середа, 4 червня 2014 р.

Чи є Бог Даосом? Реймонд М. Смалліан. Переклад.

Маленька передмова до перекладу (але її можна сміливо пропустити; ви помітите, де починеться текст).
Перша книга Реймонда М. Смалліана, з якою мені пощастило познайомитись називається “Як називається ця книга”. Виявилось, що доволі недорогий трюк з назвою - це лише на перший погляд доволі недорогий трюк з назвою. Книга - збірка логічних задач і, одночасно, вступ до тієї частини математики, яку охоплює теорема Гьоделя про неповноту. Власне, назва книги - один з прикладів того, як діє теорема Гьоделя.
Зацікавившись задачами, я захотів дізнатись про Смалліана більше. Виявилось, що професор математики є також
музикантом, фокусником та даоським філософом. Фокусів я не бачив, як Смалліан грає на музичному інструменті не чув. А от, те що невдовзі йому виповниться 95, свідчить, що йому вдалось вичитати щось таке у даоських мудреців.
Діалог, який я публікую - уривок з книги Смалліана “Tao is Silent” 1977. Як випливає з назви, книга про даосизм, таким, яким його розуміє сам автор. Це не дослідження з філософії чи релігії. Всіх, хто хоче більш грунтовного підходу, Смалліан закликає звернутись до спеціальних джерел, список яких наведений наприкінці книги. Сама книга - це скоріше збірка ессеїв, діалогів, поезії на теми, що так чи інакше стосуються Дао. А, як відомо, Дао стосується все.
Тексту потрібна редакторська правка. Те що я вирішив опублікувати його в тому вигляді, в якому він зовсім не повязано з тим, що я сподіваюсь “проскочити”. Аж ніяк - зазвичай, перше, на що звертає увагу освідчений читач, це на неузгодженості, костурбатості, відсутність розділових знаків у потрібних місцях, та їх наявність у несподіваних. Я публікую цей переклад, щоб нарешті поділитись тим, що справило на мене приємне враження. І щиро перепрошую, якщо через відсутність редактури смисл тексту залишився для вас загадкою.
Оригінал тексту є у відкритому доступі. Про всяк випадок, залишаю посилання на нього - http://www.mit.edu/people/dpolicar/writing/prose/text/godTaoist.html 
Останнє. Текст був написаний, коли люди читали книги і нікому не було відомо про інтернет-формат. То ж, слів буде багато. 



Чи є Бог Даосом?

Реймонд М. Смалліан, 1977

Смертний:
І тому, о Боже, молю Тебе, якщо маєш Ти краплю милосердя, до страждаючої істоти цієї, звільни мене від необхідності мати свободу волі!

Бог:
Ти відмовляєшся від найбільшого дарунку який я дав тобі?

Смертний:
Як ти можеш назвати те, що було мені нав’язано дарунком? Я маю свободу волі, але не за власним вибором. Я ніколи вільно не обирав мати свободу волі. Я змушений мати свободу волі, подобається це мені чи ні!

Бог:
Чому ти бажаєш позбутись свободи волі?

Смертний:
Тому що свобода волі означає моральну відповідальність, а моральна відповідальність більше ніж я можу винести!

Бог:
Чому ти вважаєш, що моральна відповідальність нестерпною?

Смертний:
Чому? Чесно кажучи я не можу проаналізувати чому; я тільки знаю, що вважаю саме те.


Бог:
Добре, гадаю, в такому випадку я звільню тебе від моральної відповідальності, але все ж таки залишу з свободою волі. Тебе це влаштує?

Смертний (після паузи):
Ні, боюся що ні.

Бог:
А, як я і думав. То ж моральна відповідальність не єдиний аспект свободи волі проти якого ти заперечуєш. Що ще тебе непокоїть у свободі волі?

Смертний:
Із свободою волі я здатен грішити, а я не хочу грішити!

Бог:
Якщо ти не хочеш грішити, тоді чому ти грішиш?

Смертний:
О Боже! Я не знаю, чому я грішу, я просто грішу! Трапляються спокуси, і я, як не намагаюсь, але не можу встояти проти них.

Бог:
Якщо й справді, ти не можеш їм опиратись, тоді ти грішиш не з власної волі отже (принаймні, відповідно до мене) ти не грішиш зовсім.

Смертний:
Ні, ні! Я відчуваю, що якби я постарався сильніше, я міг би уникнути скоєння гріха. Я розумію, що воля - нескінченна. Якщо хтось від всього серця захоче не грішити, він не буде.

Бог:
Ну, тобі видніше. Ти точно намагаєшся як можеш, аби уникнути гріха, чи не так?

Смертний:
Чесно, я не знаю! В той момент, я відчуваю, що стараюсь що є сил, але озираючись, непокоюсь, що можливо я не достатньо старався.

Бог:
Отже, іншими словами ти насправді не знаєш чи ти грішив. Отже, є можливість, що ти не грішив зовсім!

Смертний:
Звичайно, лишається така можливість, але може я все ж згрішив і ця думка лякає мене!

Бог:
Чому думка, що ти згрішив тебе лякає?

Смертний:
Я не знаю чому! Наприклад, через чутки, що ти призначаєш доволі суворі покарання у наступному житті!

Бог:
О, так ось, що тебе турбує. Чому ж ти не сказав про це з самого початку, замість другорядних розмов про свободу волі та відповідальність? Чому ти просто не попросив мене не карати тебе за твої гріхи?

Смертний:
Я думаю, я достатньо реалістично дивлюсь на речі, щоб зрозуміти, що ти навряд чи виконаєш таке прохання.

Бог:
Не кажи! У тебе достатньо реалістичні погляди на те, які прохання я виконую, так? Тоді, я скажу, що я збираюсь зробити! Я гарантую тобі дуже, дуже особливе відпущення - гріши стільки, скільки забажаєш, а я дам божествене слово честі, що ніколи не покараю тебе анінайменшим чином. Згода?

Смертний (у великому жаху):
Ні, ні, не роби цього!

Бог:
Чому ні? Ти не віриш моєму божественному слову?

Смертний:
Звичайно я вірю! Але хіба ти не розумієш, я не хочу грішити! Я маю величезну відразу до гріка, безвідносно до покарань, які можу за це понести.

Бог:
В такому випадку, я запропоную дещо краще. Я позбавлю тебе відрази до гріха. Ось - чарівна пігулка! Тільки ковтни її, і ти втратиш будь-яку відразу до гріха. Ти будеш весело й радісно грішити, ти не будеш шкодувати, відчувати відразу і ти так само матимеш моє слово, що тебе не буде покарано ані мною, ані тобою самим, ані будь-ким іншим. Ти будеш благословенним на віки вічні. Отже, ось пігулка!

Смертний:
Ні, ні!

Бог:
Хіба ти не поводишся ірраціонально? Я ж звільняю тебе від відрази до гріха, що було останньою перешкодою.

Смертний:
Я все одно її не візьму!
Бог:
Чому ні?
Смертний:
Я вірю, що пігулка дійсно відбере у мене відразу до гріха у майбутньому, але тепер моя відраза достатня для того, аби запобігти тому, щоб я хотів її прийняти.

Бог:
Я наказую тобі її прийняти!

Смертний:
Я відмовляюсь!

Бог:
Що, ти відмовляєшся з власної волі?

Смертний:
 Так!

Бог:
То ж здається, свобода волі стала тобі у пригоді, чи не так?

Смертний:
Не розумію!

Бог:
Хіба ти не радий, що у тебе є свобода волі, аби відмовитись від цієї жахливої пропозиції? Чи тобі сподобалося би, як би я змусив тебе прийняти пігулку, не зважаючи на те, хочеш ти цього чи ні?

Смертний:
Ні, ні! Будь ласка не треба!

Бог:
Звичайно я не буду; просто намагаюсь проілюструвати думку. Добре, давай спробуємо так. Замість того, щоб змусити тебе прийняти пігулку, припустимо я виконаю твоє перше прохання і заберу свободу волі - але з розумінням того, що з моменту, перестанеш бути вільним, ти візьмеш пігулку.

Смертний:
Коли моя свобода волі зникне, як я взагалі можу вибрати взяти пігулку.

Бог:
Я не сказав, що ти вибератимеш; я тільки сказав, що ти її приймеш. Ти будеш діяти, скажімо, відповідно до чисто причино-наслідкових законів, які проголошують, що ти її просто приймеш.

Смертний:
Я досі відмовляюсь.

Бог:
То ти відмовляєшся від моєї пропозиції забрати у тебе свободу волі. Це щось трохи відмінне від твого першого прохання, чи не так?

Смертний:
Тепер я розумію, до чого ти ведеш. І це винахідливий аргумент, втім я не зовсім певен, що він насправді вірний. Є деякі пункти до яких я хотів би повернутись.

Бог:
Звичайно.

Смертний:
Дві речі які ти сказав здаються мені суперечливими. По-перше ти сказав, що хтось не може грішити, якщо він не робить цього з власної волі. Але потім ти сказав, що даси мені пігулку, яка позбавить мене свободи волі, і що я зможу грішити скільки захочу. Але якщо я не матиму свободи волі, то відповідно до твого першого твердження, як я буду здатен грішити?

Бог:
Ти плутаєш дві окремі частини нашої розмови. Я ніколи не казав, що пігулка позбавить тебе від свободи волі, тільки те, що вона позбавить тебе від огиди до гріха.

Смертний:
Здається, я трохи заплутався.

Бог:
Добре, тоді почнемо заново. Припустимо я погоджусь позбавити тебе свободи волі, але з усвідомленням, що після того ти вчиниш безліч дій, які зараз вважаєш гріховними. Технічно кажучи, ти не грішитимеш, оскільки не будеш вчиняти цих дій з власної волі. За цими діями не буде ані моральної відповідальності, ані моральної винуватості, ані жодного покрання. Менш із тим, всі ці вчинки будуть такими, які ти зараз вважаєш грішними: вони матимуть всі ті якості, до яких ти зараз відчуваєш відразу, але відраза зникне; то ж тоді ти не будеш відчувати відразу до вчинків.

Смертний:
Ні, але я зараз маю огиду до цих вчинків, а теперішньої огиди достатньо, аби завадити мені прийняти твою пропозицію.

Бог:
Хм! Дозволь мені висловитись абсолютно прямо. Я так розумію, що ти більше не бажаєш аби я забрав у тебе свободу волі?

Смертний (неохоче):
Ні, гадаю ні.

Бог:
Добре, я згоден не відбирати її. Але я досі не зовсім розумію чому ти не хочеш позбавитись свободи волі. Будь ласка, поясни ще раз.

Смертний:
Тому, що ти сказав, що без свободи волі я буду грішити ще більше ніж я роблю це зараз.

Бог:
Але я вже сказав, що без свободи волі ти не можеш грішити.

Смертний:
Але якщо я виберу відмовитись свободи волі, то всі мої подальші злі вчинки будуть гріховними, не в майбутньому, а в теперішньому, в якому я обираю не мати свободи волі.

Бог:
Здається, ти серйозно вляпався, чи не так?

Смертний:
Звісно, я вляпався! Ти помістив мене в жахливу подвійну пастку! Щоб я не зробив - я неправий. Якщо я залишу свободу волі, я буду грішити й надалі, якщо я відмовлюсь від свободи волі (з твоєю допомогою, звичайно) я все одно скою гріх, оскільки зроблю такий вибір.

Бог:
Але з тієї ж причини, ти також ставиш мені подвійну пастку. Я хочу залишити тобі свободу волі або позбавити тебе від неї, як ти вибереш, але ти не приймаєш жодної альтернативи. Я хочу тобі допомогти, але здається не можу.

Смертний:
Точно!

Бог:
Але оскільки це не моя провина, чому ти досі на мене злишся?

Смертний:
В першу чергу за те, що ти поставив мене в таке жахливе становище!

Бог:
Але, відповідно до тебе, я не міг зробити нічого щоб було прийнятним.

