Несподіваний Уінстон Черчілль. Молодість, про яку є що розповісти

(опубліковано на Історичній Правді)
У одної старої пані з роману Бредбері, була проблема з дітьми. Діти були певні, що пані з'явилась на світ одразу сімдесятирічною і відмовлялись вірити, що та колись була маленькою дівчинкою. Жодні докази, які надавала пані, не могли переконати дітей. Зрештою, пані визнала, що діти праві, і вона народилась вже старою.

Такі історії трапляються не тільки у романах. Нам важко уявити знайомих молодшими за той вік, в якому ми їх зустріли. Тільки якщо знайомі проявлять наполегливість, і покажуть нам свої фотоальбоми, ми не залишимось із враженням, ніби вони народились вже двадцяти-, тридцяти-, сорока-і-більше-річними.

Що ж стосується людей відомих але не знайомих, тут ця, і без того складна, справа стає майже неможливою. Навіть фотографії не є гарантією успіху, оскільки роздивляючись їх, все одно ловиш себе на думці, що діти та підлітки, зображені на них, не мають жодного відношення до “справжнього Чарльза Дарвіна”, “справжньої Маргарет Тетчер” чи “справжнього Джона Ленона”. “Хіба що трохи схожий. Але, якщо чесно — зовсім інша особа”.

В списку тих, кого складно уявити молодим, Уінстон Черчілль займає одне з перших місць. Важко повірити, що цей, лисий, грубий чоловік, більше схожий на бульдога з видатним родоводом, ніж на нащадка давнього аристократичного роду, міг колись бути дитиною. Цілком очевидно, що він народився шістдесятирічним - в краватці-метелику, з сигарою у роті, заважав гувернантці вигуками “Never give in... never, never, never, never!”, та відмовлявся брати соску, якщо в пляшці було щось відмінне від віскі з содовою... Черчілль був юним? Навряд.

Книга “Моя молодість. Понадштатний офіцер” (в російському перекладі “Мои ранние годы. 1874-1904” видавництво “Колибри”, 2012) містить багато несподіванок для тих, хто звик до образу Черчілля-прем´єра, Черчілля, переможця фашизму, Черчілля, найвеличнішого британця усіх часів. Ця автобіографія доповнює образ, що склався після Другої Світової війни, не тільки завдяки численним історіям з життя молодого Черчілля, а ще й завдяки стилю викладу автора. Оповідь очевидця завжди цікава, особливо коли цей очевидець – розумна людина з гарним почуттям гумору, і розповідає про власне життя. Тому, книга “Мої молоді роки…” буде однаково цікава як черчіллеманам-початківцям, так і тим спеціалістам-черчіллезнавцям, які посеред ночі можуть у зворотньому порядку перелічити посади, які займав Уінстон Черчілль протягом свого насиченого політичного життя.

Молодий Черчілль і спорт.

“Чарка коньяку за обідом, сигара кожного дня і головне — ніякої фізкультури”,  “Своїм довголіттям я зобов'язаний спорту. Я ним ніколи не займався”, “В молодості я взяв собі за правило не пити ані краплі спиртного до обіду. Тепер, коли я вже немолодий, я дотримуюсь правила не пити ані краплі до сніданку”. Авторство цих, і багатьох подібних рецептів довголіття, що досі з'являються в кошмарах прибічників здорового способу життя, приписують Уінстону Черчіллю. Зовсім не важливо, чи казав він це насправді. Подивіться на фотографії Черчілля від 1930х.  Звідти на вас дивиться людина, яку не можна запідозрити у зловживанні дієтами, яка вживає алкоголь частіше за воду, для якої спорт обмежується сторінкою спортивних новин в газеті та тоталізатором на іподромі.

Між тим, Черчілль не завжди був тим грубим чолов'ягою, якого зображено на фотознімках. Після закінчення Королівського військового коледжу Сандхерст, куди був зарахований кадетом кавалерії, Черчілля направили до 4-го гусарського полку, де новоспечені офіцери мали проходити шестимісячний курс рекрутської підготовки. Серед іншого, до підготовки входила вольтажировка. Черчілль, разом з рекрутами, мав навчитись сідати та зіскакувати з неосідланого коня, що йшов рисю чи галопом, брати високий бар'єр без стремен і без сідла з завязаними за спиною руками, та викидати інші трюки, які зробили б честь представникам династії Кантемирових. 

В Індії, куди його полк прибув 1896 року, Черчілль почав грати в поло. Це була справа „на якій були зосереджені всі думки” офіцерів його полку, окрім самої власне служби, звичайно. За спогадами сучасників, Уінстон Черчілль був одним з найкращих гравців свого полку, втім в біографії він обмежується лише згадками про тренування та підготовку до матчів. 1899 року команда його полку виграла у Міжполковому турнірі — змагання, в якому брали участь найкращі команди з поло всього субконтиненту. Черчіль був форвардом команди.

Молодий Черчілль і література.

