Каштани знову розцвіли.

Диво-дивацьке - біля МЗС розцвіли каштани. Може там гарна енергетика :)? Фото робив сьогодні.

Місяць сховався

"Сумнівна естетична цінність компенсується неповторністю фіксованого моменту" :)

Відпочинок

Опублікував одне фото, і згадав, що маю ще трішки :)
Це мій кіт. Не хвилюйтесь, він живий. Просто так він відпочивав під час цьогорічної спеки.

Об'ява

Цю о'бяву я знайшов біля бокового входу на територію Михайлвського собору (з боку фунікулера). З велосипедами, тваринами, спиртним та цигарками все ясно. Але чим монахам недогодили повітряні кульки?

З фотокамери мандрівника. Братислава

Поки спогади про славне місто Братиславу не написані, пропную увазі фото цього славного міста. Маю ж чимось засвідчити своє там перебування.
Де що знав - поставив підпис.

Прага.З записок мандрівника-аматора.

Позавчора приїхав з Social Innovation Camp, який проходив в Братиславi 16-18 червня. Вражень купа. I тому, що це перша велика поїздка за межi Києва за останнi 6-7 рокiв, i тому що мiста в яких я побував вартi того, аби поїхати в них ще раз. Потiм ще раз. А потiм ще раз, i ще раз, i ще раз.

Я вирiшив опублiкувати свою "доповiдь" про мандри якнайшвидше. Бо якщо я почну писати за правилами - спочатку чернетку, потiм редагвання, чистовик, редагування i публiкацiя - найближчий пост зявиться на Рiздво. Але це блог, а не "Український тиждень". I якщо трапиться десь граматична помилка, чи я забуду розповiсти iсторiю, чи надумаю якось покращити свiй запис - у мене завжди буде така можливiсть. А поки маю час - розповiм про Прагу i Братиславу. Фото можна подивитись в цьому слайд шоу



або у веб-альбомi. Для цього достатньо лише тицьнути на фото. Що ж до тексту - прошу читати далi :)

Прага.

Загальнi зауваження.

Подiя, на яку я поїхав мала назву Social Innovation camp, який проходив в Братиславi з 15 по 18 вересня. Кемп проходив в рамках Civil Society Forum i українська делегацiя була сформована з... Але про робочу частину я розповiм iншим разом. А зараз про неробоче.

В понедiлок, 14 вересня, ми прилетiли до Праги, щоб звiдти летiти до Братислави. Але мiж рейсами було близько 6 годин вiльного часу i вибираючи мiж 6 годинами в аеропорту та 6 годинами в Празi всi семеро членiв нашої групи зробили очевидний та розумний вибiр. На зворотньому шляху з Братислави до Києва склалась така ж ситуацiя. Ми мали в Празi близько 5 годин до рейсу на Київ, але цього разу не всi зголосились вiдвiдати Прагу 2й раз. Справа в тому, що з Братислави ми вилетiли о 5.20 ранку. Тому хтось з нашої групи вирiшив подрiмати в аеропортi, а не дивитись на ранкову Прагу, "де все одно нема чого робити". Як виявилось - вони помилились. Але про це згодом.

З аеропорту до празького старого мiста - хвилин сорок. Спочатку автобус до метро Девiцка, а звiдти вiд 1 до 3 станцiй метро. В празькому метро мене здивували три речi: низький рiвень шуму, кнопки для вiдкриття дверей, i вiдсутнiсть турнiкетiв та контролю за сплатою проїзда. Вагони ходять безшумно. Ну добре - майже безшумно. В вагонi можна розмовляти не напружуючи голосовi звязки чи просто слухати плеєр - це приємно :)
На зупинцi не всi дверi вагону можуть вiдкритись. Це зроблено, думаю, з економiчних причин - якщо нiхто не збирається виходити, то нащо вiдкривати дверi, витрачаючи енергiю, яка коштує грошей? Тому iнколи в вагонi вiдкривається лише однi дверi. Але якщо ти стоїш бiля зачинених дверей i раптом згадуєш, що виходити тобi зараз, а не на наступнiй, то ти тиснеш на зелену кнопку бiля своїх дверей. Вони вiдкриваються i ти далi йдеш в своїх справах. Я стикнувся з зеленою кнопкою, в пятницю, коли ми другий раз заїхали до Праги. Поїзд зупинився, а дверi замкненi. Дякувати, паннянцi яка швидко приклала палець до зеленої кнопки i випустила нас.

Що ж до вiдсутностi контролю за платою на проїзд то не все так просто, як задлося на перший раз. Дiйсно, ти нiкому не маєш предявляти квиток при входi в метро, але час вiд часу на платформi можна зустрiтися з контролем. Це i є закон, а вiн як вiдомо хоч i dura, але sed. Якщо у тебе нема квитка, або на ньому скiнчився час шансiв вирiшити ситуацiю полюбовно - мало. Штраф - 950 крон, а це билзько 60 долларiв.
Кажуть, що Прага прекрасне мiсто i тут нема з чим сперечатись. Вулички, кафе, старовиннi будинки, своєрiдна атмосфера - все це, а також багато чого iншого, що пишуть в путiвниках по Празi, правда. I оскiльки це так, то не дивно, що так багато людей хочуть вiдвiдати це мiсто. Я десь чув кожного року Прага приймає близько 20 млн. туристiв, i навiть якщо ця цифра завищенна втричі, все одно Прагу вiдвiдує громадна кiлькiсть туристiв. I їх неможливо не помiтити :) Німці, англійці, італійці, росіяне, японці, знову росіяне, знову англійці, знову японці, знову німці, а з ними німці та росіяне з французами і ще трохи японців, а також трохи іспанців, голандців та група туристів з Норвегії.

Першого дня маршрут склався наступним чином - з аеропорту до метро Dejvicka, звідти до Staromestka, а далі - куди очі дивляться. Згодом зясувалось, що очі дивились на Оперу, Влтаву, Карлів міст, Град (півока), Старомеську площу та на три дюжини вулиць, вуличок та переулків.

В другий раз ми вийшли біля Граду і спустились вниз до Карлового мосту, а звідти - до Старомеської площі. Коли ми летіли, то дуже сварили організаторів, за незручний розклад: 5.20 з Братислави, о 6й з копійками у Празі, а звідти лише об 11 в Київ. Але насправді то був величезний подарунок. Бо коли ми о 7 ранку опинились на місці, то виявилось, що окрім нас, охорони та двох туристок з Італії в усьому Граді не було нікого. Я серйозно - справді нікого! Якщо вигадувати собі романтичний ранок, то це був він - сонце, що сходить, собор св. Вітта, Злата Улічка, ранкова панорама Праги, Влтава, Карлів міст, і безіменна бакалія, де ми випили чаю з булочками. Прага належала лише нам, та випадковим happy few. Гадаю, таку прогулянку можуть дозволити собі лише транзитні пасажири, яких не затримає тепла постіль та шведський сніданок в готелі, та великі ентузіасти-мандрівники.

Замість висновків.
Прагу обовязково потрібно побачити кожному. Я хотів би ще раз туди поїхати, але на довше, ніж ті сумарні 8 годин, які провів в цьому прекрасному місті. Я відчуваю, що туди треба їхати одному, або разом з дуже близькою людиною. І ще відчуваю, що не витримав би Праги довше 2х тижнів :) Знову повторю - я був там менше, ніж триває робочий день, та побачив 1/20 того, що слід побачити, але у мене склалось враження, що Прага - місто-музей. А в музеях не дуже зручно жити. Зовсім інша справа - Братислава, де можна писати мемуари, нічим не займатись, працювати від зорі до зорі, пити пиво чи вино, читати книжки та просто жити.
Про це найменше велике місто - наступного разу.

Країна мрій. Танці та посмішки.

(запис має продовження)

Сказати, що я великий прихильник етно-музики буде явним перебільшенням. Назвати мене фанатом концертів під відкритим небом буде навмисним викривленням фактів. Приписувати мені особливу симпатію до народних ремесел буде необгрунтованною спекуляцією. Про великі скупчення людей жаркого літнього дня мови й бути не може. То чому ж вчора ввечері я був на Країні Мрій? Чому замість тихого і прохолодного кафе, я опинився на Співочому полі, де навіть в тіні було за 30, а від музики що лунала майданчиків розколювалась голова? Чому замість, того що б читати "My Trade. A Short History of British Journalism", я ходив з фотоапаратом між людей які сиділи, стояли, проходили повз, роздивлялись, прицінювались, торгувались, йшли, а потім повертались, покупали, посміхались, махали руками, несли на шиї дітей, намаглись протиснутись, зупинялись, вітали знайомих, обмінювались новинами, шукали тих з ким прийшли, танцювали перед сценою, підспівували, лежали, пили пиво, пили воду, пили вино, просто втомовували спрагу, збігали зі схилів, намагались перекричати динаміки, і займались ще двома тисячами справ, якими займаються люди на фестивалях? Я відповім - бо "Країна мрій" найрадісніша і найщасливіша подія, яка відбувається в Києві. І пропустити її - найбезвідповідальніший та найбезглуздіший вчинок.
На Країні мрій я зробив штук 80 знімків. Звичайно, що нормальних з них - штуки три. Але я пішов на компроміс із своїм сумлінням. Тому фото тут трохи більше :)

Комаха та ніч

Ще два знімки із села.
Для ентомологів...














... та для всіх інших...

Таке мале, а таке контраверсійне

Плюс перебування в селі, полягає в тому, що маєш більше часу на спілкування з природою. Це спілкування збагатшує, відкривати нові грані у , здавалось, знайомих речах. По новому починаєш цінувати міську центральну систему водопостачання, хлібний магазин за рогом, та столичні радіостанції. Також, по-іншому починаєш дивитись на знайомих з дитинства горобців.
Виявляється це хижі...















... горді...















... але такі задумливі птахи

Пташка на дроті

Ластівка

Ящерка №2 Та ж сама, вигляд збоку

Вплив грошей відчутний і у тваринному світі...

Ящерка №1

Це чудо живе біля нашої хати в Куст-Кущах. Найфотогенічніша та найлагідніша ящерка яка мені зустрічалась