Смертний:
Ти маєш на увазі, ти не можеш зробити нічого прийнятного зараз, але це не значить, що ти не міг зробити нічого прийнятного взагалі.

Бог:
Тобто? Що я міг зробити?

Смертний:
Очевидно, що в першу чергу ти не мав давати мені свободу волі. Тепер, коли ти дав її мені вже запізно - все, що б я не зробив, буде погано. Але від самого початку тобі не треба було мені давати свободу волі.

Бог:
От воно що! Чому було б краще, якби я ніколи не давав тобі свободу волі?

Смертний:
Бо тоді я взагалі не був би здатен грішити.

Бог:
Що ж, я завжди радий вчитись на своїх помилках.

Смертний:
Що?

Бог:
Я знаю, це звучить трохи само-блюзнірські, чи не так? Це майже викликає логічний парадокс! З одного боку, тебе вчили, що будь-якій розумній істоті неприпустимо (з моральної точки зору) заявляти ніби я здатен на помилки. З іншого боку, я можу робити, все що завгодно. Втім, я також розумна істота. То ж питання - я маю чи не маю права заявляти, що я здатен робити помилки?

Смертний:
Це поганий жарт. Один з твоїх засновків просто хибний. Мене не вчили, що будь-якій свідомій істоті не можна сумніватись у твоїй всемогутності – це стосувалось тільки смертних. Але оскільки ти не смертний, ти безумовно вільний від цієї настанови.

Бог:
Добре, то ти розумієш це на раціональному рівні. Тим не менш ти видавався спантеличеним, коли я сказав, "Я завжди радий вчитись на помилках".

Смертний:
Звичайно я був спантеличений. Але не твоїм само-блюзнірством (як ти назвав це жартома), не тим фактом, що ти не мав права казати такі речі, а тільки тим, що ти власне сказав це, бо мене вчили, що насправді ти не робиш помилок. Тому я був здивований, коли ти заявив, що можеш припускатись помилок.

Бог:
Я не заявив, що можу. Все що я сказав, що якби я припустився помилки, я був би щасливим з неї повчитись. Але це нічого не говорить про те, чи це “якби” було чи могло бути здійснено.

Смертний:
Давай припинимо софістику з цього питання. Ти визнаєш чи не визнаєш, що зробив помилку, коли надав мені свободу волі?

Бог:
Ну, саме це я хотів запропонувати дослідити. Дай-но, я ще раз гляну на твоє скрутне становище. Ти не хочеш мати свободу волі, бо з свободою волі ти можеш грішити, а ти не хочеш грішити. (Хоча мені досі видається це загадковим; якимось чином ти все таки маєш хотіти грішити, інакше ти не будеш. Але давай залишимо це). З іншого боку, якщо ти погодишся відмовитись від свободи волі, тоді зараз ти будеш відповідальним за вчинки, які ти вчиниш у майбутньому. Ergo, я взагалі не мав давати тобі свободу волі.

Смертний:
Саме так!

Бог:
Я прекрасно розумію, як ти cебе почуваєш. Багато смертних - навіть деякі теологи - скаржились, що я був несправедливим, бо не вони, а я вирішив, що вони мають мати свободу волі, і після цього я роблю їх відповідальними за їхні вчинки. Іншими словами, вони відчувають, що вони мають жити відповідно до договору, на який вони ніколи не погоджувались.

Смертний:
Саме так!

Бог:
Як я сказав, я розумію ці почуття. І я можу зрозуміти справедливість скарги. Але скарга виникає тільки з нереалістичного бачення речей, про які іде мова. Я збираюсь просвітити тебе щодо них і я думаю результати тебе здивують! Але замість того, аби сказати тобі все одразу, я і надалі буду застосовувати сокртаичний метод.
Ще раз уточню: ти шкодуєш, що я взагалі дав тобі свободу волі. Я заявляю, що коли ти побачиш справжн розгалуження цього питання, ти не будеш про це шкодувати. Аби довести свою точку зору, я скажу, що збираюсь зробити. Я збираюсь створити новий всесвіт - новий часово-просторовий контініум. В цьому новому всесвіті буде народжений смертний, такий самий, як ти - з практиних міркуваннь, можемо сказати, що ти будеш народжений ще раз. Отже, я можу дати або не дати цьому новому смертному - новому тобі - свободу волі. Що ти хотів би щоб я зробив.

Смертний (з великим полегшенням):
О, будь ласка! Збережи його від свободи волі.

Бог:
Добре, я зроблю так, як ти кажеш. Але ти маєш усвідомити, що цей новий ти без свободи волі вчинить всі можливі жахливі вчинки.

Смертний:
Але вони не будуть гріхом, оскільки він не матиме свободи волі.

Бог:
Назвеш ти їх гріхом чи ні, залишається той факт, що вони будуть жахливими вчинками в тому розумінні, що вони спричинять великий біль багатьом розумним істотам.

Смертний (після паузи):
Господи Боже, ти знову мене піймав! Завжди та ж гра! Якщо я дам тобі добро аби ти створив цю нову істоту без свободи волі, яка тим не менш буде вчиняти звірячі вчинки, тоді звичайно він не буде грішити, але я стану знову грішником, бо дозволив такому трапитись.

Бог:
В такому випадку, я запропоную ще краще! Отже, я вирішив створити нового тебе з свободою волі, чи без неї. Тепер, я пишу своє рішення на цьому клаптику паперу, який я поки тобі не покажу. Але моє рішення вже прийнято і воно абсолютно невідворотне. Ти не зможеш зробити нічого аби змінити чи виправити його; ти не несеш жодної відповідальності в цій ситуації. Тепер, я хотів би знати: на яке моє рішення ти сподіваєшся? Пам’ятай, що відповідальність за рішення паде виключно на мої плечі, не твої. То ж тепер ти можеш сказати мені абсолютно чесно і без будь-якого остраху, на яке моє рішення ти сподіваєшся?

Смертний (після довогої паузи):
Я сподіваюсь, ти дав йому свободу волі.

Бог:
Дуже цікаво! Я звільнив тебе від останньої перешкоди! Якщо я не дам йому свободи волі, гріх ні на кого не паде. То чому ти сподіваєшся, що я дав йому свободу волі?

Смертний:
Тому що, гріх чи не гріх, важлива річ полягає в тому, що якщо ти не даси йому свободи волі, тоді (принаймні відповідно до твоїх слів) він буде шкодити людям, а я не хочу бачити, як людям вчиняють шкоду.

Бог (з подихом неймовірного полегшення):
Нарешті! Нарешті ти зрозумів в чому річ!

Смертний:
Яка річ?

Бог:
Що гріх не головна проблема! Важливо те, щоб люди та інші розумні істоти не постраждали.

Смертний:
Ти говориш, як утилітарист!

Бог:
Я і є утилітарист!

Смертний:
Що?!

Бог:
Що-капщо. Я утилітарист. Не унітарист, зауваж, але утилітарист.

Смертний:
Я не можу повірити!

Бог:
Так, я знаю, твоя релігійна освіта навчала тебе протилежному. Ти напевно думав про мене більше як про кантіанця, а не утилітариста, але твоя освіта просто невірна.

Смертний:
Ти позбавляєш мене дару мови!

Бог:
Я позбавляю тебе дару мови, так? Що ж, напевно це непогано - ти маєш схильність говорити надто багато. Втім, серйозно, чому ти думаєш взагалі я дав тобі свободу волі?

Смертний:
Чому ти це зробив? Я ніколи багато не розміркував над тим, чому ти так зробив; все що я намагався довести, це те, що ти не мав цього робити! Але чому ти зробив це? Єдине, що приходить в голову - стандартне релігійне пояснення: без свободи волі, ніхто не здатен заслужити ані спасіння, ані бути засудження. То ж без свободи волі ми не можемо отримати право на вічне життя.

Бог:
Дуже цікаво! Я маю вічне життя; ти гадаєш я щось зробив аби заслужити його?

Смертний:
Звичайно ні! З тобою інша справа. Ти вже настільки добрий і довершений (принаймні, так говорять), що тобі нема необхідності робити щось, аби заслужити на вічне життя.

Бог:
Справді? Я опиняюсь у доволі заздрісному становищі, чи не так.

Смертний:
Не думаю, що зрозумів тебе.

Бог:
Ось я, вічно благословенний, я не мав страждати чи жертвувати чимось, чи боротись із спокусами, чи щось типу такого. Без жодних подібних "заслуг", я насолоджуюсь благословенним вічним існуванням. На відміну від мене, ви бідні смертні маєте пітніти і страждати, периживати жахливі моральні конфлікти, і все для чого? Ви навіть не знаєте, чи існую я насправді чи ні, чи існує життя після смерті чи ні, і якщо так, чи потрапите ви в це життя. Не має значення, як важко ви стараєтесь аби утихомирити мене, ви ніколи не певні насправді, що ваше "найкраще", було достатньо гарним для мене, і тому ви не маєте справжньої гарантії, що отримаєте спасіння. Просто подумай про це! У мене вже є еквівалент "спасіння" - і я ніколи не мав проходити крізь цей безкінечно похмурий процес його заслуговування. Ти ніколи мені не заздрив, а?

Смертний:
Але це блюзнірство заздрити тобі!

Бог:
А, облиш! Ти зараз розмовляєш не із своїм вчителем з недільної школи, ти розмовляєш зі мною. Блюзнірство чи ні, питання не в тому чи маєш ти право заздрити мені, а чи ти заздриш. Ти заздриш?

Смертний:
Звичайно, заздрю!

Бог:
Добре! Зважаючи на твій теперішній погляд на світ, ти точно маєш мені заздрити. Але я гадаю з більш реалістичним поглядом на світ, ти не будеш цього робити. То ж ти справді приймаєш думку, якої тебе навчили, що твоє життя на землі є випробувальним терміном, і що мета з якою тебе наділено свободою волі полягає в тому, аби випробувати тебе, подивитись чи заслужиш ти благословенне вічне життя. Але ось що мене турбує: якщо ти справді віриш, що я такий благий та доброзичливий яким мене уявляють, чому я маю вимагати від людей, аби вони вислуговувались, щоб стати щасливими, чи отримати вічне життя? Чому я не подарував цих речей всім, незалежно від того заслуговують вони на це, чи ні?

Смертний:
Але мене вчили, що твоє відчуття моральності - твоє відчуття справедливості - вимагає, аби добрі вчинки винагороджувались щастям, а злі каралися болем.

Бог:
Тоді тебе вчили неправильно.

Смертний:
Але релігійна література цим переповнена! Візьми наприклад, "Грішник в руках розгніваного Господа" Джонатана Едвардса. Там він пише, про те як ти тримаєш своїх ворогів немов гидких скорпіонів над пломеніючим жерлом пекла, і лише сила твого милосердя не дозволяє їм спіткати долю, на яку вони заслуговують.

Бог:
На щастя, я не знайомий з тирадами містера Джонатана Едвардса. Було небагато проповідей, що вводили в оману більше, ніж ця. Сама назва "Грішники в руках розгніваного Господа" окрема історія. По-перше, я ніколи не буваю розгніваним. По-друге, я зовсім не думаю в термінах "гріх". По-третє, у мене немає ворогів.

Смертний:
Цим ти хочеш сказати, що немає людей яких ти ненавидиш, чи те, що немає людей, які ненавидять тебе.

Бог:
Я мав на увазі перше, але й останнє теж виявляється вірним.

Смертний:
Я тебе благаю! Я знаю людей, які відкрито заявляли, що ненавидять тебе. Інколи я сам тебе ненавиджу.

Бог:
Ти маєш на увазі, що ти ненавидиш власний образ мене. Це не те саме, що й ненавидіти мене таким, яким я є насправді.

Смертний:
Ти хочеш сказати, що дозволено ненавидіти хибне уявлення тебе, але неправильно ненавидіти тебе, таким який ти є?

