I’ll Get the Ice-Creams )

Потрійні шоколадні брауніз

Я люблю готувати. Для мене кухарювання (шикарне слово) – релаксант, такий самий як йогf чи довга прогулянка. До того ж, якщо все закінчиться добре і нічого не пригорить, то відпочинок поєднає моє задоволення з користю для оточуючих.

Мені подобається «конструкторський» виклик готування - з різних продуктів, які навряд раніше були знайомі, за допомогою обмеженої кількості знарядь і часу треба створити одну страву. Ну чим вам не художня творчість?

І зрештою, я люблю смачну їжу – а хто її не любить?

Вчора приготував брауніз. Вийшло непогано. Не скажу наскільки непогано. По-перше, хизуватись, здається, некрасиво. По-друге - краще один раз скоштувати, ніж сто разів слухати про те, як було смачно. Автору блога, важко пригощати своїх читачів - технологія ще не дозволяє викладати в мережу страви, хоча погодьтесь це було б непогано. Тому я просто залишу рецепт. Спробуйте – воно того варте.

Потрійні шоколадні брауніз

275г чорного шоколаду (мінімум 70% кокао)
275г масла
85г грецьких горіхів або горіхів пекан розламаних
85г молочного шоколаду, розламаного на шматки
85г білого шоколаду, розламаного на великі шматки
175г муки
1 чайна ложка (ч.л.) розпилювача тіста
4 великих яйця, попередньо злегка збитих
1 ч.л. ванільної есенції (можна замінити ложкою ванільного цукру)
325г цукру (краще цукрової пудри).

1. Помістити чорний шоколад і масло в миску і поставити парову баню. Дочекатись поки масло і шоколад стане однорідною масою.
2. Просіяти муку з розпорошувачем тіста.
3. Зняти розтоплене масло і шоколад та змішати з цукром. Додати яйця та ванільну есенцію. Додати муку, горіхи, шматки білого та молочного шоколаду.
4. Вистелити форму для випічки харчовою фольгою, або промасленим папером. Вилити тісто в форму. Розігріти духовку до 170-180 градусів.
5. Поставити форму з тістом в духовку. Випікати 20-25 хвилин. (Так рекомендовано в оригінальному рецепті, але час штука відносна. Тому, десь на 23й хвилині я заглядаю всередину і перевіряю – верхня частина брауніз має бути твердою).
6. Дістати з брауніз з пічки, викласти на тарілку, розрізати на квадратики.
7. Поки брауніз охолоджуються, зателефонувати до фітнес-клубу, домовитись про два додаткові візити.
8. Коштувати із задоволенням.

Класик і сучасник. Боуі та Мобі

Вчора натрапив на цю пісню у одного з знайомих на ФБ. І, як кажуть, нахлинули спогади. Один з фанатів, написав що Боуи - найвеличніший з рок-богів. Може воно й так, але мені більше до душі інша думку, яку висловив інший прихильник співака: "Боуі просто недосяжно крут".
Під впливом спогадів, я полазив по ЮТюбу і знайшов цей несподіванний дует - Боуі та Мобі. Мені сподобалось :)



UPD
А ви знали, що Девід Боуі здійснив подорож СРСР у 1973? На відміну від Бітлз - цілком реальну. Я був дуже здивований, коли в перше про це почув. Тут є більше

Оригінальний дизайн

Чого тільки в центрі столиці не побачиш :)

Каштани знову розцвіли.

Диво-дивацьке - біля МЗС розцвіли каштани. Може там гарна енергетика :)? Фото робив сьогодні.

Місяць сховався

"Сумнівна естетична цінність компенсується неповторністю фіксованого моменту" :)

Відпочинок

Опублікував одне фото, і згадав, що маю ще трішки :)
Це мій кіт. Не хвилюйтесь, він живий. Просто так він відпочивав під час цьогорічної спеки.

Об'ява

Цю о'бяву я знайшов біля бокового входу на територію Михайлвського собору (з боку фунікулера). З велосипедами, тваринами, спиртним та цигарками все ясно. Але чим монахам недогодили повітряні кульки?

“Примара”

Було декілька причин, чому я хотів подивитись “Примару”. По-перше, актори – МакГрегор і Броснан виглядають цікавим дуетом; по-друге, режисер – можливо, Поланські не слід довіряти дітей, але довірити знімальний майданчик йому можна напевно; по-третє, рецензія в Економісті – газета публікує їх не часто, але влучно. В липні, коли фільм вийшов в Чехії я трохи засумував, бо мені здалось, що суворі реалії вітчизняного прокату вже не дозволять “Примарі” з’явитись в українських кінозалах. Але це був той випадок коли помилятись було приємно.

