(Щось схоже на радіоп’єсу).
Дійові особи, в порядку, в якому
зявляються
Шурік Гогуа, студент,
майбутній юрист, ІІІ курс
Мартин Гаврилюк, студент, майбутній
романо-германський філолог, ІІІ курс
Женя Савчук, студент, ще один
майбутній романо-германський філолог, ІІІ курс
Олена Поліщук
Оповідач
Абат Офа
Альрик
Егельберт
Дія І.
ШУРІК: Ні фіга собі!
МАРТИН: Божечко!
ШУРІК: Ні фіга собі!!
МАРТИН: Дивацьке дивадло!
ШУРІК: Ні фіга ж собі!!! Март,
гадаєш вони продовжать?
МАРТИН: Шурік, ти ж чув – півгодинна
перерва і засідання буде поновлено.
ШУРІК: То куди зараз?
МАРТИН: Давай в парк –
подихаємо повітрям перед другим раундом
ШУРІК: Я боявся, доцент випадково
вб’є дідуся.
МАРТИН: Звичайно у доцента Лозового
має перевагу у рості, силі та віці, але нашого професора так просто не зламати.
Ти бачив його очі? Ті червоні вуглики палаючої ненависті на фіолетовому від
гніву обличчі
ШУРІК: Ти сам це бачив?
МАРТИН: Байдуже. Професор палав
рішучістю битись до кінця!
ШУРІК: А я кажу, Март, це б
закінчилось криміналом
МАРТИН: Можливо. Але
переконання потрібно відстоювати не зважаючи на наслідки! Та що це! В тіні
каштанів я бачу лави прикрашені бабульками, голубами та видом на фонтан. Пропоную
прилавитись до одної з них. До речі, коли вже мова про переконання, як все почалось?
Я зайшов в аудиторію коли їх рознімали.
ШУРІК: Я не дуже розібрався в
деталях доповіді – я лише пересічний, неосвічений юрист, а не студент-філолог.
Але доцент, здається, був незадоволений якоюсь нутумрійською версією… Обережно,
здається ця лавка пофарбована....
МАРТИН: Так, дякую... Давай
сядемо тут. Якою версію?
ШУРІК: Нутумрійською…
МАРТИН: Може, нортумбрійською?
ШУРІК: Точно -
нортумбрійською! Всі двадцять хвилин виступу він займався її розносом. Під
кінець сказав, що всі хто приймає нортумбрійську версію не відрізнять пилососа
від трактора, і мають хрестиком на носовичках вишивати, а не наукою займатись.
МАРТИН: Лозовий так і сказав?
ШУРІК: Ні, це довільний переказ,
колего. Дослівно він сказав щось типу… у мене десь записано… от: «Прихильники так
званої нортумбрійської версії походження рукопису - середньовічні мракобіси,
які використовують свій авторитет та минулі заслуги аби заперечити очевидні
факти, і таким чином зберегти спокій в болоті, на яке вони перетворили вітчизняну
палеографію».
МАРТИН: Талановито.
ШУРІК: Погоджуюсь. Поки доцент
читав доповідь, було видно, що чути її професору, все одно що цеглою по склу
малювати. Він тримався, але, гадаю, мракобіси було занадто. Старий зняв
окуляри, налив собі водички і попросив слова.
МАРТИН: І що ж проглаголив
видатний науковець?
ШУРІК: Він без зайвих
реверансів і увертюр назвав доцента «невдячною зміюкою» та «безхребетним блазнем».
Доцент відповів «авторитарним ретроградом» та «короткозорим рутинером».
Професор назвав доцента «парвеню», той відповів «обскурант». Поки, доцент думав
чим відповісти на «вискочня», професор скористався сум’яттям в рядах ворога і
кинув зіжмаканою програмкою. Старий промахнувся, відповідь же доцента на маневр
була симетричною і, що головне, вдалою. Тоді професор взявся за нову зброю і
плеснув водою із стакана. Промокла вся президія, вся окрім Лозового. Неушкоджений,
він знову вдало скористався ідеєю противника. Сподіваючись перемогти у
рукопашній, вимоклий професор схопив графин. Лозовий взяв мікрофон за провід і
почав розкручувати, як ту? Як її, якою метають каміння...
