У стоматолога

Навіяно вчорашнім візитом до дантиста.
До речі, як називають стоматолога найвищого гатунку? Єдине, що мені приходить в голову - "Майстер золоті зуби". Є якісь варіанти?

Альтернативна історія "Грін Грей"

Муріку та Дізелю дуже подобалась повість "Алые Паруса". Настільки, що вони хотіли на її честь назвати свою групу. Втім, така назва не подобалось продюсеру. Тоді Мурік і Дізель пішли на компроміс - вони назвали гурт на честь Олександра Гріна та капітана Грея. Модно і ідеал не зраджено.

З резюме видатного хакера

В 9 рокiв з батькiвського компьютера зламав захист банкiвської мережi.
У 18 за допомогою мобiльного пробрався в компьютерну базу даних ЦРУ.
У 25 увiйшов до компьютерної системи НАСА за допомогою дискового телефону.

Radiohead. In Rainbows

Продовжую освоювати новi музичнi горизонти i на цьому тижнi дiстався Radiohead.
Я отримав їх альбом In Rainbows з невеликим досвiдом. Все що я знав: Radiohead не може бути нейтральним музичним фоном - або ти їх полюбиш, або зненавидиш i їхнi пiснi не так легко заспiвати в душi. Те що я чув до цього тижня не зробило мене великим шанувальником гурту. Навпаки, як би їхня музика мала кров, думаю, вона була би дуже рiдкою. Втiм з альбомом In Rainbows було iнакше.
Якщо розповiдати про кохання за допомогою гiлочок, жмаканих аркушiв, напiвповної чашки холодної кави, голок, камiння, уламкiв кольорового скла, проволок, гвинтикiв, iржавих монет - коротше, того, що не має вiдношення до кохання, може вийти прекрасна i зворушлива iсторiя. Звичайно, може вийти повна лажа, i це часто стається з студентами творчих вухзiв. Але Radiohead не студенти, вони академiки з перетворення нудних семплiв, дивних звукiв, та не зовсiм приємного (будемо вiдвертi) вокалу на потужну та красиву музику. Словом, менi дуже сподобався In Rainbows. Втiм до рiнгттону на мобiльний, ще далеко.

З фотокамери мандрівника. Братислава

Поки спогади про славне місто Братиславу не написані, пропную увазі фото цього славного міста. Маю ж чимось засвідчити своє там перебування.
Де що знав - поставив підпис.

Прага.З записок мандрівника-аматора.

Позавчора приїхав з Social Innovation Camp, який проходив в Братиславi 16-18 червня. Вражень купа. I тому, що це перша велика поїздка за межi Києва за останнi 6-7 рокiв, i тому що мiста в яких я побував вартi того, аби поїхати в них ще раз. Потiм ще раз. А потiм ще раз, i ще раз, i ще раз.

Я вирiшив опублiкувати свою "доповiдь" про мандри якнайшвидше. Бо якщо я почну писати за правилами - спочатку чернетку, потiм редагвання, чистовик, редагування i публiкацiя - найближчий пост зявиться на Рiздво. Але це блог, а не "Український тиждень". I якщо трапиться десь граматична помилка, чи я забуду розповiсти iсторiю, чи надумаю якось покращити свiй запис - у мене завжди буде така можливiсть. А поки маю час - розповiм про Прагу i Братиславу. Фото можна подивитись в цьому слайд шоу



або у веб-альбомi. Для цього достатньо лише тицьнути на фото. Що ж до тексту - прошу читати далi :)

Прага.

Загальнi зауваження.

Подiя, на яку я поїхав мала назву Social Innovation camp, який проходив в Братиславi з 15 по 18 вересня. Кемп проходив в рамках Civil Society Forum i українська делегацiя була сформована з... Але про робочу частину я розповiм iншим разом. А зараз про неробоче.

В понедiлок, 14 вересня, ми прилетiли до Праги, щоб звiдти летiти до Братислави. Але мiж рейсами було близько 6 годин вiльного часу i вибираючи мiж 6 годинами в аеропорту та 6 годинами в Празi всi семеро членiв нашої групи зробили очевидний та розумний вибiр. На зворотньому шляху з Братислави до Києва склалась така ж ситуацiя. Ми мали в Празi близько 5 годин до рейсу на Київ, але цього разу не всi зголосились вiдвiдати Прагу 2й раз. Справа в тому, що з Братислави ми вилетiли о 5.20 ранку. Тому хтось з нашої групи вирiшив подрiмати в аеропортi, а не дивитись на ранкову Прагу, "де все одно нема чого робити". Як виявилось - вони помилились. Але про це згодом.