Оригінальна назва фільму – The Ghost Writer – “Письменник-привид”. “Привид” (не плутати з “літературним негром”) – професійний письменник, який допомагає політикам, акторам, спортсменам та іншим знаменитостям писати книги, автобіографії етс. Допомога може бути різною – від звичайного літературного редагування вже готового рукопису до створення книги ab ovo. В результаті співпраці замовник отримує книгу із своїм імям на обкладинці, а письменник – чек з автографом видавця.

Головний герой фільму, як можна здогадатись з назви - письменник-привид (Ієн МакГрегор), який отримав замовлення дописати автобіографію колишнього британського прем’єра Адама Ленга (Пірс Броснан). (Глядач, так і не дізнається як звуть головного героя – як інші його колеги він залишиться безіменним). З міркувань безпеки, рукопис не можна виносити за межі вілли де зараз живе Ленг, тож “привиду” доведеться провести чотири зимові тижні на острові Мартас-Вайнярд. “Привид” вагається – він ніколи не працював з політиками, одразу після зустрічі з повіреним Ленга на нього нападають невідомі, попередній “привид” загинув. Але 250 000 гонорару переконують підписати контракт. Опинившись на острові “привид” мимоволі починає розплутувати загибелі свого попередника, яка в свою чергу пов’язана з великою політичною інтригою.

Мені сподобалась картина, її неспішність. В майже дві години вдалось вкласти велику кількість подій і при цьому зберегти неквапливий ритм фільму. Час від часу складалось враження, що дивишся не кіно, а театральну постановку. Можливо це враження виникає через єдність місця – більшість подій відбуваються на віллі Ленга, через її мінімалістський інтер’єр, який своєю умовністю нагадує театральні декорації. А якщо згадати, що Ленг, в університеті значно більше цікавився театром, ніж політикою... Втім це вже майже спойлер, тож краще подивитись фільм і звернути увагу на сцену, де Ленг приймає рішення поїхати до Вашингтону.

Фільм знятий за мотивами роману британського письменника Томаса Харріса. Про те, що прототипом британського прем’єра Ленга став колишній прем’єр Тони Блер знають навіть ті, хто фільму не дивився. Харрі, був одним з донорів лейбористської партії і приятелював з Блером. Втім, їх дружні стосунки припинились, коли британський уряд підтримав позицію США, щодо введення військ до Іраку. Але якщо викинути паралелі з реальним світом з історією нічого не станеться. Гадаю, років за 50 сюжетна складова фільму залишиться зрозумілою навіть тим нащадкам, які не розбиратимуться у політичній історії початку ХХ століття.

“Примара” доводить, що для гарного фільму потрібно мати як мінімум гарного режисера та гарних акторів, а сценарій “який вже є”. Мені здалось, що у фільмі є декілька моментів, які вимагають від сценариста додаткових пояснень у вигляді постскриптуму. Наприклад, для чого знадобились мотоциклісти на початку фільму, чи яким чином американці дізнались про те, де у рукописі прихована таємниця, і чому нічого з ним не зробили? Втім, як я вже сказав – на фоні роботи Поланського, МакГрегора і Броснана, ці дрібниці зовсім неважливі. Дуже раджу.

"Читав субтитри - багато думав"

Подзвонив в кінотеатр "Київ" спитати про ківитки на "Призрак" (The Ghost Writer) Поланського, з Йєном МакГрегором и Пірсом Броснаном. На завершення бесіди спитав про мову дубляжу, просто так, перевірити - назва навіювала підозри. Виявилось, що підозри небезпідставні: мова дубляжу - російська, субтитри українські. Звичайно, це не зупинить мене від перегляду, але все одно дивно. Чому б не зробити навпаки - дубляж українською, а субтитри - російською? Здається, це було б логічніше.

Про сніданок, ВВС та щирість

Маю зізнатись - за сніданком я дивлюсь ВВС. Точніше один з двох каналів, доступних в моїй кабельній мережі - BBC World чи BBC Entertainment. Перегляд не допомагає травленню, не забезпечує кращий обмін речовин і не є запорукою гарного настрою на весь день. Просто мені цікаво знати, що трапилось в світі за останні години і ВВС World найліпший з відомих мені телеканалів, який може задовольнити мою цікавість. Але при тривалому перегляді починаєш думати, що можливо в роботі ВВС все ж таки є певні моменти, які слід покращити.

