(В продовження попереднього посту)
Зовсім не факт, що this time next year я пам'ятатиму ім'я Ірини Жиленко. Цілком можливо, що листок на якому записані її вірші непомітно зникне в Країну вічного полювання. Тож, про всяк випадок, я вирішив залишити вірші тут.
Звичайно ж, я не пам'ятаю, назв поезій. Тому, поки вони залишаються під номерами. Якщо хтось знає точні назви - буду вдячний за допомогу (навіть, якщо вона прийде пізніше, ніж я забіжу в бібліотеку :)).
(Ліворуч - портрет Ірини Жиленко, якщо хтось не здогадався :))
1.
Похмура осінь. Дощ як мур.
Погодка дуже підходяща,
Для сну пігулок і мікстур,
А більш нінащо...
Ну хіба що
Для швендення туди сюди -
З кутка в куток...
То позіхнути,
То вимкнуть лампу, то вмикнути,
Присісти, книгу розгорнути,
Щось прочитать вряди-годи
Чи й задрімать...
Не осуди
Мене, моє життя летюче,
Не я ж твоя - а ти - моє,
А яйця курку хай не учать.
Та і не часто в нашій бучі
такі деньки у мене є.
Що вдієш? Це така пора.
Душа моя в анабіозі
Щасливо спить і вірш про осінь
Дріма на кінчику пера...
Моя родина вся в розльоті:
Ті в школі,
інші на роботі.
Мовчить, на щастя, телефон.
А я - хоч це і неподобство -
блаженствую собі в неробстві
і задоволена як слон.
Пардон, поезіє, пардон!
Поспи і ти.
Тут на канапі,
Між мною та рудим щеням
Ми завдамо такого храпу
Що сам Морфей позаздрить нам.
Заснем в теплі оранжерейнім,
А завтра знов (не впервину)
У римах, ямбах чи хореях,
Бо інших розмірів не втну,
Я розтрублю на цілий всесвіт
Про те, як взявши бюлетень,
Одна недуга поетеса
Проспала цілий божий день.
2.
Той рік знаменний був активністю світил,
Кожухоманією, дефіцитом кави
Та самогубством венеційського бокала -
О як я плакала над прахом золотим!
В кафе "Фіалка" їла я котлети.
Там запах не фіалок, а капуст.
В той рік загрозливо плодилися поети -
Не брав ні хлороформ їх, ані дуст.
"Не на добро... І що то за прикмета? -
Питався дід мій - Може на війну?
На глад? На мор? А може на комету?..."
А я сказала: "Певно на весну...
То явище сезонне, не смутись..."
Але за легковажне верхоглядство
Була покарана. Бо містом прокативсь
Циганські вітер конокрадства.
То тут, то там украдено Пегаса.
Заїжджено. Прокручено на фарш.
Сусідчення у підготовчим класі
Сидить як докір
Як на мене шарж
Над зошитом в клітинку і похмуро
Уже римує "Тьотя Шура - дура".
І раптом
оголошення
Нещастя!
На Львівській площі в скверику лежить
Крилатий коник голубої масті
Іще живий, але йому не жить.
Порушники ж розбіглися безслідно.
Та перехожі бачили усіх.
(Нотатка. Якщо Ви є власником, або представником власника авторських прав на опубліковані тексти і вважаєте, що публікації віршів завдає Вам шкоди - будь-ласка, зв'яжіться зі мною).
Немає коментарів:
Дописати коментар