Був листопад. Був вечiр. Був туман,
Який сховав у мiстi всi будинки.
Шукаючи в туманi рiднi дверi
В той день я заблукав в чужий квартал.
Серед примар будiвель i дерев
Побачив неймовiрну я картину -
Iз вiддзеркаленням своїм в вiтринi
Приватний охоронець розмовляв.
Доводив щось вiн. Пристрасно махав
Собi запясток ризикуючи зламати.
Аж раптом iз-за скла “Миколо, досить!
Не дiставай мене - вартуй обмiнник!
Та звiльни вiконце - через тебе
Не бачать люди грошi, де мiнять!”
:)
