(Щось схоже на радіоп’єсу).
Дійові особи, в порядку, в якому
зявляються
Шурік Гогуа, студент,
майбутній юрист, ІІІ курс
Мартин Гаврилюк, студент, майбутній
романо-германський філолог, ІІІ курс
Женя Савчук, студент, ще один
майбутній романо-германський філолог, ІІІ курс
Олена Поліщук
Оповідач
Абат Офа
Альрик
Егельберт
Дія І.
ШУРІК: Ні фіга собі!
МАРТИН: Божечко!
ШУРІК: Ні фіга собі!!
МАРТИН: Дивацьке дивадло!
ШУРІК: Ні фіга ж собі!!! Март,
гадаєш вони продовжать?
МАРТИН: Шурік, ти ж чув – півгодинна
перерва і засідання буде поновлено.
ШУРІК: То куди зараз?
МАРТИН: Давай в парк –
подихаємо повітрям перед другим раундом
ШУРІК: Я боявся, доцент випадково
вб’є дідуся.
МАРТИН: Звичайно у доцента Лозового
має перевагу у рості, силі та віці, але нашого професора так просто не зламати.
Ти бачив його очі? Ті червоні вуглики палаючої ненависті на фіолетовому від
гніву обличчі
ШУРІК: Ти сам це бачив?
МАРТИН: Байдуже. Професор палав
рішучістю битись до кінця!
ШУРІК: А я кажу, Март, це б
закінчилось криміналом
МАРТИН: Можливо. Але
переконання потрібно відстоювати не зважаючи на наслідки! Та що це! В тіні
каштанів я бачу лави прикрашені бабульками, голубами та видом на фонтан. Пропоную
прилавитись до одної з них. До речі, коли вже мова про переконання, як все почалось?
Я зайшов в аудиторію коли їх рознімали.
ШУРІК: Я не дуже розібрався в
деталях доповіді – я лише пересічний, неосвічений юрист, а не студент-філолог.
Але доцент, здається, був незадоволений якоюсь нутумрійською версією… Обережно,
здається ця лавка пофарбована....
МАРТИН: Так, дякую... Давай
сядемо тут. Якою версію?
ШУРІК: Нутумрійською…
МАРТИН: Може, нортумбрійською?