З аеропорту до празького старого мiста - хвилин сорок. Спочатку автобус до метро Девiцка, а звiдти вiд 1 до 3 станцiй метро. В празькому метро мене здивували три речi: низький рiвень шуму, кнопки для вiдкриття дверей, i вiдсутнiсть турнiкетiв та контролю за сплатою проїзда. Вагони ходять безшумно. Ну добре - майже безшумно. В вагонi можна розмовляти не напружуючи голосовi звязки чи просто слухати плеєр - це приємно :)
На зупинцi не всi дверi вагону можуть вiдкритись. Це зроблено, думаю, з економiчних причин - якщо нiхто не збирається виходити, то нащо вiдкривати дверi, витрачаючи енергiю, яка коштує грошей? Тому iнколи в вагонi вiдкривається лише однi дверi. Але якщо ти стоїш бiля зачинених дверей i раптом згадуєш, що виходити тобi зараз, а не на наступнiй, то ти тиснеш на зелену кнопку бiля своїх дверей. Вони вiдкриваються i ти далi йдеш в своїх справах. Я стикнувся з зеленою кнопкою, в пятницю, коли ми другий раз заїхали до Праги. Поїзд зупинився, а дверi замкненi. Дякувати, паннянцi яка швидко приклала палець до зеленої кнопки i випустила нас.

Що ж до вiдсутностi контролю за платою на проїзд то не все так просто, як задлося на перший раз. Дiйсно, ти нiкому не маєш предявляти квиток при входi в метро, але час вiд часу на платформi можна зустрiтися з контролем. Це i є закон, а вiн як вiдомо хоч i dura, але sed. Якщо у тебе нема квитка, або на ньому скiнчився час шансiв вирiшити ситуацiю полюбовно - мало. Штраф - 950 крон, а це билзько 60 долларiв.
Кажуть, що Прага прекрасне мiсто i тут нема з чим сперечатись. Вулички, кафе, старовиннi будинки, своєрiдна атмосфера - все це, а також багато чого iншого, що пишуть в путiвниках по Празi, правда. I оскiльки це так, то не дивно, що так багато людей хочуть вiдвiдати це мiсто. Я десь чув кожного року Прага приймає близько 20 млн. туристiв, i навiть якщо ця цифра завищенна втричі, все одно Прагу вiдвiдує громадна кiлькiсть туристiв. I їх неможливо не помiтити :) Німці, англійці, італійці, росіяне, японці, знову росіяне, знову англійці, знову японці, знову німці, а з ними німці та росіяне з французами і ще трохи японців, а також трохи іспанців, голандців та група туристів з Норвегії.

Першого дня маршрут склався наступним чином - з аеропорту до метро Dejvicka, звідти до Staromestka, а далі - куди очі дивляться. Згодом зясувалось, що очі дивились на Оперу, Влтаву, Карлів міст, Град (півока), Старомеську площу та на три дюжини вулиць, вуличок та переулків.

В другий раз ми вийшли біля Граду і спустились вниз до Карлового мосту, а звідти - до Старомеської площі. Коли ми летіли, то дуже сварили організаторів, за незручний розклад: 5.20 з Братислави, о 6й з копійками у Празі, а звідти лише об 11 в Київ. Але насправді то був величезний подарунок. Бо коли ми о 7 ранку опинились на місці, то виявилось, що окрім нас, охорони та двох туристок з Італії в усьому Граді не було нікого. Я серйозно - справді нікого! Якщо вигадувати собі романтичний ранок, то це був він - сонце, що сходить, собор св. Вітта, Злата Улічка, ранкова панорама Праги, Влтава, Карлів міст, і безіменна бакалія, де ми випили чаю з булочками. Прага належала лише нам, та випадковим happy few. Гадаю, таку прогулянку можуть дозволити собі лише транзитні пасажири, яких не затримає тепла постіль та шведський сніданок в готелі, та великі ентузіасти-мандрівники.

Замість висновків.
Прагу обовязково потрібно побачити кожному. Я хотів би ще раз туди поїхати, але на довше, ніж ті сумарні 8 годин, які провів в цьому прекрасному місті. Я відчуваю, що туди треба їхати одному, або разом з дуже близькою людиною. І ще відчуваю, що не витримав би Праги довше 2х тижнів :) Знову повторю - я був там менше, ніж триває робочий день, та побачив 1/20 того, що слід побачити, але у мене склалось враження, що Прага - місто-музей. А в музеях не дуже зручно жити. Зовсім інша справа - Братислава, де можна писати мемуари, нічим не займатись, працювати від зорі до зорі, пити пиво чи вино, читати книжки та просто жити.
Про це найменше велике місто - наступного разу.

Вперед / Onwards

Автори мультфільму/реклами - Джеймс Джарвіс та Річард Кенворсі. Дуже сподобався.

Onwards from AKQA on Vimeo.

Замальовки

Набралось трохи замальовок за "истекший період".
Малювати на вулиці цікавіше, ніж малювати з голови. Можна побачити на власні очі, що люди по-різному крокують, по-різному підіймають голови, по-різному махають руками... Переконуєшся, що справді - люди різні :)
Отож - різні люди:



Ще трохи замальовок

Чарівний кліп від Coldplay

Надзвичайний кліп від Сoldplay. Давно не отримував такого задоволення від музичного відео.

Людина президента

Отримав листа з темою "Президент України is now following you on Twitter!". Звичайно, це не державна премія чи урядова нагорода, але все одно приємно.

Іллюстрація до статті "Знайти справжнього Яценюка"

(запис не має продовження)

Знайшов цікаву та розумну статтю про те звідки беруться ідеї і як робиться редакторська іллюстрація (editorial illustration). Мені сподобався метод і я вирішив спробувати його сам.
Піддослідною мишою стала стаття "Знайти справжнього Яценюка" на Українській Правді. Матеріал про дивні речі, які відбувались на цьому тижні з представництвом Арсенія Яценюка в інтернтеі, зокрема на Twitter.
Що з того вийшло - ви бачите.
Гарних вихідних!
:)

Обама запроваджує жорсткіший контроль над банками

ZaUa.org опублiкував мою статтю про реформу фiнансового сектору в США. З певними редакторськими правками, але не дуже значними.
Критики, звичайно, щось скажуть про час. Але не то вони й критики, щоб вiчно бути чимось незадоволенними :)

PS
Сашко, я став перед сном частiше гуляти та приймати прохолодний душ, бо сумлiння не дає менi заснути. Я пам'ятаю. I обiцяю цього тижня виправитись :)

PS 2
Вiдео, для тих, кого не дуже цiкавлять американськi фiнанси, втiм є прихильниками Барака Обами.

Badly Drawn Roy. Погано намальованний Рой

Як на мене, це найкращий док. фільм цього року. 22 хвилини чистого задоволення. Фільм про Роя, анімаційного персонажа, який народився в родині справжніх людей. Рекомендовано всім.

«Badly Drawn Roy». Частина 1



«Badly Drawn Roy». Частина 2

Країна мрій. Танці та посмішки.

(запис має продовження)

Сказати, що я великий прихильник етно-музики буде явним перебільшенням. Назвати мене фанатом концертів під відкритим небом буде навмисним викривленням фактів. Приписувати мені особливу симпатію до народних ремесел буде необгрунтованною спекуляцією. Про великі скупчення людей жаркого літнього дня мови й бути не може. То чому ж вчора ввечері я був на Країні Мрій? Чому замість тихого і прохолодного кафе, я опинився на Співочому полі, де навіть в тіні було за 30, а від музики що лунала майданчиків розколювалась голова? Чому замість, того що б читати "My Trade. A Short History of British Journalism", я ходив з фотоапаратом між людей які сиділи, стояли, проходили повз, роздивлялись, прицінювались, торгувались, йшли, а потім повертались, покупали, посміхались, махали руками, несли на шиї дітей, намаглись протиснутись, зупинялись, вітали знайомих, обмінювались новинами, шукали тих з ким прийшли, танцювали перед сценою, підспівували, лежали, пили пиво, пили воду, пили вино, просто втомовували спрагу, збігали зі схилів, намагались перекричати динаміки, і займались ще двома тисячами справ, якими займаються люди на фестивалях? Я відповім - бо "Країна мрій" найрадісніша і найщасливіша подія, яка відбувається в Києві. І пропустити її - найбезвідповідальніший та найбезглуздіший вчинок.
На Країні мрій я зробив штук 80 знімків. Звичайно, що нормальних з них - штуки три. Але я пішов на компроміс із своїм сумлінням. Тому фото тут трохи більше :)

Британська урядова криза.

