Про інтровертів.

Чудовий комікс! Позичено звідси http://img1.joyreactor.cc/pics/post/geek-story-guide-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B4-177281.png. Публікую, аби не забути ) (сподіваюсь при натисканні на малюнок він збільшується і можна прочитати текст; якщо ні - переходьте за посиланням, бо воно того варте :))

Несподіваний Уінстон Черчілль. Молодість, про яку є що розповісти

(опубліковано на Історичній Правді)
У одної старої пані з роману Бредбері, була проблема з дітьми. Діти були певні, що пані з'явилась на світ одразу сімдесятирічною і відмовлялись вірити, що та колись була маленькою дівчинкою. Жодні докази, які надавала пані, не могли переконати дітей. Зрештою, пані визнала, що діти праві, і вона народилась вже старою.

Такі історії трапляються не тільки у романах. Нам важко уявити знайомих молодшими за той вік, в якому ми їх зустріли. Тільки якщо знайомі проявлять наполегливість, і покажуть нам свої фотоальбоми, ми не залишимось із враженням, ніби вони народились вже двадцяти-, тридцяти-, сорока-і-більше-річними.

Що ж стосується людей відомих але не знайомих, тут ця, і без того складна, справа стає майже неможливою. Навіть фотографії не є гарантією успіху, оскільки роздивляючись їх, все одно ловиш себе на думці, що діти та підлітки, зображені на них, не мають жодного відношення до “справжнього Чарльза Дарвіна”, “справжньої Маргарет Тетчер” чи “справжнього Джона Ленона”. “Хіба що трохи схожий. Але, якщо чесно — зовсім інша особа”.

Ребуси )

В дитинстві дуже полюбляв ребуси. Роздивлятись, звичайно, бо розгадувати виходило не завжди. І от тепер, вирішив спробувати сам зробити. Ось що вийшло:
Ребус 1.

Ребус 2.

Якщо будуть ідеї - залишайте в коментарях )

Мода

- Я знав, що мені пасуватиме ця футболка.

- Так, любий. Але це моя футболка.

Ноель Галлахер та його High Flying Birds

(Трохи про концерт 13 червня). 

Коли ми з Дашею приїхали в залі було небагато людей. У мене виникла гірка думка, що концерта не буде. Або, що значно гірше, він відбудеться, але з сотнею людей в залі (включно з охороною). Але не пройшло і двадцяти хвилин, як в залі назбиралась пристойна кількість людей. Звичайно не стадіон, на яких Галлахерів бачити звичніше, але з врахуванням всіх інших обставин (місце проведення, невисоку популярність самого Ноеля) - це була пристойна кількість.

До того ж якби глядачів було більше, то я б не помітив Бориса Гребенщікова, який перед своїм виступом прийшов послухати трохи музики ) Ми бачили як БГ пройшов крізь зал та підійшов до охорони біля сцени. „БГ на розігріві? Чи може спільний виступ? Нісенітниці!” – подумав я, хоча інша частина мене, казала, що це було б цікаво. БГ, поговоривши з охороною повернувся в зал, та став за майданчиком звуко- та світло-техників. Він був „немногословен и прост”, в чорній куртці, чорних штанях, та сонцезахисних (помаранчевих?) окулярах. Оскільки на концерт прийшла свідома публіка вже за декілька хвилин біля БГ утворилась черга з бажаючих сфотографуватись та отримати автограф. Ваш покірний кореспондент не наважився підійти. Гадаю, Гребенщіков так би і простояв весь вечір роздаючи автографи, якби в залі нарешті не згасло світло і на сцену вийшли...

Портрет продавця в газеті або Втеча від стереотипів.

Назви на кшталт “Високе мистецтво продажу”, “57 (як варіант - 1001, 64, 8, 36,8) секретів успішних продаж”, “Стратегія продажів для самураїв” завжди викликали у мене напади роздратування та скепсису, незалежно від того, яким інформаційно-просвітницьким явищам вони належали. Ці напади були настільки серйозними, що завадили мені відвідати хоча б одну лекцію з теорії та практики продажів, чи прочитати принаймні 5 сторінок поспіль з однієї книги на цю тематику. Я переконаний, що такі назви – спосіб видати омріяно-бажане за дійсне, і чим романтичнішою є назва книги, тим беззмістовнішою є її суть. А також, що цей напрям у літератури є не дуже витонченим способом продажу повітря (води) в індустріальних масштабах. Продавець – нелегка професія, (одна з найважчих, на мій погляд) і ховати це за красивими назвами означає дурити себе та інших.
Ви скажете, що у будь-якій справі можна знайти романтику, і комерція не виключення, що автори намагаються допомогти своїм читатчам, що так само безвідповідально вчиняли критики Бродського і Пастернака, які ніколи не читали їх поезій, і взагалі, що я знаходжусь у полоні стереотипів. Напевно. Але я намагаюсь з цим боротись.
Саме тому, коли побачив в електронній розсилці Financial Times статтю під назвою “Портрет ідеального продавця” я клікнув на посилання. Дві чверті статті перешкод не виникало, я майже звільнився від упередженнь, аж раптом я перечепився через цей абзац:
„Jim Steele, Salesforce’s chief customer officer, cut his teeth as an IBM salesman. He represents traditional corporate America in the world of Silicon Valley and says that there is no magic to sales, whether you are in the souk, at IBM or at the apex of a modern tech company. But there are two absolute requirements, wherever you are: work hard and be a good listener. “What motivates salespeople is the thrill, the rush, the living on the edge, the idea that they’re going to close the big one. It’s a hero mentality.”
“Героїчна ментальність” продавця?!
”Життя на межі”?
О ні!
І стереотипи знову охопили мене )

Розмова у аптеці. Підслухано власним вухом

Вчора трохи отруївся, і зранку почувався не дуже. Тож, дорогою на роботу вирішив зайти до аптеки - купити чогось, що покращить самопочуття та поверне ентузіазм та гарний настрій. Поки я чекав на ліки, до аптеки зайшов чоловік - середнього росту, середнього віку, але не такого вже середнього достатку, що підтверджувала охайна зачіска, шкіряна куртка, гарні черевики, та майже досконале за своєю круглістю, черевце.
Він покликав когось з персоналу, став біля вікна і набрав номер на мобільному телефоні. Напевно, абонент на тому кінці дроту (хоча, який дріт у мобільному зв'язку?) має проблеми із слухом, бо кругленький разів п'ять доволі голосно повторив "Слухай мене!". Коли ж він, нарешті, заволодів увагою співрозмовника, то сказав наступне: "Слухай, сюди, вася! Я - заступник районного прокурора! Ти поставиш всі машинки на місце! Завтра нові власники будуть *!?:%;№;:!* тебе в усі дірки, якщо за годину не буде грошей! Ти зрозумів?" Речення подані в хронологічному порядку, але заступник районного прокурора голосно повторив кожне з них декілька раз - очевидно, для того аби його співрозмовник Василь, що страждає на глухоту точно почув його.
Безумовно, це була суто ділова розмова, і всім цілком очевидно, що в ній не було натяку на здирництво, і лише недобросовісна людина може вбачати в цьому корупційні дії. Напевно, безімений заступник райпрокурора просто сумлінно виконував свій службовий обв'язок - нагадував про необхідність сплати штрафу чи пені до державної скарбниці і відчуття огиди після побаченого і почутого, пояснюється виключно вчорашнім отруєнням.