неділя, 12 січня 2014 р.

Гарні Товарищі та інша художня література 2013.

(Я трохи не розрахував сили, тому публікую огляд книжок минулого року тільки зараз. Огляд має дві частини, друга з яких, ще не дописана, але сподіваюсь закінчити її найближчим часом).
Цього року я порушив кодекс читача старої школи і почав користуватись електроною книгою. Тепер я не можу привернути увагу компанії гордо промовивиши "Ці руки ніколи не торкались читалки". Та, слід визнати цей хитрий пристрій значно розширив мій читацький простір. Без нього я б не скоро дістався до таких малоймовірних творів, як есе Уільяма Хезлвіта, листи Честерфілда до сина, чи Тристрам Шенді Стерна (як бачите, є багато способів похизуватись в компанії).
Щиро дякую Володимиру Аренєву за наводку на сайт biblio.com, де можна придбати книги, які давно зійшли з полиць Amazon.com і вийшли так давно, що не мають електроних версій. Все ж таки читання паперової книги, яка має запах, в якій можна робити позначки на полях і довго шукати місце, де зупинився останнього разу, приносить більше задоволення. Принаймні мені.
Тут вступна частина завершується і починається основна. Огляд книг, які я почав і закінчив читати 2013.
(Назви книг та автори наводяться у тому вигляді, в якому вони зафіксовані на обкладинці).

The Good Companions, J.B.Pristley.
Робітник Джесс Оукройд втратив роботу; його дружина збирається поселити в будинку неприємного квартиранта; і ще, здається його розшукує поліція. Джесс бере торбу з інструментами, трохи грошей і відправляється в мандри. Міс Елізабет Трант отримує спадок (а також 600 фунтів боргу), і вирішує, що настав час подивитись на світ і можливо доїхати аж до Ліверпуля. Вчитель Ініго Джоліфант, уявний письменник і справді талановитий музикант, свариться з дружиною директора школи і йде не чекаючи на ранок. Всі троє, звичайно після пригод,  зустрічаються  на вокзалі містечка Роузлі, в якому в той же час застрягла трупа акторів мандрівного мюзік-холлу. Міс Трант, нічого не тямлячи в театральному бізнесі (і можливо саме через це) вкладає свої гроші в трупу та очолює її. Містер Оукройд стає працівником сцени а Ініго стає піаністом трупи. Трупа Гарні Товарищі вирушає в турне і власне тут і починається найцікавіше...
В The Good Companions все правильно - герої, пригоди, тло, інтонація оповідача. Книга складається з декількох десятків маленьких і не дуже повязаних між собою історій, в яких беруть участь головні герої, або які вони чують від іншизх персонажів. Роман неквапний, добрий, сентиментальний і містить певний інтелектуальний виклик. Джон Бойнтон Прістлі дозволяє персонажам розмовляти рідним акцентом англійської. Тому репліки йоркширця Оукройда чи танцора Джеррі Джернінгхам, який понахватався акцентів в Лондоні, Бірмінгемі, Нью-Йорку, для повного розуміння доводиться читати щонайменше двічі.
The Good Companions принесли Прістлі славу, гроші та меморіальну премію Джеймса Блека. Це найкращий роман, який я траплявся мені за останні пять-сім років; він має повне право стояти поруч з Посмертними Записками Піквікського Клубу. І ще - як і всі інші романи про довгі подорожі, The Good Companions додає затишку.  

Wolf Hall, Hillary Mantell.
Хіларі Мантел - перша жінка, яка отримала Букерівську премію двічі за одну й ту саму книгу. Точніше, за першу та другу частини трилогії про життя Томаса Кромвеля, англійського державного діяча, придворного Генріха VIII Тюдора. Наразі, пані Мантел працює над фінальною книгою, і букмекери радо приймають ставки на переможця Букера наступного року.
Чим цікава книга? Оповідь ведеться в теперешньому часі; такого не дуже чекаєш від історичного роману. Коли мова йде про головного героя, а це доволі часто, в силу очевидних причин, автор частіше використовує займенник "він", замість Тома, Томаса чи Кромвеля. Це заплутує, але до цього звикаєш.
Ще одна цікавинка - Томас Кромвель у Мантел виявляється позитивним героєм. Традиційно в художній літературі та театрі його зображують переважно мерзотником, англійським кузеном Макіавеллі. Мантел змістила акцент і показала Кромвеля-талановитого чиновника, люблячого батька та покровителя мистецтв.
Роль злодія в романі перейшла до іншого Томаса - Томаса Мора. Та ж сама традиція, яка зробила з Кромвеля диявола у людській подобі, зробила Мора святим-мучеником (спочатку в переносному, а в ХХ столітті і в прямому розумінні). В Wolf Hall Томас Мор, виступає повною антитезою Кромвеля - аристократ, випускник університету, фанатик, закоханий у власну доброчесність та освіченість, женоненависник та лицемір. Страта Мора, якою завершується роман - плід не стільки інтриг, скільки його власної пихи.
Книга своєрідна, і, напевно, не слід очікувати від неї шалених враженнь. Але час витрачений на неї - це гарно проведений час.

Несподівана Вакансія, Джоанн Роуллінг.
(Недочитанка року - 87 сторінок з 360).
Текст реклами для Несподіваної Вакансії міг мати такий вигляд:
"Секс і наркотики. Побутова чорнуха і ненормативна лексика.
Все, чого не було в книжках про Гаррі Поттера тепер в новому романі від Джоанн Роуллінг!"
Є ще одна відмінність від циклу про Гаррі Поттера - Несподівана Вакансія несподівано нудна.
В маленькому місті Пегфорд помирає член міської ради Баррі Фербразер. В органі місцевого самоврядування виникає несподівана вакансія, зайняти яку бажає безліч претендентів. Як вказує видавець, в коротенькій анотації "Заможні воюють з убогими, підлітки з батьками, жінки - зі своїми чоловіками, учителі - з учнями".
Роман нагадує англійську мильну оперу, на кшталт ІстЕдерців, чи книги Александра МакКолл Сміта через зосередженість на житті "звичайних людей". Персонажі -  представники середнього та нижнього середнього класу; вони  займаються звичайними справами - викладають в школі, займаються торгівлею, працюють в соціальній службі чи банку. В романі багато сюжетних ліній, що хитро переплітаються між собою. Втім, їх трохи забагато, а персонаж, якого можна було б назвати головним героєм, на перших вісімдесяти сторінках не з'являється.
Іван Малокович, який видав Несподівану Вакансію в Україні, назвав її "філософським романом". Цьому існує єдине пояснення. Вдавшись езопової мови, поет Малкович хотів натякнути, що замість Несподіваної Вакансії краще купити будь-яку іншу книгу. Може, Гаррі Поттера.

Детективи Коліна Декстера про інспектора Морза (Colin Dexter.
Lost Bus to Woodstok; Last Seen Wearing)
Мені щастить на книжкових поліцейських з красивими, а головне незвичними прізвищами. Позаминулого то був інспектор Ребус, минулого - інспектор Ендевор Морз.
Морз працює в поліції Темз Веллей, Оксфорд. Він виправляє помилки в рапортах, свідченнях, чужих листах що трапляються йому під час розслідування та інколи цитує класиків англійської поезії. Морз полюбляє говорити про дедуктивний метод розслідування, про логічно необхідні висновки, але займаючись справою звертається до інтуїції, ніж до холодного розуму (в Lost Bus to Woodstok Морз шукає натхнення у підручнику де Боно з латерального мислення). Він легко виходить з себе, колись заважає йому розв'язати справу - чи то власні помилки, чи то нечесний свідок, чи невдалі ремарки його підлеглих. Взагалі, темпераментність інспектора змушує запідозрити його у родинних зв'язках з Шерлоком (тим, що бігає у стильному чорному пальто по сучасному Лондону). Коли Морз має вільний час, він слухає оперу та розв'язує криптокросворди.
Звичайно, Морз має помічника, Льюїса з яким вони складають ідеальну пару. Морз представник середнього класу, Льюїс з робітників; у Льюїса дружина та двоє дітей, Морз - не обтяжений родиною, і задоволений цим; Морз говорить "правильною" англійською, Льюїс - розмовляє з північним акцентом; Морз, час від часу готовий вбити Льюїса за "непрохідну тупість", але Льюїс на це не зважає.
Романи про Морза справжні детективи, в тому розумінні, що головним тут є питання "хто це зробив". Поліцейські процедури, внутрішні конфлікти героїв, реалістичне зображення сучасності - все це, якщо й є, то слугує виключно для оздоблення тла, на якому відбувається розслідування вбивства, зникнення, або крадіжки. 
Напевно, книги Коліна Декстера є новим словом в детективній літературі. Але вони дають все задоволення, на яке чекаєш, коли береш в руки англійський детектив.

Немає коментарів: