пʼятниця, 23 березня 2012 р.

Розмова у аптеці. Підслухано власним вухом


Вчора трохи отруївся, і зранку почувався не дуже. Тож, дорогою на роботу вирішив зайти до аптеки - купити чогось, що покращить самопочуття та поверне ентузіазм та гарний настрій. Поки я чекав на ліки, до аптеки зайшов чоловік - середнього росту, середнього віку, але не такого вже середнього достатку, що підтверджувала охайна зачіска, шкіряна куртка, гарні черевики, та майже досконале за своєю круглістю, черевце.
Він покликав когось з персоналу, став біля вікна і набрав номер на мобільному телефоні. Напевно, абонент на тому кінці дроту (хоча, який дріт у мобільному зв'язку?) має проблеми із слухом, бо кругленький разів п'ять доволі голосно повторив "Слухай мене!". Коли ж він, нарешті, заволодів увагою співрозмовника, то сказав наступне: "Слухай, сюди, вася! Я - заступник районного прокурора! Ти поставиш всі машинки на місце! Завтра нові власники будуть *!?:%;№;:!* тебе в усі дірки, якщо за годину не буде грошей! Ти зрозумів?" Речення подані в хронологічному порядку, але заступник районного прокурора голосно повторив кожне з них декілька раз - очевидно, для того аби його співрозмовник Василь, що страждає на глухоту точно почув його.
Безумовно, це була суто ділова розмова, і всім цілком очевидно, що в ній не було натяку на здирництво, і лише недобросовісна людина може вбачати в цьому корупційні дії. Напевно, безімений заступник райпрокурора просто сумлінно виконував свій службовий обв'язок - нагадував про необхідність сплати штрафу чи пені до державної скарбниці і відчуття огиди після побаченого і почутого, пояснюється виключно вчорашнім отруєнням.

Немає коментарів: