Праця Букера належить до тих книг, назва яких відповідає суті. На думку автора існує обмежена кількість сюжетів, які реалізуються в художніх творах в різних куточках світу в різні історичні епохи. Він на численних прикладах розглядає кожний сюжет (перша частина книги), знаходить спільні риси у цих сюжетах (друга частина книги, яка переважно присвячена персонажам). Букер розглядає, що трапляється з літературним твором, коли автор за власним бажанням змінює основні сюжети (як правило нічого доброго). І нарешті, у четвертій частині автор дає розлогу відповідь на питання, чому люди розповідають історії.
Про автора
Крістофер Букер - британський журналіст, якому цього року виповниться 79. Він почав журналістську кар’єру на початку 1960х. Букер став одним із співзасновників сатиричного журналу Прайват Ай. У 1963, після того, як журнал опублікував матеріал присвячений шпигунському скандалу Профьюмо, Букер покинув пост редактора, щоб повернутись у 1965. Він і досі співпрацює з Прайват Ай. Протягом своєї кар’єри Букер співпрацював з Дейлі Мейл, Телеграф, ВВС. Букер сумнівається у глобальному потеплінні, переконаний, що немає зв’язку між пасивним курінням та раком, є прибічником креаціонізму. І, просто для протоколу - ні, Букерівська премія названа не на честь Крістофера Букера.
Що цікавого
Букер виділяє наступні сім основних сюжетів - Перемога над чудовиськом, З Івана в пана, Пошук, Подорож і повернення, Комедія, Трагедія, Переродження.
В загальному вигляді, сюжет Перемога над чудовиськом виглядає так. На початку, герой (тут і далі герой означає головного персонажа твору, не зважаючи на його стать) дізнається про наявність чудовиська, що загрожує людям. Герой вирішує битись з монстром, можливо навіть перемагає когось з його посіпак. Втім, коли герой зустрічається з самим чудовиськом, перевага не на боці героя. У фінальній битві, що зазвичай відбувається у лігві монстра герой опиняється на волосинку від загибелі. Але в останню мить герою вдається подолати чудовисько, після чого герой отримує нагороду - одружується з принцесою, стає володарем королівства. До цього сюжету належать фільми про Джеймса Бонда, роман “День трифіддів” Джона Віндема, поему “Беовульф”.
Сюжет “З Івана в пана” має трохи іншу тональність. Герой має нещасне та бідне дитинство, він - об'єкт насмішок та презирства. Герой відправляється у великий світ, де знаходить свій перший успіх, і, можливо, велике кохання. Та герой зустрічає антагоніста, який загрожує щастю і коханню героя. У вирішальній сутичці Герой перемагає антагоніста та отримує в нагороду принцесу та королівство (пів-королівства, маєток, господарство). Серед творів побудованих на цьому сюжеті Букер називає, “Девіда Копперфілда” Діккенса, казку про Аладіна з “Тисячі і однієї ночі”, “Джейн Ейр” Шарлоти Бронте та інші.
Третій сюжет, Пошук, можна вважати одним з найдавніших в історії європейської літератури - саме Пошук становить основу гомерової “Одіссеї”. В цьому сюжеті, герой вимушений відправитись у ризиковану подорож до далекої мети. Під час мандрівки герой долає низку небезпек, але нарешті досягає місця призначення. Втім, діставшись туди він зустрічає нові перепони (в тому числі, антагоніста), які стоять йому на заваді. Кульмінація - велика битва, яка стає найстрашнішою пригодою в Пошуку. Герой перемагає, і отримує нове царство та принцесу. Крім “Одіссеї”, сюжет Пошуку використовують “Енеїда” Вергілія, фільми про Індіану Джонза та, звичайно ж, сюжетна лінія знищення Єдиного Персня у Володарі Перснів Д.Р.Р.Толкіена (сама трилогія, на думку Букера містить всі основні сюжети, крім комедії).
Сюжет Подорож і Повернення позбавлений героїки Пошуку. Безтурботний герой випадково потрапляє в незнайоме, чуже середовище. Спочатку новий світ, через свою загадковість і незвичність приємно дивує і бентежить героя. Втім, поступово, герой стикається з труднощами та розчаруваннями (можлива поява антагоніста), що ставлять його життя у новому світі під загрозу. В останню мить герою вдається вирватись з небезпеки і повернутись до свого звичного середовища. До літературних творів, які використали сюжет Подорожі і Повернення Букер відніс “Алісу у Країні Див” Л.Керрола, “Робінзона Крузо” Д.Дефо, “Повернення до Брайдсхеду” І.Во.