МАРТИН: Пращу?
ШУРІК: Точно пращу… Ну а далі
ти сам бачив. Скажи, мені Гаврилюк, у
вас так проходить кожна конференція, чи лише ювілейні засідання? Я думав, що
філологи спокійні люди. А виявилось за невинною зовнішністю, за сивинами та
окулярами приховані такі темпераменти…
МАРТИН: Шурік, зазвичай на
секції палеографії люди прокидаються, коли ввечері аудиторію перевіряють
вахтери, перед закриттям... Цю вікову традицію було б збережено, якби Поліщук
та Лозовий не посварились через Стенвікський рукопис.... Пане не сідайте там -
пофарбовано...
ШУРІК: Запізно... Брюки в смужку
стали брюками в смужку і пляму. То через що, кажеш, вони посварились?
Через Стенвікський рукопис. А
вони ж були ліпшими друзями! Як Ментор і Ахілл, як… О бачу Женю! Женю, підходь!
ЖЕНЯ: Са ва, Гаврилюк?
МАРТИН: Ні, Женю, ти ж знаєш
не можу - у мене бабуся проти домашньої птиці. Знайомтесь. Шурік це Женя, Женя
це Шурік.
ШУРІК: Привіт!
ЖЕНЯ: Шалом, Шурік. Ви бачили
ту магулянку титанів?
МАРТИН: Звичайно! Я саме вводив
Шуріка в курс справи - казав, що Поліщук та Віктор Сергійович колись були як
Ментор і Ахілл.
ЖЕНЯ: Ментор і Телемах,
Гаврилюк.
МАРТИН: Так, звичайно. Як
Ментор і Телемак. Як Леннон і МакКартні.
ЖЕНЯ: Як Маркс і Енгельс.
МАРТИН: Як деревина і
лісоматеріал
ЖЕНЯ: Дивне порівняння, Мартин…
МАРТИН: Віктор Сергійович був
кращим студентом на факультеті…
ЖЕНЯ: Так, він був справжнім
цвайкепеле, коллего. В університеті в нього знайшовся штік до староанглійської.
МАРТИН: Вже на другому курсі
він міг розповісти староанглійською про те, як провів літні канікули, про
родину та про хатніх тваринок.
ШУРІК: І про рідне місто, я
так думаю?
МАРТИН: Точно, і про місто.
Вони через староанглійську і познайомились з професором Поліщуком.
ЖЕНЯ: Якось на семінарі у
професора, Лозовий втулив до своєї відповіді цитату з «Видіння Хреста»…
МАРТИН: А мені казали, що то
був «Гімн» Кедмона.
ЖЕНЯ: Звідки б воно не було,
Поліщук, коли почув, дістав зіза.
МАРТИН: Вже за сорок хвилин
Лозовий отримав пропозицію від якої не міг відмовитись: гнучкий графік, фондову
стипендію та стажування за кордоном. А головне, наукове керівництво самого
Поліщука. А це жодних цуресів з рецензентами, опонентами, статтями та іншою
мізерією...
ЖЕНЯ: Схожий момент знаходимо
у фольклорі: Ой не вмовляли так Рональдо, перейти до Реалу, як нашого Лозового на
катедрі зостатись.
МАРТИН: Звичайно, Лозовий
погодився і не встигли всі отямитись, як Віктор Сергійович отримав доцента.
ЖЕНЯ: Згодом він почав конкури
до Оленки Поліщучки, молодшої доньки професора. І невдовзі в повітрі запахло
весільним караваєм та калачами…
МАРТИН: А поки, ці двоє, по
вечорах засідали в кабінеті зав кафедри, де за скляночкою віскі, читали один
одному улюблені рядки з «Беовульфа».
ЖЕНЯ: Вигадка! Лєжанд урбен.