Уінстон Черчілль все життя був професійним літератором - вагому частину його прибутків складали гонорари та відрахування від публікацій статей, книг, читання публічних лекцій, які він попередньо записував (так само, як і свої промови).

Заробляти письменництвом Черчілль почав під час Малакландської кампанії 1897 року. Кореспонденції 23-річного Черчілля публікувались в газетах “Піонер” та “Дейлі Телеграф”. Після закінчення кампанії Черчілль вирішив видати окрему книгу, присвячену цій військовій операції. Перший млинець вийшов не дуже — книга вийшла друком, без попередньої перевірки коректором, і містила величезну кількість помилок.

Під час Суданської кампанії Черчілль так само працював журналістом, вже для “Морнінг Пост”, а по закінченні випустив другу свою книгу,  “Річкова війна”. Перше її видання вийшло двотомником 1899 року. Окрім детального аналізу війни в Судані, подій що призвели до неї, книга містила критику на адресу дій британського командування загалом і генерала Кіртчнера особисто. Цим Черчілль викликав незадоволення Військового міністерства, яке після виходу книги заборонило офіцерам суміщати військову службу з роботою журналіста.

Коли 1899 року розпочалась друга Англо-бурська війна, Черчіллю запропонували стати головним військовим кореспондентом “Морнінг Пост” в Південній Африці. Умови контракту, навіть за сьогоднішніми мірками, були надзвичайно вигідними: контракт мінімум на чотири місяці, повна свобода пересування та викладу думок та 250 фунтів на місяць. Для довідки: купівельна спроможність 250 фунтів 1899 року, сьогодні  складала б від 15000 до 22000 фунтів. Черчіллю було 25 років.

Черчілль-публіцист відомий набагато краще, ніж Черчілль-романіст, а між тим останній написав 12 романів та 7 пєс в період між 1898-1940.  Щоправда, вони не мають жодного відношення до Уінстона Черчілля, майбутнього прем'єра Великобританії, адже їх автор інший Уінстон Черчілль, американський письменник, на три роки старший від свого англійського тезки. Перші романи Уінстона Черчілля отримали неабиякий успіх в Сполученних Штатах та їх (в укр. мові є тільки довга форма – «Їхні») межами, саме в той час, коли історичні книги Уінстона Черчілля стали набувати популярності в Великобританії та інших країнах. В "Молодих роках...” Уінстон Черчілль наводить переписку з Уінстоном Черчіллем 1899 року, де два літератори,  обговрювали ситуацію, що склалась та шляхи виходу з неї. Зрештою, Уінстон Черчілль домовився з Уінстоном Черчіллем, що його видавці будуть розміщувати біля його імені слово “американець”.

Молодий Черчілль і війна.

Що вкидається в очі – це дивне, з сьогоднішньої точки зору, намагання Черчілля та інших молодих британських офіцерів потрапити у бойові дії. Черчілль згадує, що офіцери були певні - «часи війн між цивілізованими народами вже пройшли”. „Якби ми народились на сто років раніше, як би чудово було! Лише уявити, що тобі дев'ятнадцять у 1793 і попереду ще більше двадцяти років війни з Наполеоном”. Єдиною надією для офіцерів були військові кампанії проти “дикунів”, пуштунів чи масаїв, які час від часу підіймали повстання на территорії імерії, “над якою не сідає сонце”. Але навіть в такі війни потрапити було не легко. Молодим офіцерам доводилось використовувати особисті та родинні зв'язки аби опинитись на передовій.

До свого тридцятиріччя Черчілль взяв участь у трьох військових кампаніях — кожного разу за власною ініціативою і кожного разу користуючись зв'язками і знайомствами. Знайомство з генералом Біндоном Бладом, що командував командуючим британським експедиційним корпусом, дозволило Черчіллю потрапити до  в Малакланду (нині — Пакістан), де він взяв участь у боях з пуштунами.

1898 об'єднанні британсько-єгипетські війська вирушили в похід проти Судану і Черчілль намагається перевестись до британсько-єгипетської частин. Він використовує особисті зв'язки, знайомства своєї матері Дженні Джером та звертається за допомогою до тогочасного премєр-міністра Великобританії, лорда Солсбері. Втім лорд Герберт Кітченер, командувач армією в Єгипті був проти призначення Черчілля до своїх військ. Тільки втручання адьютант-генерала* Івліна Вуда, члена Британської Військової ради, допомогло Черчіллю отримати призначення до британських військ в Єгипті. Втім, Черчілль мав самостійно оплатити дорогу до Каіру і назад, а його поранення чи загибель не несли жодних наслідків для бюджету британської армії.

На англо-бурську війну Уінстон Черчілль потрапив вже після відставки, як військовий кореспондент. Втім, журналістська діяльність тривала декілька тижнів – бронепоїзд, на якому він їхав разом з загоном англійців потрапив в засідку бурів. Багато в чому завдяки діям Черчілля, потяг з солдатами повернувся до англійців, але сам він потрапив до бурів в полон. Після втечі, та повернення до своїх Черчілль знову попросив, щоб його зарахували до армії. Він отримав звання лейтенанта Південнофриканської легкої кавалерії, у складі якої він воював до кінця війни. 