Комедія розгортається у невеликому світі, в якому панує плутанина, що спричинена або діями та вимогами антагоніста, або діями героя. Через цю плутанину, закохані не можуть бути разом, близькі сваряться, персонажі видають себе за інших. Павутиння плутанини, чим далі тим більше ушнуровує героїв, змушує їх вчиняти безглузді вчинки. Втім, все стає на свої місця, коли плутанина розплутується (зусиллями одного з персонажів чи випадково). На думку Букера суть комедії у переході між двома станами, в якому перший “схожий на сутінки, в яких нічого не можна побачити чітко”, а другий - “впізнання, коли все виходить на світло… Відкрито справжнє обличчя кожного персонажа”. Найпоказовішою комедією Букер вважає Божевільний день або Весілля Фігаро, П.А.К.Бомарше. Також, автор згадує і про “Щоденник Бріджит Джонс” Г.Філдінг, і про “Сон літньої ночі” У.Шекспіра, і оповідання про Джівза П.Г.Вудхауза.
Трагедія - єдиний сюжет, в якому герой має зовсім не геройські риси. З самого початку головний персонаж чимось незадоволений, зосереджений на самому собі, на якійсь особливій нагороді, що чекає на нього в майбутньому. Доклавши зусиль (переступивши через закони і мораль), герой отримує бажане, і на якийсь час відчуває себе щасливим. Втім, нагорода не приносить йому задоволення, і він чинить лихо іншим персонажам. Його дії призводять до того, що він опиняється замкненим вирі лихих подій і їх наслідків. Нарешті, герой втрачає контроль над ситуацією і гине. Трагедія так само завершується хеппі-ендом - герой трагедії, на думку Букера, має ті ж ознаки, що й чудовисько з сюжету Перемога над чудовиськом, а отже його загибель означає початок нового щасливого життя для людей, яким він загрожував. “Макбет” У.Шекспіра, фольклорна легенда про Фауста, “Лоліта” В.Набокова, “Мадам Боварі” Г.Флобера - ось неповний список творів, на прикладі яких Букер розглядає трагедійний сюжет.
Сьомий сюжет - Переродження. Від самого початку герой потрапляє під дію темних сил. Якийсь час здається, що з героєм все буде гаразд, але коли темні сили з’являються знову - герой підпадає під їх дію. Герой не живе, а існує в ізоляції, у (духовній) дрімоті. Це триває так довго, що здається ніби герой став “живим мерцем”. Але приходить довгоочікуване спасіння - в образі принцеси або дитини. Поява одного з цих персонажів витягує героя з “сплячки”, і, на завершення герой насолоджується життям, можливо одружується з принцесою. Найвідомішим прикладами цього сюжету є казки “Веретено” і “Спляча Красуня”. Цей сюжет втілено у казці “Сніговій королеві” Г.Х.Андерсона, “Злочині і карі” Достоєвського, та “Пер Гюнті” Г.Ібсена.
Букер згадує ще два сюжети - Бунт та Загадка. Автор не зараховує їх до основних сюжетів, оскільки Загадка - є похідним від основних, а Бунт зустрічається надто рідко, аби отримати поважний статус.
В Бунті герой опиняється у протистоянні з непереборною силою, яка охоплює своєю владою весь світ. Спочатку, він переконаний у власній правоті та у ваді непереборної сили. Втім, коли він зустрічається з усією всемогутністю сили, то визнає, що його погляди були обмеженим і суб'єктивним сприйняттям реальності. В розв’язці, герой визнає право на владу вищої сили. Букер наводить лише три приклади творів за цим сюжетом - біблійна Книга Йова, “Прекрасний Новий Світ” О.Хакслі, та “1984” Д.Оруелла (останні два приклади Букер називає “темними версіями сюжету”).
Загадка - сюжет, що набув популярності в останні півтора століття і найчастіше втілюється у творах детективного жанру. Скоєно злочин і герой намагається його розкрити. Але герой Загадки має опосередкований стосунок до головної драми в історії, подій, що привели до злочину. Він “ніби глядач роздивляється картину чи п’єсу, що обов’язково побудовані на одному з основних сюжетів”. Прикладами сюжету Загадки слугують “Громадянин Кейн” О.Велса, оповідання про Шерлока Холмса А. Конан Дойля, та “Жінка у білому” В.Коллінза.
Що ще цікавого
Третя частина книги присвячена критиці літературних і кінематографічних творів, в яких спотворюються або зовсім не використовуються сім основних сюжетів. Через вплив романтиків, які наголошували на особистій свободі людини, і зокрема автора, література, а згодом і кінематограф, на думку Букера, пішли не тим шляхом. Замість того, аби розповідати універсальні історії, автори використовували мистецтво, як спосіб заявити про свої бажання, фантазії, світосприйняття, і любов до себе в мистецтві витіснила любов до мистецтва у собі. Найгірше, що відбувається, коли література стає егоїстичною - стираються кордони між добром і злом, через що історії позбавлені розв’язки. До творів, які пішли не тим шляхом Букер зарахував і комедії А.Чехова, і “Червоне і чорне” Стендаля, і “В пошуках втраченого часу” М.Пруста, і “Улліс” Д.Джойса і багато інших знакових творів останніх двохсот років.