Не було такого.
МАРТИН: А я кажу було. Мені
Юля, методистка, розповідала. Вона сама чула.
ЖЕНЯ: Не було того, бо Юля не
відрізнить Беовульфа від Вінні Пуха, та нехай. Бо все одно знайшли Стенвікський
рукопис і сталась справжня капора
МАРТИН: Науково-родинна ідилія
стикнулась з реальним світом.
ЖЕНЯ: Ідилію було знищено.
Світ у цьому карамболі не постраждав.
ШУРІК: А що з тим рукописом?
ЖЕНЯ: Бачиш, Шурік. Знайти
невідомий рукопис староанглійською – це велика подія.
МАРТИН: Сенсація!
ЖЕНЯ: Диво! Рукопис, незакінчений
зошит якоїсь хроніки, знайшли на розкопках абатства у Стенвіку. Вчені
накинулись на рукопис, як діти на пляцок. За півроку досліджень вони лише встановили,
що текст, написано приблизно в дев’ятому столітті, можливо в Нортумбрії,
можливо в Мерсії.
МАРТИН: Розумієш, Шурік,
відомо чотири діалекти староанглійської. До нашого часу збереглось багато
текстів написаних кентським та весекським діалектами. А нортумбрійськи та
мерсійськи тексти трапляються рідше, особливо написані в дев’ятому столітті.
ЖЕНЯ: Бо тоді вікінги часто
гайтували Британією. Грабували міста та монастирі, а потім все генц спалювали.
Разом з монастирями попелом пішла і купа книг.
МАРТИН: Чотири місяці тому
Поліщук і Віктор Сергійович поїхали на конференцію в Бірмінгем, де результати
дослідження Стенвікського рукопису представили вперше.
ЖЕНЯ: На конференції почалась
плюсква між прихильниками нортумбрійського та мерсійського походження
манускрипту. Казали, що суперечливі перехідні форми дієслів, та досі невідомі,
через брак текстів сполучення приголосних, однозначно вказують, що текст
написаний в Мерсії… Чи Нортумбрії.
МАРТИН: Три дні і три ночі
тривала дискусія на конференції. Три дні і три ночі вчені наводили спростовували
аргументи. І все марно…
ЖЕНЯ: Вперше в житті Віктор
Сергійович та Поліщук не погодились – доцент захищав мерсійців, а Поліщук
пристав до стягів Нортумбрії.
МАРТИН: Та спочатку все було
гаразд. Повернувшись додому вони інколи жартома сперечались про рукопис, а потім
розігрували сцену, очевидцями якої вони стали, як один шведський професор у
запалі дискусії зацідив пустим кухлем в шотландського колегу, через розбіжності
у підходах.
ЖЕНЯ: Мораль цієї історії,
Шурік – ніц на собі не показуй. Бо одного злого дня Поліщук і Лозовий,
вичерпали аргументи на свою користь, і почали шукати фелєри у опонента, як той
швед і шотландець.
МАРТИН: Обидва стали похоронно
серйозними. Сперечались, сварились, мирились, прощались, після чого повертались
до кабінету, та знову починали доводили свою лінію, спираючись на авторитетні
джерела і цитуючи класичні тексти. І звичайно ж сварились
ЖЕНЯ: Згодом вони припинили
дискутувати, а заразом і розмовляти. Лише віталися при зустрічі.
МАРТИН: Та й це потім кинули.
ШУРІК: Чого ж вони один на
одного накинулись на конференції?
МАРТИН: Бо Сіракузи мають бути
зруйновані.
ЖЕНЯ: Ой вей, Гаврилюк!
Карфаген, а не Сіракузи! Карфаген! Бо, Шурік, вони не заспокояться, доки не
доведуть своєї правоти чи допоки опопнент не визнає своєї помилки. Але Віктор
Сергійович, і професор Полішук, переконані у своїй правоті, щодо хиб іншого.
МАРТИН: До того ж, якщо не
вдалось переконати опонента, то його помилки можна блискуче освітити в колі
вдячних слухачів.
ЖЕНЯ: Згодом, правда,
виявилось, що слухачів професор і доцент, мали спільних.
МАРТИН: Ті не дуже розбирались
в деталях, але щиро співчували обом. Зустрівши професора вони ділилися до чого дійшов
Віктор Сергійович, а зустрівши доцента розповідали, що там намудрував професор.
ЖЕНЯ: А ще перед днями науки
біля стінгазети з’явився той колаж, де професор був зображений у колясці і
замість соски тримав пляшку віскі
МАРТИН: А під малюнком хтось
дописав:
Престарілий професор філолог
Мав обличчя дитяче і коли
Купував він спиртне,
Прикривався кашне
Той конфузний учений філолог
ШУРІК: Прикольно!
МАРТИН: Дякую, Шурік.
ЖЕНЯ: Гарно про обличчя, воно
у Поліщука і справді дитяче. Але в цілому можна було б краще, Гаврилюк, -
неточна рима, зміна наголосу...
МАРТИН: Наступного разу, Женю,
сам будеш писати,.
ЖЕНЯ: Професор, подумав, що це
Віктор Сергійович з нього знущається.
МАРТИН: Тож, коротко, на
конференцію вони прийшли в доволі збудженому стані.
ЖЕНЯ: І все через якийсь
стародавній рукопис який ніхто не може датувати?
МАРТИН: Так, Шурік.
ШУРІК: Дурість.
ЖЕНЯ: О, Шурік, чи відомо
тобі, що ритори Габунд і Теренцій п'ятнадцять днів і ночей дискутували про
кличний відмінок до «я» і зрештою побилися? Філологи – дуже гарячі люди.
ШУРІК: Я це вже зрозумів.
МАРТИН: Час повертатись на
секцію, бо місця займуть. Після того що сталось, на секцію палеографії прибіжать
не лише філологи, а навіть заочники-фізики. Женю ти йдеш?
ЖЕНЯ: Ні. Маю їхати на воєнку,
складати залік. Четвертий раз.
МАРТИН: Шкода. Тобі напевно
хотілося б подивитись чим все закінчиться.
ЖЕНЯ: Так, Гаврилюк.
МАРТИН: Але звісно, ти не
можеш. Мусиш їхати на воєнку.
ЖЕНЯ: Так Гаврилюк, мушу їхати
на воєнку. А глузуватимеш – забудь про конспект з антички
ШУРІК: Слухай, може тобі
трансляцію зробити?
ЖЕНЯ: Тобто?
ШУРІК: По мобільному. Підключу
гарнітуру і ми з Мартином будемо розказувати тобі, що відбувається на
конференції
ЖЕНЯ: Кльово.
МАРТИН: Шурік, ви справжній
гаджет-інспектор.
ШУРІК: Но проблєма. Наберу, щойно сядемо в аудиторії
Дія ІІ
ШУРІК: Ми починаємо пряму
трансляцію з днів науки філологічного факультету, з секції палеографії.
МАРТИН: Засідання цієї секції,
зазвичай небагате на події. Остання, трапилась у 1984, коли під час доповіді
“Вплив французької мови на латинські тексти 16 століття” в аудиторію увійшов, і
одразу вийшов студент.
ШУРІК: Неймовірно!
МАРТИН: Так! Завсідники секції
досі сперечаються, що то був за студент, для чого він заходив в аудиторію і
чому так швидко вийшов.
ШУРІК: Тільки подумати!
МАРТИН: Так! За останні чотири
роки ця дискусія набрала нових обертів. Адже досі невідомо чому студент зайшов
та вийшов мовчки? Що він хотів сказати і чому не сказав?
ШУРІК: Насправді загадково.
Але повернімось до події, що привернула увагу громадськості сьогодні.
МАРТИН: Так. Диспут Поліщука і
Лозового увійде не лише в лінгвістичні аннали, але й в посібники з винищення
противника в умовах аудиторії середнього розміру.
ШУРІК: До речі, Мартине, на
вашу думку, чи вплинуло на тактику диспутантів те, що аудиторія - амфітеатр?
МАРТИН: Безумовно, Шурік. Якби
секція засідала в звичайному кабінеті, все могло б бути інакше.
ШУРІК: Справді?
МАРТИН: Точно. Але з іншого
боку, все могло б бути так само... Ніколи не знаєш напевно.
ШУРІК: Дякую, Мартине, за ваш
цікавий коментар. Повертаємось до вчених…
МАРТИН: Точніше, Шурік, це
вони повертаються до секції.
ШУРІК: Справді. Щойно своє
місце біля кафедри зайняв Віктор Сергійович Лозовий.
МАРТИН: В аудиторії чутно
поодинокі оплески.
ШУРІК: До речі, Мартине, ви не
помічали, схожість Лозового і Рінго Старра.
МАРТИН: Так, Шуріку, є певна
схожість, але здається у Рінго нос коротший.
ШУРІК: Дивіться, Поліщук йде
не до президії, а займає місце в залі за партою, напроти кафедри, за якою
стоїть доцент.
МАРТИН: Нова диспозиція. Як
гадаєш, Шурік, професор захопив рогатку?
ШУРІК: Навряд. Він має слабкий
зір. Ми пам’ятаємо чим закінчились спроби професора атакувати опонента дистанційно
в минулому раунді.
МАРТИН: Головуючий продовжує
ювілейне засідання і просить ставити питання доповідачу.
ШУРІК: Дівчина, з другого
курсу, підняла руку.
МАРТИН: Справжня красуня!
Каштанове волосся, чарівна посмішка…
ШУРІК: А профіль...
Чуваки?
МАРТИН: Німфа! Здається я
бачив її у прогнозі погоди…
Гаврилюк, Шурик, що за
питання?
Чи то був пісенний конкурс?
Про що питання, чуваки?
МАРТИН: Питання?
ШУРІК: Март, можеш мене з нею
познайомити?
МАРТИН: Вибач, Женю, ми трохи
відволіклись, не почули.
ШУРІК: Так... Але ж вона
просто чарівна... Фея
МАРТИН: Може тобі допоможе,
якщо ти дізнаєшся, що Лозовий зараз говорить про дифтонги та їх зміни у кент...
Ой!
ШУРІК: Ти це бачив?!
МАРТИН: Ух ти!
Що там?
МАРТИН: Здається яйце?
ШУРІК: Яйце!
МАРТИН: Прямісінько в груди
Віктору Сергійовичу.
ШУРІК: Це Поліщук. Дивись як
він усміхається.
МАРТИН: Ми недооцінили
професора
ШУРІК: Лозовий готує відповідь.
У нього в руках з’являється
монументальна книга!
МАРТИН: Це ж перший том
Cловника синонімів!!
ШУРІК: Кидок!
МАРТИН: Промах!
ШУРІК: І хто б подумав, що
старий настільки жвавий...
МАРТИН: Професор вистрибує на
парту.
ШУРІК: Просто майстер! Майстер
Йода!
МАРТИН: Лозовий нахиляється
під кафедру… Напевно, шукає, чим ще нейтралізувати професора.
ШУРІК: Професор витанцьовує
джигу на парті і співає щось про яблучко…
МАРТИН: В руках у Лозового
другий том Синонімів! Він у перерві не витрачав часу просто так! Яка далекоглядність!
ШУРІК: Доцент прицілюється… Кидок!
МАРТИН: Професор знову увернувся!
ШУРІК: У Лозового закінчились
снаряди!
МАРТИН: Так, нажаль, Академія
наук випустила лише два томи синонімів
ШУРІК: Треба було брати
етимологічний...
МАРТИН: Тепер Лозовий виглядає
не дуже впевнено.
ШУРІК: Професор зістрибує з
парти і йде до кафедри.
МАРТИН: Кричить, що не на того
професора напали.
ШУРІК: Лозовий намагається
сховатись. Між професором і Віктором Сергійовичем лише кафедра.
