вівторок, 16 грудня 2008 р.

Знову технічне. Розмір має значення.

Мрія про переносний комп’ютер з’явилась у мене давно. Але ті, які донедавна можна було купити не зовсім відповідали моїм скромним запитам. Чистий комірець та шматок хліба, точніше друкарська машинка та вихід в Інтернет — ось все, для чого, на мій погляд, потрібен переносний комп’ютер. Машина на який можна одночасно обчислювати квадратуру кола, зводити запис Берлінського симфонічного оркестру та переглядати ДВД “Ну, погоди. Режиссеская версия” — це занадто. До того ж, кожний, хто збирається придбати ноутбук обов’язково стикнеться з проблемою — платити додаткові гроші за легальну оперативну систему чи використовувати її піратську версію. Обидва варіанти погані — перший, через економність, яка у гострих формах приймає форму жаби, другий — через неосяжно високі моральні цінності та орієнтири.
Не буду продовжувати. Скажу, що в мене було достатньо причин не купувати переносний комп’ютер до минулої суботи.
З появою нетбукiв, або як їх ще називають субноутбукiв, з’явилась надія, що нарешті, на мою вулицю прийшло електронне щастя. Перший нетбук мені показала сестра влітку. З мініатюрним екраном, незручною клавіатурою i батареєю невеликої ємкості ASUS Eee PC (4G ?) все одно справив приголомшливе враження. Але я доволі нерішуче розстаюся з помiрно великими сумами грошей. I навіть маючи необхідну їх кількість вагався купувати чи ні. Знадобився додатковий поштовх.
Він стався в суботу, в той день коли приходить The Economist. В тому номері був список книг, які газета рекомендує читачам, стаття про Грiнгейт та щоквартальний додаток присвячений технології. На 13 сторінці додатку була надрукована стаття, яка стала останнім цвяхом, краплею та голкою, яка зламала спину верблюда. Матеріал був розміщений під рубрикою Rational Customer, мав назву Small is beautifull i йшлося в ньому про нетбуки.
Вже за дві години я запаковував в рюкзак новенький Acer Aspire One.
Про те, як я долав труднощі переходу на Linux напишу іншого разу. А цей запис закінчу перекладом тієї статті.

Маленький значить прекрасний.

Комп’ютерна техніка: Нетбуки, це маленькі комп’ютери, дешевші та легші за повноцінні лептопи. Вони мають свої переваги, але не вимагайте від них надто багато.

Стів Джобс каже, що Apple не знає як зробити комп’ютер який коштував би 500 долларів і не був би «шматком сміття». Але ця стаття написана на маленькому комп’ютері [i переклад також :)], який коштує менше ніж ця сума – і менше чвертi від вартості Apple iMac, що стоїть на столі напроти. Маленькі, дешеві міні-ноутбуки, як цей, або нетбуки як їх стали називати, не настільки швидкі i не настільки багатофункціональні, як великі комп’ютери, наприклад як iMac, а якщо говорити про технічні характеристики, то більшість лептопів значно попереду маленьких ноутбукiв. Але останні точно не сміття і для декого вони є найкращими комп’ютерами, які можна придбати за гроші.
Нетбуки – товар, який швидко знаходить свого покупця. Перший нетбук, що з’явився на ринку близько року тому, був призначений для дітей. Але зараз вони стають популярними не лише серед сімей та тих, хто вперше купує комп’ютер, але й серед досвідчених користувачів, які хочуть чогось маленького, легкого та дешевого.
Зазвичай вони мають екрани з діагоналлю від семи до десяти інчів. Вони мають вбудований доступ до безпровідних мереж, але не мають оптичного дисководу для компакт-дисків або ДВД. Деякі для зберігання iнофрмацiї використовують флеш-пам’ять замість жорсткого диску, що робить їх більш стабільним (robust) та подовжує життя батареї. Нетбуки зазвичай коштують менше 500 доларів. IDC, фірма, що займається ринковими дослідженнями, вважає, що світові продажі нетбуків досягнуть 10.8 мільйонів в 2008 і більш 20 мільйонів в 2009, протягом якого вони займуть 11-12% всього ринку лептопів.

Зроби це простіше.
Більшість існуючих моделей, включаючи NC10 від Samsung, моделi з лінійки Asus Eee, MSI Wind, Acer Aspire One в якості центрального процесора використовують Intel Atom. Це найменший процесор від виробника чипів, розроблений спеціально для низько-бюджетних та портативних пристроїв, а не для інтенсивних складних математичних обрахунків. Але оскільки користування електронною поштою, друкарські роботи або пошук в Інтернеті не вимагають вишуканої та складної графіки або великих обчислень, нетбуки можуть виявитись надзвичайно корисними.
Кількість доступних нетбуків росте, оскільки більше виробників входять на ринок (але не Apple, принаймні, поки що). Але якщо ви хочете придбати собі нетбук, маєте подолати спокусу придбати найтоншу та найпотужнішу машину. Велика кількість пропозицій, які можна зустріти онлайн, стосується нетбукiв з покращеними технічними характеристиками, завдяки яким вони можуть працювати на операційній системі від Microsoft Windows XР, а не на Linux, безплатній операційній системі з відкритим кодом, яка пропонується як стандарт для багатьох нетбуків.
Але покращення технічних якостей має сенс лише для людей які хочуть користуватись (і платити) за Windows та спеціальні програми, що працюють під Windows. Додаткове технічне та програмне забезпечення підіймає ціну нетбука до рівня звичайних лептопiв, які, безумовно, кращі, бо мають більший процесор та кращу графіку. Для багатьох користувачів безплатного програмного забезпечення, вже встановленого на нетбуцi, буде достатньо.
Найпростіша модель Acer Aspire One можна знайти за 179 фунтів в Британії і приблизно за 300 доларів в Америці [i за 2000 гривень в Україні]. Він просто вмикається і працює з мінімумом проблем. Він має 8 гігабайт на флеш-накопичувачi та 512 мегабайт ОЗП, що є доволі невеликою цифрою. Але цей обсяг цілком адекватний для того щоб запустити спеціальну версію Linux, що вже встановлена на комп’ютері, разом з набором програмного забезпечення, включаючи Open Office. Без жорсткого диску та з вимикачем, за допомогою якого вимикається бездротовий доступ до Інтернету (не найшвидший, з тих які можна уявити), є можливість зберегти акумулятори. Отож більш ємкісна батарея може також стати непотрібною, якщо ви не збираєтесь довгий час використовувати комп’ютер автономно від електромережі. Оскільки він завантажується за декілька секунд, краще сприймати Acer не як лептоп, а дивитись на нього як на нашпигований персональний електронний помічник (PDA), такий самий як старий PalmPilot чи Pison, але з кращим екраном та відповідною клавіатурою.
Але як щодо нестачі місця? Знову ж, ця проблема вирішується в залежності від того як буде використовуватись комп’ютер. По-перше нетбуки були розроблені для того аби їх використовували в мережі, де зараз все більша кількість людей зберігає свою інформацію, таку як електроні листи, фото та відео, і де можна виконувати іншу роботу за допомогою онлайн додатків. По-друге, з трьома USB портами до нього завжди можна підключити зовнішній накопичувач, аби зберігати інформацію там. Місце для зберігання [на самому нетбуцi] може бути збільшене за допомогою підключення SD-карт флеш-пам’яті (зараз широко доступні версії на 16 Гб) в один з двох портів, один з яких призначений виконувати функцію напівпостійного накопичувача (semi-permanent storage).
Щодо програмного забезпечення, то Open Office виявився напрочуд легким в користуванні – нічого важкого, для тих хто користувався Microsoft Office [У мене виникли певні проблеми з українською розкладкою, які, через повне невігластво, я вирішив лише за чотири години]. Більш того, можливість зберігати роботу в різних форматах, не представляє жодних проблем при відсиланні файлів до машин які користуються Windows. Програмне забезпечення для роботи з фото та інші програми також виявились легкими в користуванні. На цій машині не дуже пограєш в ігри, але в будь-якому разі спеціальні ігрові приставки дають фори більшості комп’ютерів, коли справа доходить до ігор.
Acer має вбудовану веб-камеру, яка робить його ідеальним для сервісів з відео-дзвінками, такими як Skype. Відмітимо, що встановлення програмного забезпечення від сторонніх виробників може виявитись трохи складним, і деякі поради доступні онлайн можуть заманити користувачів до в темні хащі Linux, де мало людей погодились би блукати. Але з ширшим розповсюдженням нетбуків, такі труднощі скоріш за все зникнуть (ease).
У підсумку - нетбуки чудові як дешеві, прості та малі комп’ютери для виконання найпростіших завдань – особливо, якщо вже встановлене програмне забезпечення робить те, що Вам потрібно. Вони ніколи не задовольнять досвідчених користувачів, які хочуть редагувати відео та грати в останні комп’ютерні ігри, але нетбуки і не виробляли для таких задач. При умові, що від них не будуть очікувати багато, більшість користувачів буде у захваті від нетбукiв.