Опублiкували мою статтю про сканадал з витратами в британському парламентi та тамтешню урядову кризу, що сталась на початку червня. Втiм, якщо точно, то мiй текст став частиною спiльного матерiалу. Про це я дiзнався в день публiкацiї, але не маю нiчого проти. Моя частина - британська. Все iнше - справа не моїх рук :) Наслiдуючи приклад моїх шановних друзiв Вахтанга, Сашка та Остапа залишаю лiнк на свою статтю.
Особлива подяка за допомогу висловлюється Сашку, без якого мiй шедевр так i залишився би в Робочому столi.
Update
Якщо натиснути на "Читати далі", можна буде ознайомитись з оригінальним матеріалом.


Перший тиждень червня для Гордона Брауна ледь не став останнім на посаді прем’єра. Правляча партія пережила політичну катастрофу: відставку чотирьох міністрів, поразку на муніципальних виборах та на виборах до Європарламенту, а в результаті – і внутріпартійний бунт. Браун втримався на посаді. І навіть більше – він зміцнив свої позиції. Що було каталізатором урядової кризи? Як розгортались події? Які прогнози на найближче майбутнє?
Велику роль у британській урядовій кризі зіграв скандал з витратами, що розгорнувся у травні. Переважна більшість членів парламенту мають два помешкання – у виборчому окрузі, та в Лондоні, де проходять засідання парламенту. Діяльність парламентарів та членів уряду (бо вони є членами парламенту) регламентуються правилами, так званою «Зеленою книгою». Згідно правил депутати можуть вимагати від держави компенсацію витрат, що пішли на утримання другого помешкання. До початку травня 2009 року для широкого загалу було невідомо, скільки та на що саме витрачали парламентарі, утримуючи друге помешкання.
Восьмого травня газета Дейлі Телеграф почала публікувати компенсаційні вимоги парламентарів. Газета не заперечувала, що заплатила велику суму за цю інформацію, але саме джерело зберегла в таємниці. Опублікована інформація виявилась сенсаційною. Парламентарі за рахунок платників податків перебудовували свої помешкання, вимагали компенсації за помешкання в яких ніколи не жили, меблювали «треті» помешкання і уникали сплати податків на продаж нерухомості. Крім того, газета опублікувала список дещо специфічних витрат: надсучасний телевізор, велике ліжко, ремонт басейну тощо. Будинок для качок, за який один з парламентарів вимагав 1 645 фунтів, став символом скандалу.
Вже за три дні після першої публікації прем’єр-міністр Гордон Браун від імені всіх політиків вибачився перед британцями за поведінку народних обранців. Лідер опозиційної партії консерваторів, Девід Кемерон, вибачаючись за дії однопартійців, визнав існуючу систему компенсацій «неправильною» та закликав до змін правил, що регулюють цей процес. Парламентарі, хоч і не визнали, що порушили закон, все ж почали повертати гроші до скарбниці. Керівництво всіх партій, ініціювало «очищення» своїх рядів від політиків з заплямованою репутацією, аби виглядати привабливішими на наступних виборах до парламенту. Багато з тих, хто був замішаний у скандалі, заявили, що не будуть висувати свої кандидатури на наступних парламентських виборах.
Скандал відчутно ударив по правлячій партії - лейбористи переживають не найкращі часи, і рівень їх популярності суттєво знизився за останні три роки. Відомості про витрати, які члени правлячої партії намагались компенсувати коштом громадян, лише погіршили ситуацію. Виправити її могла перестановка в уряді, яку Гордон Браун запланував на 5 червня – день, коли стануть відомі результати місцевих муніципальних виборів та виборів до Європарламенту. Перестановка була потрібна для того, аби для посилення прем’єрської команди перед загальними виборами 2010 року та тихо позбавитись урядовців, заплямованих скандалом. Втім, тихої перестановки не відбулось і певний час здавалось, що перший тиждень літа, стане останнім тижнем прем’єрства Гордона Брауна.
2 червня стало відомо про те, що у відставку йде Джекі Сміт, перша жінка на посаді міністра внутрішніх справ. Про свою відставку Сміт повідомила прем’єру квітні. Для відставки було дві причини: по-перше, ще до публікацій в Дейлі Телеграф стало відомо, про надмірні компенсації, яки отримала Сміт. По-друге, наприкінці минулого року їй не вдалось «провести» через Палату Общин проект закону про боротьбу з тероризмом та вона не змогла залишити свою людину на посту шефа лондонської поліції. Політичні поразки поставили під сумнів її майбутнє в уряді. Інформація про відставку мала бути оприлюднена під час перестановки в уряді. Те що, новина потрапила до газет на три дні раніше, зробило позиції прем’єра Брауна дуже вразливим перед виборами 4 червня.
Ситуація лише погіршилась, коли наступного дня, після відставки Сміт, 3 червня, стало відомо про відставку ще одного міністра - Хезіл Блірс. Міністр у питаннях місцевого самоврядування у своєму зверненні до преси повідомила, що «хоче допомогти Лейбористській партії відновити зв’язок з британським народом, і нагадати їм, що наші цінності – це їх цінності, їх надії і сподівання – є нашими надіями і сподіваннями». Зважаючи на закиди Гордону Брауну, щодо відсутності у нього контакту з «простими британцями», заява колишнього міністра, була розцінена, як виклик самому прем’єру. Пані Блірс також була причетна до скандалу з витратами. За інформацією опублікованою в Дейлі Телеграф, міністр витратив 5000 фунтів на меблювання помешкання, та не спалтив податків приблизно на 13 тисяч фунтів.
Повідомивши про відставку у менш ніж за добу до виборів в муніципалітети та Європарламент Хезел Блірс завдала серйозного удару по репутації Гордона Брауна та ще більше погіршила шанси лейбористів на майбутніх виборах. Як пізніше заявив один з лейбористів "вона просто розгойдала човен в якому ми всі пливли". Того ж дня, під час зустрічі прем’єра і парламентарів, голова парламентської опозиції Девід Кемерон, коментуючи другу відставку, заявив, що «уряд розвалюється на наших очах», прем’єр «немає достатнього авторитету» і має «розпустити уряд, поїхати до Палацу, та призначити загальні вибори». Лідер ліберал-демократів, третьої за кількістю місць партії в нижній палаті, Нік Клегг заявив, що «не зважаючи на те, чи залишиться Браун на посаді, чи ні, з лейбористами покінчено».
Вибори до Європарламенту та місцевих муніципалітетів, справдили найпохмуріші прогнози. Лейбористи, зазнали катастрофічної поразки та посіли третє місце на муніципальних виборах. Вони не здобули контролю над жодним муніципалітетом, та втратили 271 в місцевих радах. Опозиційна консервативна партія посіла перше місце, на другому - ліберальні демократи. Консерватори також виграли і вибори до Європарламенту, отримавши 28 відсотків голосів. Лейбористи, 15,7%, знову посіли третє місце.
Втім це були не всі погані новини того дня. Ледь зачинились виборчі дільниці, про свою відставку повідомив міністр праці та пенсійної політики Джеймс Парнелл. Як йшлося у листі міністра, опублікованого у газетах наступного дня, подальше лідерство Брауна в партії «робить майбутню перемогу консерваторів більш, а не менш вірогідною». Він закликав Брауна «відійти у бік, та дати шанс партії вибороти собі шанс на перемогу». «Я ж іду у відставку. Партія існувала задовго до нас, і ми хочемо, аби вона продовжувала існувати ще довго після нас. Ми маємо правильно вчинити по відношенні до неї». Ще до того, як стало відомо про його відставку, ходили чутки, що Парнелл не «переживе» перестановку в уряді Брауна. Він був замішаний у скандалі з витратами, серед яких найскромнішими були 247 фунтів за 3 000 «гнучких магнітів для холодильника».
Третя відставка за три дні та лист з закликом про відставку прем’єра оглядачі назвали «ножем у спину прем’єра». Даунінг-стріт висловив розчарування з приводу вчинку пана Парнелла. З’явились чутки про електронний лист, розповсюджений серед бекбенчерів лейбористської партії, з вимогою до Гордона Брауна подати у відставку.
Бекбенчери - «ті хто займають задні лави» - це парламентарі, які не входять до кабінету (урядового чи тіньового) і не мають права висловлюватись від імені партії. Зазвичай бекбенчерами є недавно обрані депутати, або колишні члени уряду. Кожен окремий бекбенчер не має великого впливу на ситуацію у Палаті общин, але їх об’єднання може привести до великих політичних змін. Аби Гордон Браун пішов у відставку було достатньо 71 підпису бекбенчерів на підтримку іншого кандидата.
Серед можливих кандидатів найчастіше звучало ім’я Алан Джонсона, лідера так званого крила «блеєритів» в лейбористській партії. Серед інших впливових фігур можна назвати міністра закордонних справ Девіза Міллібенда. Минулого року Міллібенд спробував кинути виклик лідерству Брауна в партії, але не знайшов підтримки серед однопартійців.