Втім, вважати молодого Черчілля помішаним на крові воякою було б занадто сміливо. Він був молодою людиною, що шукала пригод та кар'єрного росту, а війна дозволяла пережити перше і досягти другого. До того ж, у війнах кінця ХІХ — початку ХХ століття шляхетність та лицарська поведінка між ворогуючими сторонами були правилом, ніж винятком, а світ ще не знав жахів тотальної війни. Для Черчілля Перша світова — трагедія, катастрофа, яка назавжди змінила світ, і змінила його на гірше. Навіть війна стала іншою.

"Війна, яка колись була жорстокою та величною, стала жорстокою та мерзенною. Вона повністю зіпсувалась. І це провина Демократії та Науки. З моменту, коли цим вертунам та занудам  дозволили брати участь у справжніх боях доля Війни була вирішена.. Тепер, замість малої кількості гарно навчених професіоналів, які захищали честь країни старовинною зброєю та прекрасною заплутаністю давнього маневру, яких кожної миті підтримували овації їх націй, ми маємо цілі народи, включно з жінками і дітьми, натравлені один на одний (одного) в брутальному обопільному винищенні, і залишиться лише купка чиновників, з затуманеними очима, які будуть підбивати рахунок м'ясника. З моменту, коли Демократії дозволили влізти, точніше вона сама влізла, на поле бою, Війна перестала бути джентельменською грою. До чорта з цим всім! Ось вам Ліга націй."

На сам кінець.

Книзі не бракує розлогих історичних екскурсів на військові та політичні теми, які, мали б допомогти читачу краще зрозуміти, на якому тлі розгорталась історія життя автора. Єдиним недоліком російського видання є повна відсутність коментарів, що трохи ускладнює читання - на якомусь етапі лорди, віце-королі, графи, герцоги, полковники, генерали, які зустрічаються на сторінках книги, зливаються в один яскравий, але монотонний потік. Оскільки ці люди зіграли роль не тільки в житті Черчілля, але й в житті Великобританії та світу, додаткова інформація про них була б зовсім не зайвою. Також не вистачає ілюстративних матеріалів та фотографій молодого Уінстона Черчілля — єдина фотографія, якою може похвалитись книга, винесена на обкладинку. Але це маленькі і незначні недоліки для такої відмінної книги як "Моя молодість..." не можуть змінити одного простого факту — це дійсно добра книга. Читати її — одне задоволення, розповідати про неї — суцільна мука. Про що варто сказати, на чому слід наголосити, що слід замовчати, аби не переобтяжувати подробицями? Чи варто розповідати про атмосферу вищого світу, якою просякнуті сторінки автобіографії Черчілля? Чи слід згадувати про м'яку іронію, з якою Черчілль пише про самого себе? Чи варто зосереджуватись на його незгоді з офіційною лінією консервативної партії, від якої він вперше обрався до парламенту? Напевно, найкраща рецензія на "Мою молодість..." складалась би лише з двох слів "Обов'язково прочитайте".

"Коли я озираюсь назад я не можу не подякувати богам за дар існування. Всі дні були гарними і кожен день був кращим за інші. Були злети і падіння, небезпеки і подорожі, але завжди було відчуття руху та примара надії. Нехай з'являться молоді люди по всьому світу! Ви зараз потрібні більше ніж завжди, щоб заповнити прогалину між поколіннями, яку створила війна. Ви не маєте часу, аби його втрачати. Ви маєте зайняти своє місце на бойовій лінії Життя. Двадцять — двадцять п’ять років! Ось це роки! Не задовольняйтесь тим, як воно є. Вашою є земля і її повнота**. Візьміть свій спадок, прийміть відповідальність. Не миріться з відповіддю "Ні". Ніколи не підкоряйтесь невдачі. Не дозволяйте успіхам чи визнанню ввести вас в оману. Ви скоїте всі можливі помилки, але допоки ви залишаєтесь шляхетними та щирими, і до того ж палкими, ви не можете зашкодити світу, чи заподіяти йому серйозного болю. Він був створений аби підкорятись  молодим. Він вижив та розквітнув тільки завдяки постійним підкоренням."

* Адютант-генерал в британській армії та генерал-адютант в Росії : в Росії генерал-адютант було почесним званням, що позначав близкість до імператора; адьютант-генерал в Великобританії — одна з найвищих посад в британській армії, на яку призначаються виключно бойові генерали.

** Парафраз Псалма 24:1

Уривки книги “Моя молодість. Понадштатний офіцер” перекладені за Winston Churchill “Roving comission. My early life.” http://archive.org/stream/rovingcommissino001321mbp/rovingcommissino001321mbp_djvu.txt