четвер, 2 жовтня 2008 р.

Стівен Фрай в дорозі

Стівен Фрай написав книгу про свої подорожі Сполученними Штатами під час зйомок серіалу про Америку. Мені дуже кортить побачити цей серіал (бажано десь у Іпсвічі чи Баті :)), чи хоча б просто прочитати книгу.

Поки не сталося ні переше ні друге, я переклав статтю Фрая, що була опублікована тут, і має назву "Стівен Фрай в дорозі".

Я був дуже близько до того, щоб стати американцем. Ось настілечкі . В середині 1950х моєму батьку запропонували роботу в Прінстонському університеті – щось пов’язане з галуззю напівпровідників, яка тоді набирала силу. Одна з причин чому він відмовився, полягала в тому, що йому не дуже подобалось, що його діти виростуть американцями. І таким чином, я народився не в Нью-Йорку, а в Лондоні. Мені було десять коли мама поділилась зі мною цією грандіозною інформацією. В ту саму секунду, коли вона закінчила говорити, народився Стів.

Стів виглядав точно як я, того ж зросту, тієї ж ваги і кольору волосся. Насправді, поки ми мовчали, нас було практично неможливо відрізнити один від одного. Голос Стіва мав ясну, пронизливу, гугняву вимову американця. Він називав Маму «Мам», використовував такі слова як «swell», «cute» та «darn».

Також були і помітні різниці в поведінці. Він намащував джем (яке він називав «желе») на тонкі, але не хрусткі, сандвічі з горіховим маслом; він носив джинси, футболки та баскетбольні кросівки, а не сірі шорти, сорочки з коротким рукавом та кеди. Він мав значно більше грошей на солодощі, які він називав candy ніж Стівен коли-небудь отримував. Стів був впевненим у собі майже до грубості, на відміну від Стівена, який непереконливо переходив від сором’язливості до показухи. Чесно кажучи, маю зізнатись, що Стівен трохи боявся Стіва.

Коли вони виросли, пара продовжила жити окремим, непов’язаним життям. У Стівена розвилась манія слухати старі м’юзікхольні записи, зірок радіо-комедій, дивитись крікет, читати поезію та романи, він закохався у Кітса і Діккенса, Шерлока Холмса і П.Г.Вудхауса та роз’їжджав по сільській місцевості на мопеді. Стів же слухав блюз та рок-ен-ролл, мав всі альбоми Боба Ділана, колекціонував бейсбольні картки, ходив в кінотеатри тричі на тиждень і водив власний автомобіль.

Стівен досі думає про Стіва і розмірковує¬, як той живе зараз. Зрештою обидва генетично однакові. Це ж природньо цікавитись долею давно загубленого близнюка. Чи став Стів ще повнішим за Стівена, чи може він ходить до тренажерного залу? Чи також Стів працює на телебаченні та займається кіновиробництвом? Чи Стів пише? Чи він також став «справжнісіньким американцем», як Стівен, якого, часто називають «справжнісіньким англійцем».

Це інтригуючи питання, але на них неможливо відповісти. Якщо ти, дорогий читач, британець, тоді насмілюсь сказати, ти також міг народитись американцем, якби твої сімейні обставини склались трохи інакше. То чим же займається твій давно втрачений неіснуючий близнюк?

Всі хто одержим Америкою, захоплені її матеріальною стороною – машинами, музикою, фільмами, одежею, гаджетами, спортом, містами, пейзажами та визначними пам’ятками. Звичайно ж, мене все це цікавить, але (можливо, через рішення мого батька) я цікавлюсь чимось більшим. Я завжди хотів потрапити під шкіру американського життя. Я завжди хотів дізнатись, що значить бути американцем, вирости і вивчитись як американець; працювати і грати як американець; закохатись, трудитись, досягти успіху, зазнати невдачі, ворогувати, боротись, голосувати, ходити по магазинах, вештатись, мріяти, ставати непотрібним, як американець; стати хворим та старим як американець.

Роками глибоко всередині себе я приховував бажання зробити серію документальних фільмів про «справжню» Америку. Не звичайних дорожніх фільмів в знятих у «Мустангу» і, звичайно, не такий фільм де маньяки з меншин займаються саморекламою. Доволі легко знайти американця, над яким можна посміятися якщо ви досить довго шукаєте, так само легко, як і знайти дивного та ненормального британця, над яким можна покепкувати. Я не хотів принижуватись чи годити комусь, я хотів зробити чесний фільм про Америку, безсоромний любовний лист її матеріальній красі, фільм який би дозволив американцям показати себе в усьому їх різноманітті.

Я часто відчував всередині гаряче полум’я сорому, коли слухав приятелів британців, що буденно глузували з відчутної глибини американського невігластва, американського ізоляціонізму, американського браку іронії американської дратівливості та американської вульгарності. Окрім того, що таке глузування абсолютно грубе і непростиме, це ще й дуже мало говорить про Америку, але багато про жалюгідну потребу деяких британців відчувати свою вищість. Гаразд, кажуть вони, ми вже не маємо імперії, влади, престижу чи поваги в світі, але ми маємо «смак», і «витонченість», і «широкі загальні знання», на відміну від нещасних янкі.

Яка безглуздий самообман і нісенітниця! Яка жахлива дурна обмеженість! Такі британці плекають в собі думку, що вони більш обізнані та мають ширші погляди, тому що вони знають більше про географію і світову культуру, немов би, по-перше, обізнаність чи широкі погляди додадуть вам більше очок у вікторині, і по-друге (і це значно важливіше) немов би обізнаність чи широкий погляд є в будь-якому разі чимось таким, чого в першу чергу варто було б прагнути або чим варто було б пишатися.

Кругозір не є ані моральною чеснотою, ані критерієм за яким людина обирає собі друзів. Чому нам подобаються люди? Тому, що вони багато чого знають, розумні, мають широкий кругозір? Ні, тому що вони чарівні, добрі, уважні по відношенню до інших, з ними приємно спілкуватись, вони цікаві … це довгий список, але там не має нічого про обов’язкове знання столиці Казахстану.

Правда полягає в тому, що ми ображені тим очевидним фактом, що багато американців так мало знають і турбуються про нас. Як вони посміли не знати, хто є нашим прем’єр- міністром, чи бути такими невігласами, щоб вірити в те, що Уельс це острів біля берегів Шотландії? Наскільки їм відомо, нас буквально немає на мапі і це нас ображає. Вони можуть обійтись без нас, здається, набагато краще, ніж ми можемо обійтись без них і як це може не ятрити нашу гордість? Тому ми (чи частина з нас) поводимо себе зверхньо і зарозуміло, як люди, яких змусили відчувати себе дуже другорядними.