Перелом у британській урядовій кризі ознаменувала ще одна – четверта! – відставка. 5 червня міністр оборони Джон Хаттон, також прибічник «блеєритів», заявив що йде з посади. Втім на відміну від інших відставних міністрів, Хаттон не був замішаний у скандалі з витратами. «Я не збираюсь брати участь у наступних загальних виборах, - повідомив він у телеінтерв’ю, - Я вважаю, що буде цілком правильно, якщо Гордон, якого я підтримую і поважаю, буде отримає такий кабінет, який підтримає його під час виборів, і, сподіваймося, виграє їх з ним. Я ж не можу бути частиною цієї команди». Коментуючи вчинок Парнелла, Хаттон сказав, що на його думку, його відставка і лист були «хибним рішенням».
Слідом за Хаттоном Брауна підтримали Девід Міллібенд та Алан Джонсон. У своїй заяві Джонсон наголосив, що він продовжує вірити, у те, що Гордон Браун - найкраща «людина на посаді прем’єра». Міністр з питань бізнесу та інновацій, лорд Мендельсон, відомий критик прем’єра, також висловив йому свою підтримку. «Ми маємо об’єднатись навколо прем’єр-міністра. Я гадаю, весь кабінет підтримає прем’єра» - сказав лорд Мендельсон.
Така солідарність, пояснюється оглядачами зокрема й тим, що підтримати Брауна — найліпше, що можуть зробити лейбористи обох таборів. Він отримав посаду прем’єра не через загальні вибори, а через вибори всередині партії, після того як його попередник Тоні Блер пішов у відставку. Відставка Брауна та призначення другого поспіль прем’єр-міністра, обраного не британцями, а однопартійцями (які стрімко втрачає свою популярність) неминуче призведе до незапланованих загальних виборів. Шанси ж лейбористів їх виграти зараз – мізерні, про що свідчать результати муніципальних виборів та виборів до Європарламенту.
Для закордонних спостерігачів можливість відставки Гордона Брауна виглядала і виглядає абсурдною. Адже саме він минулої осені був одним з тих, хто вказав світу на шлях виходу з рецессії. У той час, коли американська адміністрація намагалась вирішити проблему за допомогою інструментів вільного ринку, уряд Брауна почав вливати гроші у банки, що найбільше постраждали від кризи. Під час економічного самміту Великої двадцятки один з американських оглядачів назвав Брауна «спеціалістом, який прекрасно володіє предметом, людиною яка може провести глобальну фінансову систему крізь небезпечні води, які вона має перетнути у найближчі декілька років». Тому зрозуміло, що коли стали поширюватись чутки про відставку Гордона Брауна – курс фунта пішов вниз.
Більшість аналітиків схиляються до думки, що вибори 2010 року будуть нелегкими для лейбористів. Дванадцять років при владі – строк достатній аби виборці дізнались не лише про плюси, але й про мінуси партії. Ідеологія «нових лейбористів», яка привела минулого прем’єра до влади, розчарувала багатьох прихильників партії. Партію звинувачують у тому, що вони не змогли захистити населення від наслідків фінансової кризи. Скандал з витратами парламентарів також зіграв проти іміджу партії.
Це звичайно не гарантує легкої перемоги консерваторів. Якщо недоліком лейбористів є час, який вони знаходились при владі, то недоліком консерваторів є той самий час, який вони знаходились поза нею. За дванадцять років в опозиції консерватори відвикли від боротьби з реальними проблемами, від прийняття важливих рішень. Якщо коротко, то консерватори, порівняно з лейбористами, не мають сильної позиції по нагальним економічним питанням і їх непевна позиція щодо боротьби з рецесією є показовою. До того ж середі лідерів партії велика кількість аристократів та випускників привілейованих коледжів - факт який не додає електоральних симпатій.
Під час прес-конференції, присвяченій результатам муніципальних виборів та перестановці в уряді, Гордон Браун заявив, що не збирається у відставку: «Я тут, щоб закінчити свою роботу.» Здається, у Великобританії небагато тих, хто здатен скласти йому конкуренцію. Однією з сильних сторін Гордона Брауна, на думку багатьох оглядачів - висока обізнаність у фінансових та економічних питаннях. За прогнозами, цього року Великобританія може отримати найбільший дефіцит бюджету у співвідношенні із розміром економіки, та найбільший державний борг з часів Другої світової війни. Єдиною можливістю уникнути катастрофи у найближчі роки є збереження довіри до фінансових ринків країни. Британських політиків здатних втримати цю довіру – небагато і Гордон Браун один з них.