Мора святим-мучеником (спочатку в переносному, а в ХХ столітті і в прямому розумінні). В Wolf Hall Томас Мор, виступає повною антитезою Кромвеля - аристократ, випускник університету, фанатик, закоханий у власну доброчесність та освіченість, женоненависник та лицемір. Страта Мора, якою завершується роман - плід не стільки інтриг, скільки його власної пихи.
Книга своєрідна, і, напевно, не слід очікувати від неї шалених враженнь. Але час витрачений на неї - це гарно проведений час.

Несподівана Вакансія, Джоанн Роуллінг.
(Недочитанка року - 87 сторінок з 360).
Текст реклами для Несподіваної Вакансії міг мати такий вигляд:
"Секс і наркотики. Побутова чорнуха і ненормативна лексика.
Все, чого не було в книжках про Гаррі Поттера тепер в новому романі від Джоанн Роуллінг!"
Є ще одна відмінність від циклу про Гаррі Поттера - Несподівана Вакансія несподівано нудна.
В маленькому місті Пегфорд помирає член міської ради Баррі Фербразер. В органі місцевого самоврядування виникає несподівана вакансія, зайняти яку бажає безліч претендентів. Як вказує видавець, в коротенькій анотації "Заможні воюють з убогими, підлітки з батьками, жінки - зі своїми чоловіками, учителі - з учнями".
Роман нагадує англійську мильну оперу, на кшталт ІстЕдерців, чи книги Александра МакКолл Сміта через зосередженість на житті "звичайних людей". Персонажі -  представники середнього та нижнього середнього класу; вони  займаються звичайними справами - викладають в школі, займаються торгівлею, працюють в соціальній службі чи банку. В романі багато сюжетних ліній, що хитро переплітаються між собою. Втім, їх трохи забагато, а персонаж, якого можна було б назвати головним героєм, на перших вісімдесяти сторінках не з'являється.
Іван Малокович, який видав Несподівану Вакансію в Україні, назвав її "філософським романом". Цьому існує єдине пояснення. Вдавшись езопової мови, поет Малкович хотів натякнути, що замість Несподіваної Вакансії краще купити будь-яку іншу книгу. Може, Гаррі Поттера.

Детективи Коліна Декстера про інспектора Морза (Colin Dexter.
Lost Bus to Woodstok; Last Seen Wearing)
Мені щастить на книжкових поліцейських з красивими, а головне незвичними прізвищами. Позаминулого то був інспектор Ребус, минулого - інспектор Ендевор Морз.
Морз працює в поліції Темз Веллей, Оксфорд. Він виправляє помилки в рапортах, свідченнях, чужих листах що трапляються йому під час розслідування та інколи цитує класиків англійської поезії. Морз полюбляє говорити про дедуктивний метод розслідування, про логічно необхідні висновки, але займаючись справою звертається до інтуїції, ніж до холодного розуму (в Lost Bus to Woodstok Морз шукає натхнення у підручнику де Боно з латерального мислення). Він легко виходить з себе, колись заважає йому розв'язати справу - чи то власні помилки, чи то нечесний свідок, чи невдалі ремарки його підлеглих. Взагалі, темпераментність інспектора змушує запідозрити його у родинних зв'язках з Шерлоком (тим, що бігає у стильному чорному пальто по сучасному Лондону). Коли Морз має вільний час, він слухає оперу та розв'язує криптокросворди.
Звичайно, Морз має помічника, Льюїса з яким вони складають ідеальну пару. Морз представник середнього класу, Льюїс з робітників; у Льюїса дружина та двоє дітей, Морз - не обтяжений родиною, і задоволений цим; Морз говорить "правильною" англійською, Льюїс - розмовляє з північним акцентом; Морз, час від часу готовий вбити Льюїса за "непрохідну тупість", але Льюїс на це не зважає.
Романи про Морза справжні детективи, в тому розумінні, що головним тут є питання "хто це зробив". Поліцейські процедури, внутрішні конфлікти героїв, реалістичне зображення сучасності - все це, якщо й є, то слугує виключно для оздоблення тла, на якому відбувається розслідування вбивства, зникнення, або крадіжки. 
Напевно, книги Коліна Декстера є новим словом в детективній літературі. Але вони дають все задоволення, на яке чекаєш, коли береш в руки англійський детектив.

понеділок, 15 квітня 2013 р.

Девід Розвелл та довідник з англійської літератури

Довідникові видання – особливий вид літератури. Здебільшого їх читають через необхідність, а не для особистого задоволення. Англійська література від А до Z (A to Z of English Literature by David Rothwell) приємне виключення з цього правила.
Цей довідник особливий з трьох причин. По-перше, він складений людиною, яка дуже далека від академічного літературознавства. Девід Розвелл – вчитель інформатики з Брістоля, вже на пенсії. Крім цього довідника, Розвелл уклав збірку питань для вікторин у пабах та словник омонімів (обидві книги видані Wordsworth Editions).
По-друге, Англійська література від А до Z, на відміну від інших подібних видань не претендує на об’єктивність та нейтральність. Автор вже в передмові повідомляє читачів про своє ставлення до об’єктивності довідників. Більшість з них «прикидаються, що думки викладені в них - частина загальної істини. Коли Оксфрдський компаньйон по англійській літературі заявляє, що Монах, роман М.Г.Льюіса – «екстравагантна суміш надприродного, жахливого та непристойного» він не фіксує факт, а висловлює думку/погляд. Оксфордський компаньйон, і подібні видання подають це так, немов це - божествена істина. Це не так».

вівторок, 8 січня 2013 р.

Інспектор Ребус та інші книжки 2012 року


Кожного року, наприкінці грудня мене охоплює бажання написати про події, якими запам'ятався рік, що минає. Підбити підсумки, навести результати, згадати минуле, глянути у майбутнє. Здається, жодного разу я не втілював задум. Як всім добре відомо, в сезон виготовлення салатів та пакування подарунків немає часу на рефлексії. Звичайно, можна дезертувати і сховатись від поспіху у затишному місці, але, коли це вдається, то хочеться займатись чим завгодно але не згадками про минулий рік.
Втім, 2012 - був гарним роком, і мені хотілось би залишити про нього згадку. Нижче - огляд книг, які я почав і закінчив читати протягом минулого року.
(Назви книг наведено у тому вигляді, в якому вони зафіксовані на обкладинці).

Детективи про інспектора Джона Ребуса. (Ian Rankin. Knots and Crosses; Mortal Causes; Let it Bleed; Ressurection Men; Exit Music).

Інспектор Джон Ребус багато пє і курить, він не вміє працювати в команді, а обираючи між дедукцією та деструкцією, зазвичай, надає перевагу останній. То ж його життя не можна назвати легким. Але якщо всі ці недоліки допомагають розкривати злочини корумпованих політиків, брудних поліцейських, російських олігархів, ультраправих радикалів, та короля злочинного Едінбурга Джеральда МакКаферті, то Джон Ребус не бачить причин мінятись.

четвер, 19 липня 2012 р.

Несподіваний Уінстон Черчілль. Молодість, про яку є що розповісти

(опубліковано на Історичній Правді)
У одної старої пані з роману Бредбері, була проблема з дітьми. Діти були певні, що пані з'явилась на світ одразу сімдесятирічною і відмовлялись вірити, що та колись була маленькою дівчинкою. Жодні докази, які надавала пані, не могли переконати дітей. Зрештою, пані визнала, що діти праві, і вона народилась вже старою.
Такі історії трапляються не тільки у романах. Нам важко уявити знайомих молодшими за той вік, в якому ми їх зустріли. Тільки якщо знайомі проявлять наполегливість, і покажуть нам свої фотоальбоми, ми не залишимось із враженням, ніби вони народились вже двадцяти-, тридцяти-, сорока-і-більше-річними.
Що ж стосується людей відомих але не знайомих, тут ця, і без того складна, справа стає майже неможливою. Навіть фотографії не є гарантією успіху, оскільки роздивляючись їх, все одно ловиш себе на думці, що діти та підлітки, зображені на них, не мають жодного відношення до “справжнього Чарльза Дарвіна”, “справжньої Маргарет Тетчер” чи “справжнього Джона Ленона”. “Хіба що трохи схожий. Але, якщо чесно — зовсім інша особа”.

середа, 8 грудня 2010 р.

Про пам’ять, інтернет та книги.

Вчора знайшов вірші, які давно виписав з бібліотечної книжки, бо дуже сподобались. Перечитав - вірші подобаються досі, але скільки не намагався - не міг згадати прізвище автора. Важливі подробиці пам’ятаю - поетеса, лауреат Шевченківської премії, імя, здається, не дуже складне, а книжка стояла на полицях від А до М, така синенька… Але скласти значущі деталі, так, щоб вийшло імя та прізвище - не виходить.
Здавалось би, “Гугл в поміч!” - дві хвилини, три кліки і місію виконано. Ну, може не так швидко, подумав я, коли пошук за першим рядком одного з віршів не дав результатів. Але Гугл не підхопив і початок другого вірша. І перші чотири рядки з обох віршів… За годину я перевірив авторів, представлених на чотирьох порталах української поезії, переглянув список членів Спілки Письменників та реєстр шевченківських лауреатів від дня її заснування… Ні фіга... Зрештою, я здався. Інколи треба визнавати поразку. Повернув крісло спинкою до комп’ютера, передом до шафи, і, без надії, взяв з полиці останній том "Антології української поезії". На сьомій сторінці Змісту я побачив Ірину Жиленко.
Кажете, Інтернет може замінити книгу? Сумніваюсь.
(До речі, що краще приймати для покращення пам’яті?)