Зараз, коли блискавка, призначена для богохульників вдарила в трьох сантиметрах від мене, я маю трохи часу аби все пояснити. Справа в тому, що ведучі ВВС поводяться стримано, а більшість кореспондентів говорять рівним до сухості голосом. Можливо, це данина старовинній традиції “stiff upper lip”, а можливо така манера викладу має підкреслювати неупередженість його власника/власниці. Зрештою, новинарну службу ВВС поважають саме за цю неупередженість, точніше, за професійну роботу, яка її уможливлює. Та час від часу монотонність викладу дратує. Хочеться підняти кореспондента і добряче його потрусити, після чого обережно поставити на місце та попросити в майбутньому бути трохи більш жвавішим, якщо це його не утруднить, звичайно. Очевидно, подібні наміри виникають тільки по відношенню до журналістів-чоловіків.

Я можу згадати лише три випадки, коли журналісти ВВС змішували почуття і професійний обов’язок в одному ефірі. Перший - під час цьогорічного Чемпіонату світу, наступного дня після поразки збірної Англії у матчі з Німмечиною. У ефірній студії ведуча випуску розпитувала спортивного коментатора Аднана Наваза про те, що сталось вчорашнього дня. Пан Наваз не приховував свого роздратування [сліпою] суддівською бригадою, яка не побачила голу на 39 хвилині, і [бронтозаврами з інтеллектом амеби, які прикидаються] чиновниками ФІФА, які досі виступають проти введення відео-повторів. Слова в квадратних дужках додані від мене. Не сумніваюсь, що пан Наваз погодився би з ними і навіть додав кілька яскравих епітетів від себе, як би це дозволяли принципи редакційної політики та пристойності. Без зайвої вербалізації було зрозуміло, що Аднан Наваз – переживає, що він у розпачі, так само як і сотні тисяч інших вболівальників збірної Англії. Виявилось, що коментатор ВВС – людина і ніщо людське їй не чуже. Це була велика несподіванка.

З двома іншими проявами “людяності” від ВВС я зіткнувся цього тижня. То були два репортажі Хью Сайкса з Іраку. Гадаю, це вперше, я побачив журналіста, який не передає інформацію, а розмовляє з ведучим у студії. Перший репортаж вийшов в ефір у вівторок, 17 серпня. Того дня в Багдаді, в армійському рекрутінговому центрі, вибухнула бомба, внаслідок чого загинуло 59 людей. Коментуючи подію, пан Сайкс назвав її жахливою, і я спіймав себе на тому, що вірю його словам. Він щиро вважав цей вибух жахливою подією. Крім того, пан Сайкс розповів, чому теракт став можливим, чому такого не відбувається в поліцейських центрах для новобранців, яка ситуація в Багдаді загалом, і розповів так, немов розмовляв не з камерою а з давнім знайомим. При цьому, розповідь залишалась інформативною, цікавою і, звичайно ж, неупередженою.

Другий репортаж вийшов в ефір сьогодні і був присвячений виходу останньої бойової бригади американських військ з Іраку. Перші кадри - американський солдат у вантажівці, що від’їжджає, говорить “Ми перемогли, все закінчилось”. “Ні і ще раз ні” заявляє пан Сайкс у коментарі до репортажу. “Політика США дозволила аль-Каїді створити осередок у Іраку. Зріс рівень терористичної загрози, з'явились міжконфесійні конфлікти - все це напряму чи опосередковано пов'язано з тим, що американці розформували іракську армію у 2003”. Хью Сайкс говорив про те, в якій ситуації опинився зараз Ірак з іронію і жалем, які він не намагався приховувати від свого стриманого колеги в лондонській студії, та мільойнів глядачів.

Звичайно, було б шикарно, якби кожен репортаж робився “з почуттям”. Втім, безглуздо думати, ніби кожна тема, над якою працює журналіст викличе у нього “емоційний відгук” - зрештою, це і не потрібно. Часто, глядачу достатньо просто поінформованості і неупередженості. Втім не слід плутати неупередженість з байдужістю, бо очевидно, що можна залишатись об’єктивним і “переживаючим” одночасно. І коли трапиться тема, яка все ж "зачепить" журналіста, він має бути готовим бути щирим із глядачем. А це в свою чергу неможливо без поваги до глядача. Мені здається, що і Аднан Наваз, і Хью Сайкс, і багато інших журналістів ВВС поважають свого глядача і ставляться до нього як до “дорослої людини”, як до рівного. І це одна з причин, чому за сніданком я й далі дивитимусь ВВС.

Ще не вмерла Україна!

Приємно здивований класною серією ТВ-роликів "Гімн України". Гімн України виконується мовами національних меншин, які живуть в країні. Шикарна ідея, дуже класне виконання.
Якби не шум, навколо російської версії (найслабшої як на мене), я б ще довго про це нічого не знав. І скандали, зрештою, бувають корисні :)

Nowhere Boy

Подивився чудовий фільм Nowhere Boy / Стати Джоном Леноном.

Це не біопік про народження зірки. Можливо такий варто створити, але, гадаю, будь-якого фільму буде замало, що розповісти про Бітлз.

Nowhere Boy - історія про хлопця, якого в виховувала тітка і який познайомився з власною матірю лише у 16 років. Чи вдастья йому порозумітись з жінкою, яка залишила його ще дитиною? Чи зможе він зберегти стосунки із своєю стриманою та владною тіткою?
Порадів з Томаса Сангстера, який грав Пола Макартні, з Maggie May, з гумору "для четвертого класу", та епізоду коли п'яний Джон намагається поцілувати дівчину на вулиці, а подруга відтягує дівчину і каже на адресу Джона "He's a loser". "Когда б вы знали из какого сора"...
Дуже тепла і приємна картина. Раджу всім, незалежно від ставлення до Бітлз. Гадаю, навіть, більше задоволення отримають ті хто до Бітлів не дуже. Бо постійне порівняння актора Аарона Джонсона з Леноном - "схожий - не схожий, схожий - не схожий, тут схожий, а тут зовсім не він час від часу відволікає від картини.

Мій сайт – Центрально-Європейське життя

Приблизно місяць тому я запустив сайт Центрально-Європейське життя. Невибаглива назва доволі точно передає суть – ЦЄ Життя про те, що відбувається в країнах Центральної Європи – в політиці, культурі, економіці, суспільстві, регіонах.

Ідея створити такий сайт виникла у мене минулого року, після відрядження до Словаччини. Я тоді зрозумів, що досить мало знаю про життя країни. Точніше нічого не знаю, крім того що столиця Словаччини – Братислава і що класний художник/карикатурист/ілюстратор Shooty – словак. Мої знання про Чехію, Польщу та Угорщину були приблизно на тому ж рівні. І мені прийшло в голову, що було б непогано, якби існувало якесь джерело інформації про життя регіону. Про новини, про те, що відбувається в регіонах, про те як і чим живуть люди, які обіцянки виконують політики, які вистави йдуть у театрах. Список можна продовжувати ще довго, але якщо його скоротити до пристойних розмірів, вийде «про життя».

Помріявши на цю тему доволі довго, я з подивом виявив, що ніхто не читає моїх думок, і такого сайту не створено. Існують російськомовні версії чеських, польських, угорських, словацьких новинарних сайтів. Але вони присвячені лише окремим країнам і розкидані по мережі. Існують випуски теленовин, але редактори орієнтуються або на гучну подію, і чим (далі вона відбулась – тим гучнішою має бути), або на таку, яка пов’язана з Україною. Їх логіка цілком зрозуміла, але на моє переконання, така подача матеріалу створює дещо обмежену картину світу. Зрозумівши, що нема звідки чекати на допомогу, я вирішив створити омріяний ресурс сам.

І створив.

Зараз ЦЄ Життя є дайджестом новин. Головна причина вибору такого жанру – певна обмеженість можливостей робочого колективу сайту, до якого входить одна особа. Тож, якщо ви помітите гмаратичну помиклу у написнанні чи фактажі – будь-ласка повідомте про це. Сподіваюсь, згодом (може раніше) колектив буде розширено, і тоді можна буде урізноманітнити теми. Поки сайт має дві мовні версії – українську і російську. На сайті щодня публікується 1-2 записи-новини, що стосуються політики, культури, економіки, суспільства чи регіонів. Наразі, охоплено Польщу, Словаччину та Чехію. Протягом двох тижнів буде включено і Угорщину. Приблизно в цей же терміни почнуть з’являтись оригінальні матеріали.

Отож ласкаво прошу до ЦЄ Життя.

Буду радий вашим коментарям та пропозиціям по удосконаленню сайту.

Якщо ж ви надумаєте поширити інформацію про сайт серед друзів та знайомих - не зволікайте і не соромтесь це зробити :)

Батьки та діти

Сьогодні дорогою додому побачив цю картину. В робочий день, батько несе доньку на плечах, а схопившись за голову батька, роздивляється навкруги. З обличчя батька, та поведінки дівчинки було видно, що така прогулянка для них - звичайне діло. Краса! Вони просились намалюватись :)