МАРТИН: Вони починають
кружляти навколо неї в смертельному танку.
ШУРІК: Як поетично....
МАРТИН: Випад!
ШУРІК: Лозовий увернувся.
МАРТИН: Ще раз.
ШУРІК: І знову реакція
врятували доцента.
МАРТИН: Я чую «Ха-ха, Акелла
промахнувся». Здається це, Лозовий…
ШУРІК: Зарано він святкує
перемогу!
МАРТИН: Ще один випад, але
який!
ШУРІК: Це пастка!
МАРТИН: Поліщук хапає Лозового
за піджак!
ШУРІК: Що зараз буде!
МАРТИН: Де все, де всі,
архонти і поети? Де зникла президія, хто їх розніме?
ЗУПИНІТЬСЯ!
ШУРІК: А це хто таке?
МАРТИН: Невже, деус ікс
махіна?
А НУ ПРИПИНИЛИ, ЗАРАЗ ЖЕ!
Гаврилюк, Шурик, що це таке?
Нащо так в трубку горланити?
МАРТИН: Це не ми, Женю. Здається
це Оленка Поліщук.
ВИ ЩО СОБІ УДУМАЛИ - ПОВБИВАТИ
ОДИН ОДНОГО? ЧЕРЕЗ ПАПІРЦІ? ЧЕРЕЗ ЦИГУЛКУ, ЯКА НІКОМУ ТИЩУ РОКІВ НЕ ПОТРІБНА?!
А так чутно, немов просто біля
вуха стоїть.
А ПРО МЕНЕ ВИ ПОДУМАЛИ? А МОЖЕ
У МЕНЕ ТРАВМА ПСИХОЛОГІЧНА БУДЕ? МОЖЕ ВИ ДУМАЄТЕ, Я ЧЕРЕЗ ТУ ДУРНЮ ВЕСІЛЛЯ
ВІДМІНЮ?! А ДЗУСЬКИ!
ШУРІК: Март, вона ж навіть не
напружується. Вона просто так розмовляє. Диво!
Я ВАМ КАЖУ, ТАТУ, ВІДПУСТІТЬ!
А ТИ ВІТЮ – ЯКЩО НЕ ПОМИРИШСЯ З ТАТОМ – ЗАБУДЬ ЯК МЕНЕ ЗВУТЬ.
МАРТИН: Цікаво, чи був у неї
такий голос в дитсадку
ШУРІК: Нещасні виховательки…
А-НУ ЦИЦЬ. І НЕ СМІЙ ГОВОРИТИ,
ЩО ВІН ПЕРШИЙ ПОЧАВ. ВІН СТАРШИЙ ЗА ТЕБЕ. МАЙ ПОВАГУ...
МАРТИН: Здається на мене впав
шмат штукатурки. Аудиторія не витримає довго таких децебелів…
А ТЕПЕР ПОТИСНІТЬ РУКИ... Я
КОМУ КАЖУ – ПОТИСНІТЬ ОДИН ОДНОМУ РУКИ. ОТ І МОЛОДЦІ. ЩОБ Я БІЛЬШЕ ПРО РУКОПИС
НЕ ЧУЛА. А ТЕПЕР ХОДІМО ДОДОМУ. ПРИЙШЛИ ЗРАЗКИ ЗАПРОШЕННЬ НА ВЕСІЛЛЯ, ПОТРІБНО
ВИБРАТИ ПІДХОДЯЩІ.
ШУРІК: Вони йдуть.
МАРТИН: Оце - дівчина... Чимось
нагадує мою бабусю...
ШУРІК: З такою не страшно... Якщо
її не дратувати звичайно…
МАРТИН: Женю, чуєш, президія вилазить
з шафи!
ШУРІК: Головуючий виглядає не
дуже. Трохи зеленуватий.
МАРТИН: З багровими плямами
ШУРІК: Він оголошує ювілейне
засідання закритим.
МАРТИН: Здається це і все,
ШУРІК: Так, Женю, здається
все.
МАРТИН: Трансляцію з
неймовірної конференції для тебе провів Шурік Гогуа…
ШУРІК: Та Мартин Гаврилюк.
МАРТИН: До зустрічі.
ШУРІК: Хай щастить.
МАРТИН: На все добре.
ШУРІК: Аріведерчі!
МАРТИН: Аста ла віста!
ШУРІК: До свіданья!
МАРТИН: Бувайте!
ШУРІК: Пишіть!
МАРТИН: Не хворійте!
ШУРІК: Слухайте позитивну
музику.
МАРТИН: Динамо – чемпіон!
ШУРІК: Люся, я тебе кохаю!
МАРТИН: Всіх, хто бачив
чорного пуделя просимо звернутись за телефоном…
ШУРІК: Користуючись нагодою,
хотів би передати привіт рідному місту…
МАРТИН: Здається, Женя вже нас
не слухає.
ШУРІК: Що? А й справді…
МАРТИН: А нічого так конференція,
непогана.
ШУРІК: Март, конференція -
просто чудова. Обов’язково прийду наступного року.
Дія ІІІ
ОПОВІДАЧ: Абат Оффа і його
помічник Альрик другу годину вивчали південну стіну абатства. Недавня злива,
серйозно пошкодила кладку з зовні і очікувались серйозні ремонтні роботи. Було
відомо, що абат Оффа любить господарські питань, і тому нікого не здивувало, що
він сам вирушив на інспекцію стіни. Єдине, що могло здивувати стороннього
спостерігача, це те, з яким запалом абат
і його помічник розмовляють про майбутню реконструкцію. Оффа, маленький круглий
старик, з дитячим обличчям наполегливо, щось доводив вдвічі вищому за нього
Альрику. Та Альрик не погодужвався з абатом. Він активно ходив перед Оффою, жваво
жестикулював та намагався перервати ледь не кожну фразу абата, що було зовсім
неввічливо по відношенню до святого отця. Нарешті абат не витримав.
АБАТ ОФА: Досить! Закінчимо ми
на цьому …
АЛЬРИК: Абате але визнайте, цілком
правий я.
АБАТ ОФА: Ні! І те що ти
говориш, Альрику, це пелагіанство чисте. Якщо продовжиш говорити речі такі –
терпіти не стану я…
АЛЬРИК: Але ж абате…
АБАТ ОФА: Тобі серйозно кажу.
Тебе я люблю, але продовжувати якщо будеш, вижену з монастиря тебе…
ОПОВІДАЧ: Молодий монах відвернувся
і Оффа подумав, що серед предків помічника не обійшлось без римлян. Профіль
Альрика нагадував портрети римських імператорів з монет, які абату в дитинстві
показував старший брат.
АБАТ ОФА: Альріку, думають всі
в монастирі, що ми не філософську ведемо дискусію, а стіни оглядаємо. Ласку
зроби мені, перестань хмурити брови, глянь на стіну, і що роздивляєшся де нову
кладку робити прикинься.
ОПОВІДАЧ: Альрік неохоче повернувся
лицем до стіни і почав її роздивлятись. Деякий час вони так і стояли
роздивляючись стару кам’яну
стіну, з якої де не де росли невеликі кущики трави. Було тихо, як і має бути
ввечері в літній день, тільки з зеленого лугу, що оточував абатство було чутно
спів вільшанки.
АБАТ ОФА: Добре, піди тепер
майстрам поясни, те домовились про що вранці ми… І ще Альрик новенького поклич
до мене переписувача, як його… Егельберта. Я з ним теж… пораджусь… щодо стіни…
ОПОВІДАЧ: Настали сутінки. Величезні
рожеві хмари на півнеба вказували на те місце де сідало сонце, а з іншого боку
насувалось ще більша синя хмара ночі. В очікуванні переписувача абат неспішно ходив
по лугу і роздивлявся трави та квіти, що росли у нього під ногами. Абат
задумався, наскільки смачною може бути трава. Адже корови з задоволенням
поїдають її в неосяжних кількостях, а потім дають смачне молоко… Цікаво, чи
нагадує трава молоко за смаком? Не звиклий до теоретичних рішень практичних
питань Оффа вирішив сам знайти відповідь. Він озирнувся, аби переконатись, що
нікого навколо нема, нахилився до землі і вирвав трохи трави з під ніг. Він
потер її об рукав ряси і вже обрав травинку, з якої хотів почати дослідження, як
почув:
ЕГЕЛЬБЕРТ: Альрік мені сказав,
що бачити мене ви хотіли…
ОПОВІДАЧ: Абат аж підплигнув.
Позаду нього стояв переписувач Егельберт, високий рудий юнак, який, на думку
абата краще виглядав у шоломі, в латах, з мечем у руках ніж в рясі монаха. До
речі, як він зміг підійти так близько непомітним?
АБАТ ОФА: Так, звичайно,
Егельберте.
ОПОВІДАЧ: Оффа викинув траву і
поплескав руками аби стряхнути пил. Егельберт стояв, вжавши голову в плечі, немов
хотів таким чином стати одного росту з
вдвічі нижчим за нього абатом.
АБАТ ОФА: Егельберте. Коли
мати твоя, свята жінка, казала, що трохи писати вмієш ти, то не знала, права
вона була наскільки … Те що написав ти тут – абат Оффа дістав з глибин своєї
ряси аркуші пергаменту зшиті у зошит, та помахав ним перед носом Егельберта -
страх це… Не зрозумів я й половини, а те що зрозумів не читав би краще. Не
проти я, що скріби під роботи час, слова так пишуть, як говорять зараз. І не
проти я того, аби милозвучності заради, «е» на «а» замінити, або «ео» на «о»,
особливо, стоять вони коли перед «р»… Але те що влаштував ти - це жахливо
просто! У тебе «честь» перетворилась на «коня», а «молити» чомусь «чекати» стало!
А голосні?! Здається, ти голосні чергуєш, керуючись тим лише, як поруч виглядатимуть
вони літерами іншими з! Про вигляд літер кажучи, про почерк згадав твій.
Жахливий він! Немов на поні сидиш переляканому, що бігає у шторм по
кораблю! Ти ганьбиш мене, наше святого
Августина абатство, весь Кент! Якби твоїй матері сестрі моїй, не обіцяв,
небесне їй Царство, про тебе піклуватись, я б не довірив тобі пасти свиней
навіть!
ОПОВІДАЧ: Абат Оффа замовчав і
подивився на скріба. Важко було сказати, чи мучається він докорами сумління.
Егельберт, стояв так само, низько схиливши голову, і уважно вивчаючи землю під
ногами. Запала тиша. Абат мав закінчити ще декілька справ сьогодні, і він не
хотів продовжувати наставляти Егельберта. Оффа вибрав повірити в те, що його
промова таки дісталась потаємних глибин душі рудого родича. Звичайно, хіба
мовчав би він, якби не відчував пекучого сорому та стиду за свій вчинок?
Настоятель, навіть, подумав, що був занадто різким із сиротою. Але він не
поспішав додавати співчуття до свого суворого тону:
АБАТ ОФА: Ти розумієш хоча б
до наслідків яких привести можуть такі помилки? Старі граматики через менше
ледь не вбивали один одного… не думаю, в майбутньому що зміняться вони. Рукопис
такий може до лиха привести.
ОПОВІДАЧ: Егельберт кивнув. Вирішивши,
що із скриба досить, абат Оффа промовив.
АБАТ ОФА: Добре… Патер Ностер
прочитай двадцять разів, а зранку завтра до роботи приступай. Особисто буду
слідкувати я за твоєю роботою. З нової почнемо, мовити так би, сторінки… Йди… А
це – настоятель скрутив пергамент, та сховав його за пазуху - я поки десь
сховаю. Може якомусь продати невігласу-вікінгу вдасться... Зрештою залишились
чисті аркуші тут…
Тарас Фролов, 2009
Немає коментарів:
Дописати коментар