вівторок, 3 травня 2011 р.

Травневі канікули. День 2 та 3. Краків-Прага. Прага.

Отже вчора я приїхав до Праги.

Здається це моя остання довга автобусна мандрівка. Автобус о 800 відправився з Кракова і о 1700 зупинився біля празського вокзалу. До очікуванних фізичних складностей такої подорожі у вигляді затеклих кінцівок та неможливості прийняти зручну позу, додалась ще одна, моральна. Виявилось, що регулювати гучність динаміків у автобусі неможливо, тому протягом доволі довгого часу, треба було слухати керівника групи. Я розумію всю складність її роботи, і підозрюю, що межа між класним керівником в школі для дітей з особливо складним характером, та керівником туристичної групи тонка, майже прозора. Відповідати на дурні питання, давати розумні поради, бути рідною мамою для 40 осіб різного віку та світоглядів - це важка справа. Але я досі не розумію, чому не можна було зробити промову нашого керівника трохи тихшою. Порятунку не було навіть в наушниках. З іншого боку, я дізнався, що "річки Чехії течуть з півдня на північ, і впадають в три моря: Балтійське, Північне, та Північно-Льодовите", що битва при Аустерліці була названа битвою трьох імператорів на честь російського, австрійського та пруського (мені здавалось, що замість пруського мав бути французський), "за останню тисячу років Чехія дуже змінилась" і що "багато хто говорить, що Прага схожа на Київ (пауза)... Ні, не схожа".

А ще, довгу подорож автобусом прикрасили види з вікна. Краса неймовірна. Зелені поля вкриті жовтими квітками рапса, косулі, які не бояться підходити близько до траси, будинки, вкриті черепицею. (Особисте враження, яке не має під собою жодного експерементального підтвердження - в Польщі та Чехії приватні будинки розфарбовані, переважно, в кольори національних прапорів. В Польщі - велика кількість білих, та різного ступеню сірих будинків, з червоними, та блідо-червоними дахами. В Чехії - до білого та червоного додається ще й синій. Навіть, якщо я помиляюсь - було б прикольно, якби десь так і було).
Прага зустріла нас хмарами та дощем. Ми зупинились у вокзала і нас одразу повели на екскурсію Старим Містом. За окремим виключенням, я не буду переповідати зміст того, що розповідав нам екскурсовод. По-перше, мені ліньки, а по-друге - приїздіть до Праги і самі все побачите та почуєте. Дуже вразила площа Вацлава, яка за розмірами скоріше вулиця, ніж площа. На відміну від Кракова - переважна більшість будинків тут відремонтована, пофарбована і підтримується у гарному стані. Надзвичайному і фантастичному стані. Ах... Завтра робитиму фото, викладу кілька моїх улюблених )

Сьогоднішній день почався з дощу. Холодного, неприємного і неквапно-спокійного в своєму намаганні зробити цей день якомога неприємнішим для туристів. Дощ йшов до середини дня, а холодна погода залишилась до вечора. Кажуть, завтра буде тепліше, втім, я б не дуже сподівався.
Я не очікував багото від екскурсії по Празькому граду у холод, дощ та вітер. Я розраховував втекти десь на двадцятій хвилині, заховатись в теплому закладі з пледами та гарячим чаєм, а після продовжити знайомство з Прагою самостійно. Я не втік на двадцятій, на тридцятій, на пятдесят сьомій хвилині. Точніше я залишився до кінця екскурсії і ще пройшовся з гідом до трамвайної зупинки. Пані Єлена (гід) - невиска на зріст, з світлими очами, скрипучим голосом. Протягом екскурсії вона викурила три Вайсроя, зробила дюжину зауваженнь особливо ретивим туристам і розповіла неймовірну купу всього про Празький Град, Карлів міст та сучасну Прагу. Це я намагаюсь сказати, що мені дуже сподобалось.

Декілька трюізмів про Прагу ззовні. По-перше, це "місто - підручник з архітектури". Тут зібрано все, про що пишуть в підручнику архітектури, та дещо, про що там забули написати. Від різноманіття будинків, фасадів, оздоблення голова йде обертом і хочеться понюхати кави чи подивиитсь на щось простіше за цю неймовірну красу. По-друге - трамваї. Вони ходять за розкладом, відкривають двері на вимогу і в них тихо. Дуже тихо. Можливо, в Києві, через проблеми в звукоізоляції, не помічаєш, що в громадському трансопрті люди переважно мовчать. В Празькому трамваї та метро це дуже помітно. Так тихо буває в бібліотеці або в пустій кімнаті. Тишу перериває лише жіночий голос, що оголошує зупинки. Незвичне відчуття.

Ввечері пішов на концерт органої музики в соборі св Миколая на Старомеській площі. Виявляється, якщо орган схований на балконі (як взагалі-то й потрібно) і виконавця не видно, то музика нічого не втрачає. Після - гуляв і встиг заблукати. Але знайшов себе біля Танцюючих будинків (фото завтра) після чого вирішив, що пригод на сьогодні досить, настав час вечеряти. Що власне зараз і буду робити в закладі У Голема, тільки-но закінчу писати і опублікую цей запис ) Так, я хизуюсь ) Але тут так здорово! Приїздіть, побачите самі )

Немає коментарів: