Після Анни Карєніной

 

(Є спойлери, тому не радив би читати до фільму).

Цей фільм, не має жодного стосунку до Толстого. Так мені пояснили знаючі люди, які читали Анну Кареніну. На щастя, я не читав книги і отримав величезне задоволення від фільму. 

Фільм зняв британець Джо Райт, за сценарієм Тома Стоппарда британця чеського походження. І якщо ви хочете знайти тут загадкову російську душу - варто шукати в іншому місці. Тут є щось інше. 

Вронський просить Кареніну танцювати з ним, бо інакше, йому нема чого робити в "цій оперетці". І це - відповідь на німе питання глядачів, яке зароджується у них з перших хвилин картини і з кожним новим планом стає все більшим - "що в біса таке"?. 

Стіва на сцені голить слуга схожий на Свінні Тодда, величезні малюнки з листівок 19 століття прикрашають стіни кімнат, Кареніна виходить з іграшковий потяга, який несеться іграшковою залізницею, крізь іграшкові ліси, чорно-біла фотографія Червоної площі на тлі, покликана показати, що персонаж прибув в першопристольну, три десятки чиновників грюкають печатками, немов потрапили в фільм з трупи Ріверденса. Зрештою театральна зала і сцена, на якій відбуваються і бали, і засідання Думи, і перегони. Що це в біса таке?! Де Толстой?!

Це - оперетта. Де Толстой не знаю. Це не Толстой. Це те, як можна уявляти Толстого. 

І коли оперетта стає вже неймовірно надуманою (вальс Вронського і Кареніної) - вона зникає. Декорації, нестандартні монтажні переходи, трюки та витівки стають непомітними. Залишається історія, яка могла статись у Швеції, Франції, Італії, Австрії, Великобританії чи Північно-Американських Сполученних Штатах. Це вже не важливо. Бо костюми, пісня "Во поли береза стояла", червоні сорочки мають мало значення. 

Автори фільму не намагались зробити неможливе - зняти російську класику, як її б зняли росіяни. Чи так, як її б зняв Лев Миколайович. Зрештою, цього ніхто не зможе. Але вони могли зробити інше - розповісти історію жінки на ім'я Анна Кареніна. І, на мій смак, їм це вдалось. 

Дуже гарне кіно. 

А якщо хочете російської Анни Кареніної - будь ласка, подивіться, фільм Зархі. 

PS

Після фільму стало цікаво - а про що ж книга )

Інспектор Ребус та інші книжки 2012 року

Кожного року, наприкінці грудня мене охоплює бажання написати про події, якими запам'ятався рік, що минає. Підбити підсумки, навести результати, згадати минуле, глянути у майбутнє. Здається, жодного разу я не втілював задум. Як всім добре відомо, в сезон виготовлення салатів та пакування подарунків немає часу на рефлексії. Звичайно, можна дезертувати і сховатись від поспіху у затишному місці, але, коли це вдається, то хочеться займатись чим завгодно але не згадками про минулий рік.
Втім, 2012 - був гарним роком, і мені хотілось би залишити про нього згадку. Нижче - огляд книг, які я почав і закінчив читати протягом минулого року.
(Назви книг наведено у тому вигляді, в якому вони зафіксовані на обкладинці).

Детективи про інспектора Джона Ребуса. (Ian Rankin. Knots and Crosses; Mortal Causes; Let it Bleed; Ressurection Men; Exit Music).

Інспектор Джон Ребус багато пє і курить, він не вміє працювати в команді, а обираючи між дедукцією та деструкцією, зазвичай, надає перевагу останній. То ж його життя не можна назвати легким. Але якщо всі ці недоліки допомагають розкривати злочини корумпованих політиків, брудних поліцейських, російських олігархів, ультраправих радикалів, та короля злочинного Едінбурга Джеральда МакКаферті, то Джон Ребус не бачить причин мінятись.

З різдвом! )