неділя, 28 червня 2009 р.

Країна мрій. Танці та посмішки.

(запис має продовження)

Сказати, що я великий прихильник етно-музики буде явним перебільшенням. Назвати мене фанатом концертів під відкритим небом буде навмисним викривленням фактів. Приписувати мені особливу симпатію до народних ремесел буде необгрунтованною спекуляцією. Про великі скупчення людей жаркого літнього дня мови й бути не може. То чому ж вчора ввечері я був на Країні Мрій? Чому замість тихого і прохолодного кафе, я опинився на Співочому полі, де навіть в тіні було за 30, а від музики що лунала майданчиків розколювалась голова? Чому замість, того що б читати "My Trade. A Short History of British Journalism", я ходив з фотоапаратом між людей які сиділи, стояли, проходили повз, роздивлялись, прицінювались, торгувались, йшли, а потім повертались, покупали, посміхались, махали руками, несли на шиї дітей, намаглись протиснутись, зупинялись, вітали знайомих, обмінювались новинами, шукали тих з ким прийшли, танцювали перед сценою, підспівували, лежали, пили пиво, пили воду, пили вино, просто втомовували спрагу, збігали зі схилів, намагались перекричати динаміки, і займались ще двома тисячами справ, якими займаються люди на фестивалях? Я відповім - бо "Країна мрій" найрадісніша і найщасливіша подія, яка відбувається в Києві. І пропустити її - найбезвідповідальніший та найбезглуздіший вчинок.
На Країні мрій я зробив штук 80 знімків. Звичайно, що нормальних з них - штуки три. Але я пішов на компроміс із своїм сумлінням. Тому фото тут трохи більше :)































































































Немає коментарів: