середа, 24 лютого 2010 р.

Гілберт Честертон та його переклад

Вчора опублікував переклад першого розділу книги Честертона «Чарльз Діккенс», «Діккенс та його епоха». Дуже радію з того, що нарешті це зробив, бо маю довгу історію знайомства з творами ГКЧ, та відносно коротшу історію перекладу цього тексту.

Перше, що я прочитав Честертона були його детективні історії з синього тома «Библиотеки приключений», який з ним розділив з Едгар По. Мене дуже лякали деякі з його оповідань, тому я довгий час намагався не перечитувати перед сном «Прокляту книгу», де люди зникали, лише відкривали загадкову книгу, похмуру «Зламану шпага» із страшним вбивством генерала Сен-Клера, чи «Прокляття родини Дануей» (це вже з іншої збірки), де події розгортались в замку, а вбивство було скоєне в темній кімнаті з потаємним ходом.

З часом мені, моя цікавість змістилась від просто страшних детективних історій, до парадоксів, одного з головних механізмів оповідань Гілберта Честертона. Найхарактернішою в цьому плані, що, власне, стає зрозумілим вже з назви, є збірка «Парадокси містера Понда». На другому чи третьому курсі я навіть написав сценарій детективного фільму «під Честертона» – загадковий злочин з парадоксальною розгадкою. Сценарій, який я написав для знайомого, що вчився в Карпенка-Карого, так і не було реалізовано, що на мою думку, стало найбільшою катастрофою світового
кінематографа того року.

А ще згодом, зрозумів, що за парадоксами, які безумовно розважають і дивують, є ще щось. Щоб описати це «щось», мені знадобиться значно більше часу, ніж можна дозволити при написанні запису до блогу. Втім, тим хто не хоче чекати на розвантаження мого розкладу, я дуже раджу почитати романи Честертона, «Наполеон Ноттінгхільский», «Людина, що була Четвергом» та «Жива-людина» (“Manalive”), «Літаюча таверна».

Що ж до перекладу, який я опублікував, то електронну англійську версія тексту я знайшов, коли ще працював в проекті «Великі Українці». Прочитавши текст вперше я дуже жалкував, що не дізнався про нього раніше. Роздуми Честертона могли б значно збагатити обговорення щодо критеріїв величі, які велись в редакції перед запуском програми. Та й без утилітарщини, текст Честертона містив багато цікавих думок про героїв, демократію, релігію та велич, які є, на мій скромний погляд, актуальними і за 100 років після публікації.

Я захотів перекласти «Діккенс та його епоха» українською одразу ж після прочитання. Але, як відомо на шляху кожної гарної справи росте тундра першочергових «ялинок». Майже три роки пройшло з дня знайомства до закінчення перекладу. Втім, повільність з якою він був зроблений аж ніяк не позначилась на якості, про що я мушу одразу ж попередити, тих, хто ризикне
прочитати текст – місцями український текст leaves much to be desired з літредакторської точки зору. Втім, я все одно задоволений. Наступний переклад буде точнішим та більш літературним, а поки я просто зробив те, що давно мав зробити (і був би дуже радий отримати feedback:))

А це на останок. Малюнок і вірші Олівера Херфорда з його книги «Сповідь карикатуриста» (до речі, кажуть Херфорд автор цього жарту: The Irish gave the bagpipes to the Scotts as a joke, but the Scotts haven't seen the joke yet.)

G. K. Chesterton
When Plain Folk, such as you or I,
See the Sun sinking in the sky,
We think it is the Setting Sun,
But Mr. Gilbert Chesterton
Is not so easily misled.
He calmly stands upon his head,
And upside down obtains a new
And Chestertonian point of view,
Observing thus, how from his toes
The sun creeps nearer to his nose,
He cries with wonder and delight,
"How Grand the SUNRISE is to-night!"

2 коментарі:

Яна сказав...

а де ж літературний переклад віршика?)

Тарас Фролов сказав...

:)
обіцяю подумати над цим питанням )