понеділок, 23 серпня 2010 р.

“Примара”


Було декілька причин, чому я хотів подивитись “Примару”. По-перше, актори – МакГрегор і Броснан виглядають цікавим дуетом; по-друге, режисер – можливо, Поланські не слід довіряти дітей, але довірити знімальний майданчик йому можна напевно; по-третє, рецензія в Економісті – газета публікує їх не часто, але влучно. В липні, коли фільм вийшов в Чехії я трохи засумував, бо мені здалось, що суворі реалії вітчизняного прокату вже не дозволять “Примарі” з’явитись в українських кінозалах. Але це був той випадок коли помилятись було приємно.

Оригінальна назва фільму – The Ghost Writer – “Письменник-привид”. “Привид” (не плутати з “літературним негром”) – професійний письменник, який допомагає політикам, акторам, спортсменам та іншим знаменитостям писати книги, автобіографії етс. Допомога може бути різною – від звичайного літературного редагування вже готового рукопису до створення книги ab ovo. В результаті співпраці замовник отримує книгу із своїм імям на обкладинці, а письменник – чек з автографом видавця.

Головний герой фільму, як можна здогадатись з назви - письменник-привид (Ієн МакГрегор), який отримав замовлення дописати автобіографію колишнього британського прем’єра Адама Ленга (Пірс Броснан). (Глядач, так і не дізнається як звуть головного героя – як інші його колеги він залишиться безіменним). З міркувань безпеки, рукопис не можна виносити за межі вілли де зараз живе Ленг, тож “привиду” доведеться провести чотири зимові тижні на острові Мартас-Вайнярд. “Привид” вагається – він ніколи не працював з політиками, одразу після зустрічі з повіреним Ленга на нього нападають невідомі, попередній “привид” загинув. Але 250 000 гонорару переконують підписати контракт. Опинившись на острові “привид” мимоволі починає розплутувати загибелі свого попередника, яка в свою чергу пов’язана з великою політичною інтригою.

Мені сподобалась картина, її неспішність. В майже дві години вдалось вкласти велику кількість подій і при цьому зберегти неквапливий ритм фільму. Час від часу складалось враження, що дивишся не кіно, а театральну постановку. Можливо це враження виникає через єдність місця – більшість подій відбуваються на віллі Ленга, через її мінімалістський інтер’єр, який своєю умовністю нагадує театральні декорації. А якщо згадати, що Ленг, в університеті значно більше цікавився театром, ніж політикою... Втім це вже майже спойлер, тож краще подивитись фільм і звернути увагу на сцену, де Ленг приймає рішення поїхати до Вашингтону.

Фільм знятий за мотивами роману британського письменника Томаса Харріса. Про те, що прототипом британського прем’єра Ленга став колишній прем’єр Тони Блер знають навіть ті, хто фільму не дивився. Харрі, був одним з донорів лейбористської партії і приятелював з Блером. Втім, їх дружні стосунки припинились, коли британський уряд підтримав позицію США, щодо введення військ до Іраку. Але якщо викинути паралелі з реальним світом з історією нічого не станеться. Гадаю, років за 50 сюжетна складова фільму залишиться зрозумілою навіть тим нащадкам, які не розбиратимуться у політичній історії початку ХХ століття.

“Примара” доводить, що для гарного фільму потрібно мати як мінімум гарного режисера та гарних акторів, а сценарій “який вже є”. Мені здалось, що у фільмі є декілька моментів, які вимагають від сценариста додаткових пояснень у вигляді постскриптуму. Наприклад, для чого знадобились мотоциклісти на початку фільму, чи яким чином американці дізнались про те, де у рукописі прихована таємниця, і чому нічого з ним не зробили? Втім, як я вже сказав – на фоні роботи Поланського, МакГрегора і Броснана, ці дрібниці зовсім неважливі. Дуже раджу.

6 коментарів:

Yana сказав...

Подивилась… сюжет дійсно захоплюючий, хоч і не надто оригінальний, не знаю як кому, а мені чомусь на початку пригадався «State of Play», в тому числі і за динамікою розгортання сюжетної лінії…
Кіно в цілому непогане… але закінчення якесь нелогічне, м’яко кажучи… сподіваюсь, що режисерська версія (якщо така буде) запропонує щось більш цікаве…
P.S. ідея суспільства-спектаклю належить Г. Дебору – досить детально проаналізована і опублікована ще 1967 року…)) і варто зважити, що вона досить вдало віддзеркалює сучасні реалії…
І ще згадався Б. Шоу: «Коли Ви читаєте біографію, пам’ятайте, що правда ніколи не підходить для опублікування»
P.P.S. «Ok, people, remember: happy, happy faces!..»))

Тарас Фролов сказав...

Я теж згадав про State of Play. Мабуть тому, що гарні політичні триллери виходять рідко і їх простіше запамятати.
Радий, що кіно сподобалось. У мене також залишилось питання до фіналу, але серце цього разу перемогло розум )
Дякую за Шоу та за P.P.S. )

Yana сказав...

you're welcome =)

Yana сказав...

you're welcome =)

Yana сказав...

http://news.bigmir.net/world/322514/

Тарас Фролов сказав...

:)) Я теж звернув увагу на цей випадок.
Гадаю, Тоні Блер домовився з Поланскі і отримав шикарний фільм для промо своєї книги. Дружба Блера і Харріса лише свідчить на користь цієї версії )