Людина яка любить свій предмет значно кращий оповідач за інших. Тому ще зі школи я надавав перевагу вчителям, а не предметам, і дуже рідко про це шкодував. Не пошкодував я й вчора, коли пішов в Розумну ресторацію на лекцію Володимира Пузія. Я вже чув його оповіді про Бродського, Галіча та замовлених покійників. Цього разу це була Махабхарата і після лекці я знову ломав собі голову, як так швидко минули дві години?
Я легко можу заблукати в індійській міфології. Про Рамаяну я знаю лише, те що потрапило до мультфільму "Sita Sings the Blues" (Чудовий мультфільм! Справді ЧУДОВИЙ!). Що ж до Махабаха-чи-як-її-там, то до вчорашнього вечора я знав лише те, що вимовити цю назву вісім разів поспіль може не кожна твереза людина. Втім, тепер я знаю значно більше.
Якщо рекламувати Махабхарату в телемагазині, вийшло б приблизно таке: "Шукаєте книгу? Тоді, дозвольте запитати, чи подобаються вам мильні опери? Справжні, оригінальні мильні опери, які тривають роками і десятиріччями? А може ви любите ви індійські фільми? Де є розлучені в дитинстві билзнюки, їх загублена, а потім знайдена матір, підступні злодіяї та благородні герої, які не навіть короткий питання "Як справи?" перетворюють на семихвилинний вокально-хореографічний номер? Якщо відповід на обидва питання так - то вісімнадцятитомне видання Махабхарати це те, що вам потрібно від Діда Мороза під ялинку. Читання "Великої історії про битву династії Бхарата" займе ваш вільний час у наступні декілька років. І до речі, унікальна пропозиція - лише сьогодні, придбавши 18 томів, ви отримуєте 19 безкоштовно!". Можливо треба трохи доробити, але якщо додати продавця у величезній шапці, величезними кульчиками у вухах та чорними вусами - вийде дуже пристойно.
Коротко (коротко про епос в 92 000 вірішв - в цьому є іронія, чи не так), то Махабхарата чи "Велика історія про династію Бхарата" оповідає про боротьбу двох гілок царської фамілії, Кауравів та Пандавів, за трон царства Хастінапура. Хоча Каурави старша родина, старійшина їх роду, Дурьйодхана молодший за старшого в роді Пандавів Юдіштру. Боротьба завершується великою битвою під Курукшетрою, в якій беруть участь майже всі народи Давньої Індії, та ще декілька десятків народів з околиць. Перемога дістається Пандавам. Втім останнє, що сказали про битву під Курукшетрою древні індійці обговорюючи поточні новини було "Що не кажи, а Пандави перемогли чисто" - родич в цій битві пішов на родича, учень на вчителя, батько на сина. Конфлікт цінностей сильно зіпсував карму переможців і вони закінчили майже так само погано, як і переможені.
Але це коротко. Це без оповіді про гру в кості на царство та принців, про дванадцятирічне перебування у лісі та ще рік невпізнанними Пандавів, про майстра стрільби з лука Бхішму, який стріляє обертаючись на місці, великий воїн Дрона, про сліпого царі, про сарі, які не можна розматати до кінця і про все інше, про що розповідав вчора Володимир Пузій.
Напевно, двох годин замало аби переповісти всю Махабхарату, але цілком достатньо, аби зацікавити і дати поживу для роздумів. А хіба не для цього створено Розумну ресторацію?