Бог:
Ні, я не кажу цього. Я кажу щось радикальніше. Те, що я кажу немає жодного стосунку до правильного чи неправильного. Я кажу що будь-хто, хто знає мене таким як я є, просто психологічно не зможе мене ненавидіти.

Смертний:
Скажи мені, оскільки ми смертні здається маємо дуже хибні погляди на твою природу, чому ти не просвітиш нас? Чому ти не вкажеш нам правильний шлях?

Бог:
А чому ти думаєш, що я цього не роблю?

Смертний:
Я маю на увазі, чому ти не з’явишся перед нами, у наших відчуттях і просто не скажеш, що добре, що погано?

Бог:
Невже ти справді настільки наївний, аби вірити, що я така істота, яку можна відчути? Було б точніше сказати, що я і є твої відчуття.

Смертний (здивовано):
Ти є моїми відчуттями?

Бог:
Не зовсім, я більший за них. Але це наближає нас до істини ближче, ніж ідея, ніби мене можна сприйняти органами відчуття. Я не об’єкт, як і ти, я - субєкт, а суб’єкт може сприймати, але не може бути сприйнятий. Ти не можеш бачити мене так само, як ти не можеш бачити власних думок. Ти можеш бачити яблуко, але саму подію, коли ти бачиш яблуко - неможливо побачити. І я значно більше схожий на споглядання яблука, ніж на саме яблуко.

Смертний:
Якщо я не можу побачити тебе, як я знаю, що ти існуєш?

Бог:
Гарне питання! А взагалі, як ти знаєш, що я існую?

Смертний:
Ну, я ж з тобою розмовляю, чи не так?

Бог:
Як ти знаєш, що розмовляєш зі мною? Припустимо, ти скажеш психіатру: "Вчора я розмовляв з Богом". Як ти думаєш, що він скаже?

Смертний:
Залежить від психіатра. Оскільки більшість з них атеїсти, гадаю, більшість скаже мені, що я просто розмовляв сам з собою.

Бог:
І вони будуть праві!

Смертний:
Що? Тобто ти заявляєш, що тебе не існує?

Бог:
У тебе дивовижний дар робити хибні висновки! Тільки з того, що ти розмовляєш сам із собою, випливає, що мене не існує?

Смертний:
Ну, якщо я думаю, що розмовляю з тобою, а насправді розмовляю з собою, то в якому сенсі ти існуєш?

Бог:
Твоє питання засновано на двох помилках і одній плутанині. Питання чи розмовляєш ти зараз зі мною чи ні, і питання чи існую я, чи ні, зовсім різні. Навіть, якщо ти зараз не говориш зі мною (а це те, чим ти, вочевидь, зараз займаєшся) ще не означатиме, що мене не існує.

Смертний:
Гаразд, добре, звичайно! То ж замість того, аби сказати "якщо я розмовляю з собою, ти не існуєш", я мав краще сказати "якщо я розмовляю до себе, тоді очевидно я не розмовляю з тобою".

Бог:
Це справді зовсім інше твердження, але так само хибне.

Смертний:
О, будь ласка, якщо я розмовляю тільки з собою, то як я можу розмовляти з тобою?

Бог:
Спосіб, у який ти використовуєш слово "тільки", досить хибний. Я можу запропонувати декілька логічних можливостей, з яких не буде випливати, що під час розмови з собою, ти не розмовляєш зі мною.

Смертний:
Запропонуй хоча б одну!

Бог:
Ну, очевидно, що одна з таких можливостей полягає в тому, що ми - ідентичні.

Смертний:
Яка блюзнірська думка - принаймні, якби її озвучив я.

Бог:
Відповідно до деяких релігій - так. Відповідно до інших, це явна, проста істина, що миттєво сприймається.

Смертний:
Тож єдиний способів вирішення моєї ділеми в тому, аби повірити, що ми з тобою ідентичні?

Бог:
Зовсім ні! Це лише один з способів. Є ще декілька. Наприклад, може ти - частина мене, в такому випадку ти розмовляєш до тої частини мене, яка є тобою. Або, я можу бути частиною тебе, і в ціьому випадку ти говориш до тіє частини себе, яка є мною. Або знову ж таки, ти і я можемо частково перетинатись - в такому випадку, ти можеш говорити до нашої спільної ділянки, а отже говорити і до себе, і до мене. Єдина можливість говорити до себе, за якої ти не говориш до мене, існує тоді коли ти і я повністю розділені - і навіть тоді ти ймовірно можеш говорити до нас обох.

Смертний:
То ж ти заявляєш, що ти існуєш.

Бог:
Зовсім ні. Ти знову робиш хибні висновки! Питання мого існування ще не підіймалось. Все, що я кажу – з того факту, що хтось говорить до себе не можна вивести моє не-існування, не кажучи вже про менш значущий факт, а саме про те, що ти не розмовляєш зі мною.

Смертний:
Добре, я приймаю твою точку зору! Але що я справді хочу знати, так це те, чи ти існуєш?

Бог:
Що за дивне питання?

Смертний:
Чому? Люди задавали його несчислені тисячоліття.

Бог:
Я знаю! Саме питання не дивне; що я мав на увазі, це те, що це найдивніше питання, яке ти мені задавав!

Смертний:
Чому?

Бог:
Бо я - саме той, в існуванні кого ти сумніваєшся! Чудово розумію твоє занепокоєння! Тебе турбує, що твій теперішній досвід розмови зі мною це лише галюцинація. Але як ти можеш очікувати, що отримаєш надійну інформацію про існування когось, від самого когось, якщо ти маєш сумнів у самому його існуванні?

Смертний:
То ти мені не скажеш, чи ти існуєш?

Бог:
Я це не навмисно! Я просто хочу підкреслити, що жодна відповідь, яку я дам, тебе не влаштує. Гаразд, припустимо, я сказав "Ні, я не існую". Що це доведе? Абсолютно нічого! Чи я сказав би "Так, я існую". Чи це переконає тебе? Звичайно ні!

Смертний:
Гаразд, але якщо ти не можеш мені сказати чи ти існуєш, хто взагалі може?

Бог:
Цього тобі не зможе сказати ніхто. Це те, про що ти можеш дізнатись тільки сам.

Смертний:
Як мені дізнатись це самому?

Бог:
Цього тобі також ніхто не зможе сказати. Це ще одна річ, яку ти маєш знайти сам.

Смертний:
Тож немає способу, аби ти допоміг мені?

Бог:
Я цього не сказав. Я сказав, що не можу розповісти тобі. Але це не значить, що я взагалі не можу тобі допомогти.
Смертний:
То яким чином ти можеш мені допомогти?

Бог:
Я пропоную залишити це мені! Здається ми відволіклись, і я хотів би повернутись до питання, з якою метою я дав тобі свободу волі. За твоєю першою версією, я дав тобі свободу волі, аби випробувати чи заслуговуєш ти на спасіння чи ні. Це може сподобатись багатьом моралістам, але така думка мене трохи лякає. Ти не міг би подумати про кращу причину - більш гуманну причину - чому я дав тобі свободу волі?

Смертний:
Ну, я якось спитав про це у ортодоксального рабина. Він сказав, що люди створені таким чином, що просто не можуть насолоджуватись спасінням, якщо не відчувають, що заробили його. А для того, аби його заробити необхідна свобода волі.

Бог:
Пояснення, дійсно, значно краще ніж попереднє, але досі далеке від вірного. Відповідно до ортодоксального іудаїзму, я створив янголів, але вони зовсім не мають свободи волі. Вони споглядають мене і настільки захоплені моєю добротою, що ніколи не відчували щонайменшої спокуси злом. Насправді, вони не мають вибору в цьому питанні. Втім, вони вічно щасливі, хоча нічого для цього не зробили. Отже якщо пояснення твого раббі було вірним, чому я просто не створив тільки янголів, без смертних?

Смертний:
А, щоб мене! Чому ти так не зробив?

Бог:
Бо таке пояснення просто не вірне. По-перше, я ніколи не створював готових янголів. Всі розумні істоти в решті решт досягають стану "янгольства". Але так само, як люди є певною стадією біологічної еволюції, так само і янголи просто результат процесу Космічної Еволюції. Єдина різниця між так званим святим і так званим грішником в тому, що перший значно старший за останнього. На жаль, потрібна численна кількість життєвих циклів, аби дізнатись про, напевно, найважливіший факт у Всесвіті - зло просто завдає болю тому, хто його робить. Всі аргументи моралістів - всі уявні причини, через які люди не мають вчиняти зла просто бліднуть від незначущості у світлі головної істини, яка полягає в тому, що зло – є стражданням.
Ні, мій дорогий друже, я не мораліст. Я цілковитий утилітарист. Те, що мене намагались зрозуміти, як мораліста - одна найбільших трагедій людської раси. Моя роль в порядку речей (якщо я можу використати таке оманливе висловлювання) полягає не втому, щоб карати, чи винагороджувати, але допомагати процесу, в якому всі розумні істоти досягнуть повної довершеності.

Смертний:
Чому ти називаєш своє висловлювання "оманливим"?

Бог:
Те, що я сказав є оманливим у двох відношеннях. По-перше, помилково говорити про мою роль в порядку речей. Я і є порядок речей. По-друге, так само оманливого говорити про мою допомогу розумним істотам у процессі досягнення просвітлення. Я і є цей процес. Давні даоси були недлекі від істини, коли говорили про мене (кого вони називали "Дао"), що я не роблю речей, але всі речі відбуваються завдяки мені. Більш сучасною мовою, я не є причиною Космічного Процесу, я і є Космічний Процес. Я думаю, найбільш точним і продуктивним визначенням мене, яке може створити людина - принаймні в теперешньому стані еволції - є наступне: я - сам процес просвітлення. Ті, хто бажають думати про диявола (хоча, я хотів би, що б вони про нього не думали!) можуть аналогічно визначити його як безмежну кількість часу, який потрібен для цього процесу. В цьому розумінні, диявол є необхідним; процес просто триває величезну кількість часу, я абсолютно нічого не можу з цим зробити. Але, запевняю тебе, що коли процес зрозуміють точніше, болісна кількість часу більше не буде сприйматись, як суттєве обмженння чи зло. Вона буде сприйматись, як сама суть процесу. Я знаю, що це не повністю втішає тебе, який опинився у обмеженому морі страждань, але дивовижна річ в тому, що коли ти вхопиш це фундаментальне ставлення, страждання, що тебе обмежують, почнуть зменшуватись - зрештою до точки щезнення.

Смертний:
Мені про це говорили і я схильний цьому вірити. Але, припустимо, мені вдасться побачити речі твоїми з твоєї вічної точки зору. Тоді я буду щасливішим, але не матиму обов'язку перед іншими?

Бог (сміючись):
Ти нагадуєш мені буддистів махаяни! Кожен з ни каже "Я не досягну нірвани, поки не побачу, що інші розумні істоти її". І кожний з них чекає, поки інший зробить перший крок. Не дивно, що це забирає у них купу часу! Буддист хінаяни помиляються, але інакше. Він вірить, що ніхто не можна допомогти іншим в досягненні спасіння; кожен має досягти його виключно сам. Тож кожний працює тільки заради власного спасіння. Але це відсторонене ставлення робить спасіння неможливим. Правда полягає в тому, що спасіння частково - індивідуальний, а частково - спільний процес. Втім, вірити - подібно до буддистів махаяни - в те, що досягнення просвітлення викреслює тебе із списків тих, хто допомагає іншим - величезна помилка. Найкращий спосіб допомогти іншим - спочатку самому побачити світло.

Смертний:
Одна річ у твоєму описі тебе самого трохи турбує. Ти описуєш себе виключно як процес. Це представляє тебе в доволі безособовому світлі, а багато людей потребують особистісного Бога.

Бог:
То ж, з того, що їм потрібен особистістний Бог, витікає, що я і є таким?

Смертний:
Звичайно ні, Але для того щоб бути прийнятною для смертних, релігія має задовольняти їх потреби.

Бог:
Я це розумію. Але так звана "особистістність" істоти більше в очах того, хто споглядає, ніж у самій істоті. Дискусії, що спалахували на тему чи я особистісна чи безособова істота, доволі безглузді, хоча б тому, що жодна сторона ані права, ані помиляється. З одного боку, я особситісний, з іншого - ні. Те ж саме з людиною. Істота з іншої планети може розглядати його виключно безособово, як зібрання атомних часток, що діють відповідно до чітко визначених фізичних законів. Він може мати до особистості людини не більше почтуттів, ніж людина до особистості мурахи. Втім, мураха має стільки ж власної особистості, скільки і людина, для таких істот, як я, які справді знають мураху. Розглядати щось безособово так само правильно, чи не правильно, як розглядати щось особистісно. Але в загальних рисах, чим краще ти дізнаєшся про щось, тим особистіснішим воно стає. Аби проілюструвати мою думку, ти думаєш про мене як про особистість чи безособистісну істоту?

Смертний:
 Ну, я розмовляю з тобою, хіба ні?

Бог:
Саме так! З цієї точки зору, твоє ставлення до мене може бути описано як особистісне. Та, все ж таки, з іншої точки зору - не менш цінної - мене можна розглядати безособистісно.

Смертний:
Але якщо ти справді така абстрактна штука, як процес, я не бачу смислу розмовляти з тобою, як всього лише з "процесом".

Бог:
Мені подобається, як ти кажеш "всього лише". Ти так само міг би сказати, що живеш у "всього лише Всесвіті". І до речі, чому все, що зроблено має мати смисл? Чи є смисл розмовляти до дерева?

Смертний:
Звичайно ні!

Бог:
Але багато дітей та первісні люди саме так й роблять.

Смертний:
 Але я не дитина і не первісна людина.

Бог:
Я це розумію, на жаль.

Смертний:
Чому на жаль?

Бог:
Тому що діти і первісні, люди мають первісну інтуїцію, яку втратили такі як ти. Чесно, я думаю тобі пішло би на користь якось поговорити з деревом, з того була б більша користь ніж від розмови зі мною! Але ми здається відволіклись! Я хотів би в останнє спробувати досягти порозуміння, чому я дав тобі свободу волі.

Смертний:
Я весь час над цим думав.

Бог:
Ти хочеш сказати, що не звертав уваги на нашу розмову?

Смертний:
Звичайно, звертав. Але разом з цим, на іншому рівні, я думав над цим.

Бог:
Чи ти прийшов до якихось висновків?

Смертний:
Ну, ти кажеш причина полягає не в тому, аби випробувати, чого ми варті. І ти заперечуєш, що ми маємо відчувати, що маємо заслужити речі, аби насолодитись ними. Ти також заявляєш, що ти утилітарист. Найважливіше, здається ти зрадів, коли я раптово зрозумів, що не сам гріх шкодить мені, але тільки страждання, який він викликає.

Бог:
Ну звичайно! Що ще може бути поганого у гріху?

Смертний:
Гаразд, ти це знаєш, я це знаю. Але все своє життя я, на жаль, перебував під впливом тих моралістів, які ставились до гріха, як до зла самого по собі. В будь-якому разі, мені здається, що єдина причина через яку ти дав свободу волі, полягає в твоєму переконанні що маючи свободу волі, люди будуть менше шкодити один одному - і самім собі - ніж якби вони не мали свободи волі.

Бог:
Браво! Це поки найкращий аргумент, який ти досі наводив! Можу тебе запевнити, що якби я обирав давати свободу волі, я б дав її саме з цієї причини.

Смертний:
Що? Тобто, ти не вибирав давати нам свободу волі?

Бог:
Мій дорогий дружище, я мав не більше вибору, коли давав вам свободу волі, ніж тоді, коли вирішував зробити рівнобічний трикутник рівнокутним. Спершу, я міг обрати створювати чи не створювати рівнобічний трикутник, але обравши, я не мав вибору, тільки зробити його рівнокутним.

Смертний:
Я думав, ти можеш зробити що завгодно!

Бог:
Тільки речі, які логічно можливі. Як сказав св. Фома "Грішно, ставитись до факту, що Бог не може зробити неможливе, як до обмеження Його могутності". Я згоден, але замість слова "грішно" я б використав слово "помилково".

Смертний:
В будь якому разі, я досі спантеличений твоєю заявою, що ти не обирав давати мені свободу волі.

Бог:
Ну, настав час повідомити тобі, що вся наша дискусія - з самого початку - була побудована на величезному обмані! Ми говорили переважно на моральному рівні - спочатку ти скаржився, що я дав тобі свободу волі, і тому підняли питання чи слід мені було це робити. Тобі ніколи не спадало на думку, що я не мав жодного вибору в цьому питанні.

Смертний:
Я досі нічого не розумію.

Бог:
Абсолютно! Тому що ти можеш дивитись тільки з точки зору мораліста. Більш фундаментальні метафізичні аспекти питання ти ніколи не розглядав.

Смертний:
Я досі не розумію, до чого це має нас привести.

Бог:
Перед тим, як ти попросив, аби я позбавив тебе свободи волі, чи не мав би ти спершу спитати чи маєш ти свободу волі?

Смертний:
Я просто сприймав це як очевидний факт.

Бог:
Але чому?

Смертний:
Не знаю. Чи маю я свободу волі?

Бог:
Так

Смертний:
То чому ти кажеш, що я не маю сприймати її як щось само собою зрозуміле.

Бог:
Тому що не маєш. Те, що так сталось, не означає, що ти маєш сприймати це як очевидне.

Смертний:
В будь-якому разі, приємно знати, що моя природна інтуїція, щодо свободи волі виявилась вірною. Інколи мене турбувало, що детерміністи виявляться правими.

Бог:
Вони й є праві.

Смертний:
Хвилиночку, то я маю свободу волі чи ні?

Бог:
Я вже сказав, що так. Але це не значить, що детерміністи були помилялись.

Смертний:
Добре, мої вчинки визначаються законами природи чи ні?