Що ж саме не подобається Букеру? Ось декілька прикладів. “Червоне і чорне” - типова історія на сюжет “З Івана в пана”. Відмінність полягає в тому, що головний герой, Жульєн Сорель - егоцентрик, який опікується виключно власними інтересами, прагненням влади і місця в суспільстві, перемог над жінками. На думку Букера, у Сореля не відбувається внутрішня трансформація, як це буває з героями основних сюжетів. Персонаж Стендаля продовжує дертись нагору, до своєї мрії, аж поки не зазнає падіння. Як і герой книги, Стендаль був палким шанувальником Наполеона, не приховував свого егоїзму, назвавши один з томів своєї автобіографії - “Сувеніри егоїзму”. Букер вказує, що Стендаль не вважав свого героя негативним, навпаки ставився до нього з співчуттям. Сорель став проекцією егоцентричності самого Стендаля, який ототожнив себе з героєм, його війною проти світу, “з його підйомом соціальними і сексуальними сходинкам”.
Букера не задоволений “гламуризацією трагедійних героїв”. Головний герой “Портрета Доріана Грея” має всі ознаки трагедійного героя - егоїстичний, його прагнення досягнути мети коштувало людських життів. Втім, на думку Букера, фінал роману переносить акцент з жорстокості і деградації героя (елементу трагедії) на милування героєм та жалкування за тим, як раптово він втратив свій прекрасний зовнішній вигляд.
Майже всі персонажі Чехова, на думку Букера визначаються тим, що прагнуть того, що не існує - молоді уявляють краще майбутнє, молоді - минуле і те, що втратили. Хибні надії перетворюються на розчарування та відчай.
Особливо дісталось мистецьким творам, які були створені після “сексуальної революції” (“Останнє танго в Парижі”, “Солом'яні пси”), головна мета яких, на думку Букера, піти за межі, шокувати глядача, видаючи обмежену фантазію авторів за мистецтво.
Напевно, третя частина книги - найбільш суперечлива. Втім, вона може припасти до душі тим, хто вважає роль насильства, сексу та чорнухи в мистецтві останніх років надмірно переоціненою.
Застороги
Мета книги Букера - не в тому, щоб дати письменникам інструмент для роботи, а в тому, щоб пояснити чому люди розповідають історії. Букер робить на основі глибинного психоаналізу Карла Юнга. Сюжети та образи для Букера - архетипи, що належать до колективного несвідомого. Цим, на думку Букера пояснюється виникнення схожих історій в різних частинах світу в різні епохи. Всі історії, якщо поглянути достатньо глибоко містять одне й те саме повідомлення і це повідомлення про поєднання із Собою (Самістю) та усвідомлення себе у світі.
Якщо ви поділяєте погляди автора - чудово. Якщо ні, то юнгіанські “прибудови” досить легко винести за дужки - книга все одно залишиться пізнавальною і цікавою. Якщо ж ви вперше чуєте про Юнга та архетипи, то не слід сприймати все, що пише Букер на віру одразу. Архетипи - не єдине пояснення схожих історій в різних культурах. Це явище може бути пояснене запозиченнями, впливами культур, чи випадковими збігами, коли виходячи з різних джерел історії набувають схожого вигляду.
Букер в якості прикладів розглядає переважно художні твори, чия поява стала наслідком праці конкретних авторів. Це викликає сумнів у показовості прикладів, бо діяльність письменника важко пояснити виключно дією колективного несвідомого. Юнг розвинув свою теорію архетипів на основі фольклору та міфології. Букер не наводить жодних пояснень, чому авторську літературу можна (чи не можна) розглядати за однією методологією, що викликає сумнів у цілісності його підходу.
Крім того, автор в якості прикладів використовує великі літературні форми (романи, повісті), повнометражні картини та опери. У зв’язку з основними сюжетами детально розглядається тільки одне оповідання, згадуються серії оповідань про Джівза та Шерлока Холмса. Чому автор не розглянув малі форми прикладів втілення основних сюжетів - так само залишається незрозумілим.
Якщо ви шукатимете у Букера визначення “сюжету”, то на вас чекає розчарування - його там немає. Букер також залишив поза увагою літературознавчу дискусію про відмінності “сюжету” від “історії” і використовує ці два терміни як синоніми.
Втім, наведені зауваження не можуть применшити цінність книги Крістофера Букера. Вона дасть свіжу перспективу для роздумів всім, хто цікавиться, “як зроблена” література. БлейрПартнершіп, літературна агенція, що опікується, серед іншого, творами Дж.Роулінг, рекомендує “Сім основних сюжетів” до прочитання всім авторам, як початківцям так і професіоналам. Чому б і не скористатись порадою? До того ж Букер детально переповідає сюжети понад 150 романів, опер, кінофільмів. То ж, якщо щось забудете - книга стане вам у пригоді.
***
Книга “Сім основних сюжетів. Чому ми розповідаємо історії” Крістофера Букера (“The Seven Basic Plots: Why We Tell Stories” by Christopher Booker) видана 2004 року, має більше семисот сторінок, і ще не перекладена ані російською, ані українською. Книга доступна в електронному варіанті на Амазоні, Барнс енд Нобел, ГуглПлейБукс. До речі, здається, на ГуглПлей книга коштує дешевше ніж на Амазоні.
Немає коментарів:
Дописати коментар