Отож я хотів зробити американські серії, не про те які американці до смішного не іронічні та неосвічені, не про релігійних фанатиків, ані про ополченців, які складують зброю для себе, але такі серії які б спробували проникнути всередину американського життя на багатьох його рівнях та на території всіх Сполучених Штатах. Як мають виглядати такі серії? Яку структуру та який маршрут? Сполучені Штати це велика країна…

Сполучені Штати! Повна назва Америки дала відповідь на всі питання, бо Америка, як часто кажуть, не одна країна, а 50. Якщо я хотів уникнути кліше, дешевих планів і стереотипів та дійсно побачити, що таке Америка, тоді чому б не зробити серії про 50 штатів, які самі по собі є державами?

Дуже гарно розмовляти про життя і смерть, надії та мрії, любов та ненависть «по-американські», але що це буде означати, коли Америку розділити на окремі та різні частинки? Жити та вмерти по-флорідськи, напевно дуже відрізняється від житя і смерті по-мінесотськи. Досвід надій та мрій вихідця з Аризони не може мати багато спільного з досвідом мешканця Род Айленда, чи не так?

Отож, треба знімати в кожному штаті. Я мав структуру і мету. Але яким чином я все це зроблю? Я іноді їжджу в Лондонських таксі. Традиційний чорне таксі зручне і просторе для зйомок і можливо обрис чорного лондонського кеба, який кинув виклик каньйонам, пустелям та шосе між штатами Америки, може стати щасливим символом всієї мандрівки. То ж най буде чорне таксі.

Немає визначеного графіку для такого проекту. Тому хто, хоче просто поставити галочку достатньо двох тижнів для всієї історії, В іншому випадку над цим проектом можна працювати протягом років, величезну кількість часу та уваги приділяючи майже непомітним соціальним, політичним, культурним та фізичним нюансам кожного штату. Швидкість, з якою рухалось таксі зі мною, дала мені можливість створити не вичерпні портрети, а невеликі знімки. Зібравши їх разом, як я сподіваюсь, можна створити велику картину всієї країни та її 50 частин.

Переважна більшість американців яких я зустрів в подорожі були добрими, ввічливими, великодушними та гостинними перевершивши всі мої очікування. Такі вражаюча теплота, поштивість та повага були помічені не лише у тих з ким я зустрічався аби записати на камеру їх інтерв’ю, але серед звичайних американців, яких я зустрічав на заправках, в ресторанах, готелях і магазинах.

Як би вночі у мене закінчилось пальне, і мені довелось стукати у незнайомі двері, я почувався би більш комфортно, якби мені довелося стукати в двері в Америці, аніж в будь-якій іншій країні, яку я бував (включно з моєю рідною країною). Американська гостинність, шляхетність та готовність допомогти, особливо, маю сказати, на Півдні та Середньому Заході – це настільки ж гарна причина для візиту як і пейзажі.

Безумовно, американці жахливі водії (постійно міняють полоси, одночасно розмовляючи по телефону, агресивно прокладаючи собі дорогу, якщо ведуть велику машину, жодних кивків, махань рукою на знак подяки чи привітання, вони не пропускають інші машини в пробці); так, вони не мають жодного уявлення, про те яким може бути сир чи хліб, і так, довжелезні молли, телевізійна реклама і розмовні радіопрограми до дратівливого жахливі. Але маючи в одній чашці терезів хороше, добре, оригінальне, зачаровуюче, захоплююче та приємне, а на іншій погане, жорстоке, грубе, дурне та страхітливе, я бачу що терези кожного разу переважають в бік хорошого.

Одну фразу я чув у подорожах Америкою частіше за інші: «Лише в Америці!». Як би ви почули як британець каже «Ей! Лише в Британії, так?», це напевно відносилось би чогось передбачуваного, нещасного, гнітючого, бюрократичного, чогось, що пов’язане з чергами, вогкого або некомпетентного – чи все це разом. «Лише в Америці!» з іншого боку, завжди відноситься до чогось шокую чого, забавного, ексцентричного, дикого, надприродного чи непередбачуваного. Американці постійно дивуються своїй країні; страхи британців їх країною постійно підтверджуються. Це, напевно, одна з найбільших відмінностей між нами.

вівторок, 2 вересня 2008 р.

Технічне.

Я завжди мав слабкість до соціалістичних ідей. Напевно, тому мені і подобаються програми з відкритим кодом. Приємно усвідомлювати, що корисні програми можна цілком легально і безкоштовно встановити на своєму комп'ютері (а особливо талановиті можуть їх ще й покращити та переробити під себе, щоб це не означало). До того ж Open Office, Mozilla Firefox, Gimp та інші – зовсім непогані альтернативи стандартних програм. 

Тому, коли вранці почув про браузер від Google, то був певен, що матиму чим зайнятись ввечері.


Інтуїція мене не підвела. Я користуюсь Google Chrome вже цілих 15 хвилин і мені подобається. Найперше, що впадає в око – звільнена велика кількість місця, яка раніше була віддана під верхні меню та інші штуки. А тепер – майже весь екран займає сторінка, яку переглядаєш. Адресний рядок поєднаний з гуглівською пошуковою системою – дуже зручно.

І ще - серед 100 мовних версій програми, існує українська, яка встановлюється за замовченням (приємна відмінність від Safari). Відео-уроки для користувачів початківців також даються українською, що не може не радувати.

Звичайно, це бета версія, і невідомо чим все закінчиться і де мій комп зависне. Ще не розроблені корисні плаг-іни, такі як перевірка правопису, нагадування або світовий годинник. Втім, маючи досвід старших програм з відкритим кодом, гадаю вони не змусять себе довго чекати.

неділя, 31 серпня 2008 р.

Старі малюнки на новому місці

Минулий місяць був наповнений ящиками, матрацами, коврами, ящиками більшого розміру, ліжками, кріслами, посудом, одежею, ящиками меншого розміру, книжками, домашньою технікою та шафами, що не пролазять в двері. Переїзд виявився дуже важкою справою, яка втім має і світлий бік. Наприклад, починаєш розуміти що змусило іудеїв вдатися до девіантних форм поведінки у пустелі. Витримати переїзд тривалістю в чотири тижні і при цьому жодного разу не зірватись неможливо, що ж говорити про сорок років.
Нарешті все. Кішка спить у кошику, рушники висять у ванній і компютер підключений до інтернету - ми переїхали. Тепер настав час розпаковувати ящики всіх розмірів та кольорів, втискувати ліжка, крісла, столи та шафи в кімнати, порушуючи при цьому всі закони планіметрії і топології, та розстилати коври і розставляти посуд. Ще місяць, десять тисяч відер і можна запрошувати гостей. А потім можна починати складатись і повертатись додому.


Я вирішив почати з найпростішого і розпакувати фотографії, які зробив перед виїздом. Це розмальовані стіни моєї кімнати. Більшість малюнків 2002 року.


1. Це сплячий будда, триголовий ведмідь, що хоче нахабно потривожити відпочинок будди і розбудити його, та орел, який зараз пояснить ведмідю, що цього робити не треба.













2. Це Мандала Юніон Джек, Дельфі, хлопець, що читає книжку, з кішкою на плечах та птах. Дивлячись на фото, зрозумів, що це більше схоже на лист паперу, наж на стіну.










3. Це, якщо я нічого не переплутав назву, сфінкс. Щирий та відкритий сфінкс, який не знає жодної загадки.









4. Це танцюючий чоловік. Роздуми на тему, що було б як би давні греки виконали кліп I Can't Dance на амфорі.














5. Це дівчина у костюмі тропічного птаха. Хоча може це - варіація на тему Мона Лізи? :)











PS

Про малюнки.
Перебираючи старі папери я знайшов свої шкільні малюнки. Перебираючи пригадував коли це було намальовано, де з якого приводу. Згадати вдалось не все. Але те що пригадав дуже сподобалось. Малюнки стали щоденником, більш потужним та цікавим ніж рукописні, які вів в різні часи.
Але окрім мнемонічної малюнки несуть в собі і естетичну цінність. Звичайно, себе хвалити справа негідна, але я й не хвалю. Просто віддаю належне – в школі в мене виходило непогано малювати.
Як підключу сканер та зрозумію в якому серед шістдесяти семи ящиків сховані теки з малюнками – почну вивішувати.

четвер, 17 липня 2008 р.

Трохи про політику і мистецтво

Політика може приносити не лише неприємні враження. Звичайно, важко переоцінити негативний вплив на людський організм політичних дискусій, виступів, прес-конференцій, брифінгів, заяв, офіційних заяв та екстрених повідомлень. Безумовно, трансляція обличчя відомого вітчизняного політолога (депутата, держслужбовця, журналіста, спортсмена-літературознавця – необхідне підкреслити), що ділиться своїм поглядом на актуальну політичну подію викликає стрес у телеглядача. За даними дослідів, цей стрес значно сильніший ніж, той що викликає у вас вчитель математики, чи директор вашої школи, втім, його руйнівна дія на психіку, поступається стресу який вражає вас при зустрічі з вашим вчителем математики, який став директором школи. Одним словом – політика дуже небезпечна річ. Втім у неї є й гарна сторона.
Наприклад, перманентні вибори до різних органів влади дають можливість заробітку тим молодим людям, які ще не визначились із професійними уподобаннями. Скільки випускників гуманітарних факультетів заробили свої перші гроші саме у передвиборних штабах! А скільки приємних романтичних спогадів залишається після нічної мандрівки незнайомим районом, де ти заблукав, розклеюючи агітаційні плакати! Вибори – це путівка в велике життя, і без політики молодість сотень тисяч юнаків та дівчат була б не такою яскравою та веселою.

Саме на веселощах я й хотів би зупинитись. Політика – це поле на якому виросли такі талановиті художники як Борис Єфімов, Кукринікси, Херлуф Бідструп, Метью Прітчет та багато сотень інших. Політична карикатура, та взагалі карикатура, може й не є окремим видом мистецтва, але її вплив на формування людини та її естетичного почуття важко недооцінити. За своїм внеском в розвиток людства політична карикатура може бути порівнянна з драмами Шекспіра, романами Достоєвського, фільмами Чапліна, піснями Білана (хто сказав, що внесок буває лише позитивним?)

And finally making long story short...

Це з The Economist, June 28th -July 4th , p 48. Підзаголовок статті: Gordon Brown's failure to speak to voters in a language they understand has undone him










Нажаль я не знайшов прізвища художника. Може через редакційну політику The Economist, в якому статті не підписані, (адже: The Economist is different from other publications not only because it offers a broad international perspective but also because it has no bylines. It is written anonymously, because it is a paper whose collective voice and personality matter more than the identities of individual journalists. This ensures a continuity of tradition and view which few other publications have matched), а може через власну неуважність.

А це – з іншого боку Атлантики.

Send a JibJab Sendables® eCard Today!

понеділок, 14 липня 2008 р.

середа, 9 липня 2008 р.

Комаха та ніч

Ще два знімки із села.
Для ентомологів...














... та для всіх інших...

Таке мале, а таке контраверсійне

Плюс перебування в селі, полягає в тому, що маєш більше часу на спілкування з природою. Це спілкування збагатшує, відкривати нові грані у , здавалось, знайомих речах. По новому починаєш цінувати міську центральну систему водопостачання, хлібний магазин за рогом, та столичні радіостанції. Також, по-іншому починаєш дивитись на знайомих з дитинства горобців.
Виявляється це хижі...















... горді...















... але такі задумливі птахи

Фантазія на сільську тему


- Як робить, кішечка?
- Мяу!
- А як робить собачка?
- Гав!
- А як робить Енн Лейбовіц?
- Так.
Чи майже так.

Економія має бути економною

На сайті британської королівської родини у "Останніх новинах" повідомляється, що річний фінансовий звіт королівської родини вже готовий.
Нижче саме повідомлення повідомлення. Курсив мій.

ROYAL FINANCES 2007-2008


The Royal Public Finances annual report for 2007-2008 has been released by Buckingham Palace.

The report shows that the UK tax payer contributes 66 pence to support The Queen in her official duties, less than the cost of a music download on iTunes.

Find out more and download the report.

Зворушливо, чи не так? :)

середа, 25 червня 2008 р.

Торговий дім Шлімазл та син. Торгівля оптом, в роздріб та на експорт

Заголовки та назви не менш важливі, ніж те що за ними криється.

На цей факт, звертали свою увагу найвеличніші європейські мислителі, про що свідчать ці, відомі кожному мудрі слова:
"Как корабль вы назовете, так он вам и поплывет";
чи:
"The Naming of Cats is a difficult matter,
It isn't just one of your holiday games...";
або:
я б не радила займатися справами які закінчуються на -єц-. Це погано";
та:

"That which we call a rose

By any other name would smell as sweet..."

Втім, остання цитата до справи не відноситься.
Так чи інакше, цілком ясно, що вдала назва – вже половина справи. І насамперед, це стосується газетних та журнальних статей.

Минулого року в польському Newsweek була опублікована стаття, про те як організована злочинність вкладає гроші в будівництво, таким чином відмиваючи нечесно нажиті фінансові блага. Назва статті, на мій погляд, може слугувати прикладом того, як треба. Ось він, шедевр редакторської думки - “Soprano Development”.

Дуже гарно і дуже ніжно :)


неділя, 22 червня 2008 р.

Репортаж з передової

Sunday Telegraph та 5 батальон королівського полку Шотландії створили відеоблог, який зветься “Солдатська історія”. Це - відеощоденник, в якому капрал Біллі Карнегі, розповідає про те як про буденне життя британських військових у Афганістані. Цей відеощоденник планують вести 6 місяців, поки группа капрала Карнегі буде знаходитись у Афганістані.
Маючи довгу історію військової присутності у Афганістані британський уряд та засоби масової інформації з повагою ставляться до своїх вояків у Афганістані та Іраку. Про це свідчать репортажі на ВВС, матеріали в електронних виданнях британських газет (напевно, що і паперові газети приділяють цьому увагу, втім британська преса доступна мені лише через Інтернет), виступи Гордона Брауна, членів уряду та опозиції. Нормально, коли Питання до прем'єр-міністра - зустріч прем'єра і парламенту, що відбувається по середах – відкривається проханням Брауна до парламенту вшанувати пам'ять загиблих у Афганістані.
Ідея створити відеощоденник з життя військових у Афганістан – надзвичайно цікава, це одна з найкращих цьогорічних репортажних серій. Побутова документалістика – жанр дуже близький до науково-популярного фільму. В обох кіно (відео) дає можливість дізнатись більше про те що відбувається навколо нас.
Сподіваюсь з групою капрала Карнегі і з ним самим все буде гаразд і вони безпечно повернуться додому.
Попередження: Білл Карнегі хлопець із Шотландії. Тому можливо, доведеться прокрутити запис не один раз, аби розібратись що він говорить.

пʼятниця, 23 травня 2008 р.

З новин

Суботній фінал Євробачення 2008 у Белграді мав несподіване завершення. Перше місце в цьогорічному пісенному конкурсі зайняв Ярослав Мудрий.

Дмитро Табачник заперечує свою причетність до інценденту. «І взагалі треба радіти, що переміг не Білан Діма, чи Діана Гурцкая – це політизувало би проект, а перемогла дійсно європейська постать».

Відповідаючи на питання – чим же можна пояснити таку несподівану перемогу, адже Ярослава Мудрого не було навіть півфіналі конкурсу, Табачник заявив «В цьому немає нічого особливого. Перемога Ярослава на Євробаченні – це наслідок мобілізації його прихильників по всій Європі. Всі, хто вчився у середній школі, вчив Ярослава Мудрого. Всі, хто вчився в університеті, знають про нього».

вівторок, 29 квітня 2008 р.

Дві картинки

Ідея була такою:
Втім я уявити собі не можу, що ж можно сказати один одному в такій ситуації?

А це - перша, за останні 20 років, "акварельна робота" :)