Бог:
Слово "визначаються" в цьому контексті непомітно, але потужно вводить в оману і вже багато зробило для непорозуміння у протиставленні свободи волі детермінізму. Твої дії безумовно знаходяться у відповідності до законів природи, але заява, що вони визначаються цими законами, приводить до абсолютно невірного психологічного образу, згідно якого твоя воля може входити в протиріччя з природою, і що остання, якимось чином потужніша за тебе і може визначити твої вчинки, хочеш ти того чи ні. Але це просто неможливо, щоб твоя воля йшла врозріз з природнім законом. Твоя воля і природній закон одне й те саме.

Смертний:
Тобто я не можу конфліктувати з природою? Наприклад, я став би дуже впертим і вирішив не підкорятись законам природи. Що могло би мене зупинити? Якщо я буду достатньо впертим навіть ти не зможеш мене зупинити.

Бог:
Ти абсолютно правий! Я точно не зможу зупинити тебе. Ніщо тебе не зможе зупинити. Але немає потреби тебе зупиняти, бо ти не зможеш навіть почати! Як чудово написав Гьоте "Намагаючись протистояти Природі, ми, самим цим процесом, діємо у відповідності до законів природи!". Невже ти не бачиш, що так звані "закони природи" є ніщо інше, ніж опис того, як насправді діють ти та інші істоти? Ці закони лише опис того, як ти дієш, а не припис про те, як тобі слід вчиняти, не сила яка змушує чи визначає твої дії. Аби бути дійсним, закон природи має брати до уваги те, як на справді ти дієш, або, якщо тобі так більше подобається, як ти обираєш діяти.

Смертний:
То ти справді заявляєш, що я не можу вирішити діяти проти закону природи?

Бог:
Цікаво, що ти двічі використав фразу "вирішити діяти" замість "вибрати діяти". Ця тотожність досить поширена. Зазвичай, фразу "я вирішив це зробити" використовують як синонім до "я вибрав це зробити". Ця психологічна ідентифікація має показати, що визначеність та вибір значно ближчі ніж здаються. Звичайно, ти спокійно можеш сказати, що доктрина свободи волі каже, що саме ти приймаєш рішення, водночас, доктрина детремінізму говорить, що твої вчиники визначені чимось, що, очевидно, знаходиться за твоїми межами. Але плутанина здебільшого спричинина роздвоєнням реальності на "тебе" і "не тебе". Справді, де закінчуєшся ти, і починається решта Всесвіту? Чи де закінчується решта Всесвіту і починаешся ти? Коли ти побачиш, так званого "тебе" і так звану "природу" як нерозривне ціле, тоді ти ніколи не будеш турбувати себе такими питаннями, як, наприклад, “чи це ти контролюєш природу, чи це природа контролює тебе?”. Тут плутанина “свобода волі проти детермінізму” зникне. Якщо я можу використати грубу аналогоію, уяви собі два тіла, що рухаються один до одного виключно завдяки силі гравітаційного тяжіння. Кожне тіло, якщо воно розумне, може задуматись, це він чи його партнер є джерелом сили тяжіння? В якомусь розумінні обидва, в якомусь - жоден з них. Найкраще буде сказати, важливим тут є їх спільна дія.

Смертний:
Ти щойно сказав, що вся дискусія була побудована на величезному обмані. Ти досі не сказав, в чому він полягає.

Бог:
Ну як же, ідея, що я взагалі міг створити тебе без свободної волі. Ти діяв так, немов на самому початку існувала якась можливість і був здивований, чому я не обрав її! Тобі не спало на думку, що розумна істота без свободи волі не більш ймовірна ніж фізичний обєкт, що не має гравітаційного тяжіння. (Існує, до речі, більша схожість, ніж ти думаєш, між фізичним обєктом та силою гарвітаційного тяжіння, яку він викликає та розумною істотою та свободою волі яку викликає вона!) Ти чесно можеш уявити собі розумну істоту без свободи волі? На що б вона була схожа? Я думаю, що одна річ в твоєму житті, яка змусила тебе помилитись, полягала в тому, що тобі сказали, начебто, я дав людині свободу волі. Начебто, я спочатку створив людину, а потім вже, навздогін, забезпечив її додатковою властивістю свободи волі. Можливо, ти гадаєш у мене є якась "малярний пензель", за допомогою якого я позначаю свободою волі окремих істот, а інших ні. Ні, свобода волі, це не додаток, це невідємна частина свідомості. Свідома істота без свободи волі це просто метафізична нісенітниця.

Смертний:
Тоді, чому ти граєшся зі мною весь цей час обговорюючи те, що я вважав моральною проблемою, в той час, як ти кажеш, моя головна плутанина була метафізичною?

Бог:
Тому, що я думав, це буде для тебе гарною терапією - вивести трохи моральної отрути з твоєї системи. Більша частина твоєї метафізичної плутанини була спричинена невірними моральними поглядами, і з ними потрібно було розібратись в першу чергу.
А тепер ми маємо попрощатись - принаймні, доти, доки я не знадоблюсь тобі знову. Я гадаю, ця наша зустріч підтримає тебе певний час. Але пам'ятай, що я казав тобі про дерева. Звичайно, тобі не потрібно буквально розмовляти з ними, якщо через це ти почуватимешся дурним ідіотом. Але ти можеш багато чого від них навчитись, так само як від каменів, річок, та інших проявів природи. Нема нічого кращого за звернення до природи, аби розсіяти всі ці жахливі думки про "гріх", “свободу волі" та "моральну відповідальність". На якомусь історичному етапі такі ідеї справді були корисними. Я маю на увазі дні, коли тирани мали необмежену владу, налякати та заспокоїти їх могла тільки ідея пекла. Але людство виросло з того часу, і ці жахливі уявлення більше не потрібні.
Можливо тобі буде корисно загадати про те, що я казав, прочитавши твори великого дзен поета Сенцаня:
Якщо ти хочеш дістатись до чистої правди
Не замислюйся над вірним та хибним.
Конфлікт між вірним та хибним
Це лише хвороба розуму.




Немає коментарів: