Девід Розвелл та довідник з англійської літератури

Довідникові видання – особливий вид літератури. Здебільшого їх читають через необхідність, а не для особистого задоволення. Англійська література від А до Z (A to Z of English Literature by David Rothwell) приємне виключення з цього правила.

Цей довідник особливий з трьох причин. По-перше, він складений людиною, яка дуже далека від академічного літературознавства. Девід Розвелл – вчитель інформатики з Брістоля, вже на пенсії. Крім цього довідника, Розвелл уклав збірку питань для вікторин у пабах та словник омонімів (обидві книги видані Wordsworth Editions).

По-друге, Англійська література від А до Z, на відміну від інших подібних видань не претендує на об’єктивність та нейтральність. Автор вже в передмові повідомляє читачів про своє ставлення до об’єктивності довідників. Більшість з них «прикидаються, що думки викладені в них - частина загальної істини. Коли Оксфрдський компаньйон по англійській літературі заявляє, що Монах, роман М.Г.Льюіса – «екстравагантна суміш надприродного, жахливого та непристойного» він не фіксує факт, а висловлює думку/погляд. Оксфордський компаньйон, і подібні видання подають це так, немов це - божествена істина. Це не так».

Після Анни Карєніной

 

(Є спойлери, тому не радив би читати до фільму).

Цей фільм, не має жодного стосунку до Толстого. Так мені пояснили знаючі люди, які читали Анну Кареніну. На щастя, я не читав книги і отримав величезне задоволення від фільму. 

Фільм зняв британець Джо Райт, за сценарієм Тома Стоппарда британця чеського походження. І якщо ви хочете знайти тут загадкову російську душу - варто шукати в іншому місці. Тут є щось інше. 

Вронський просить Кареніну танцювати з ним, бо інакше, йому нема чого робити в "цій оперетці". І це - відповідь на німе питання глядачів, яке зароджується у них з перших хвилин картини і з кожним новим планом стає все більшим - "що в біса таке"?. 

Стіва на сцені голить слуга схожий на Свінні Тодда, величезні малюнки з листівок 19 століття прикрашають стіни кімнат, Кареніна виходить з іграшковий потяга, який несеться іграшковою залізницею, крізь іграшкові ліси, чорно-біла фотографія Червоної площі на тлі, покликана показати, що персонаж прибув в першопристольну, три десятки чиновників грюкають печатками, немов потрапили в фільм з трупи Ріверденса. Зрештою театральна зала і сцена, на якій відбуваються і бали, і засідання Думи, і перегони. Що це в біса таке?! Де Толстой?!

Це - оперетта. Де Толстой не знаю. Це не Толстой. Це те, як можна уявляти Толстого. 

І коли оперетта стає вже неймовірно надуманою (вальс Вронського і Кареніної) - вона зникає. Декорації, нестандартні монтажні переходи, трюки та витівки стають непомітними. Залишається історія, яка могла статись у Швеції, Франції, Італії, Австрії, Великобританії чи Північно-Американських Сполученних Штатах. Це вже не важливо. Бо костюми, пісня "Во поли береза стояла", червоні сорочки мають мало значення. 

Автори фільму не намагались зробити неможливе - зняти російську класику, як її б зняли росіяни. Чи так, як її б зняв Лев Миколайович. Зрештою, цього ніхто не зможе. Але вони могли зробити інше - розповісти історію жінки на ім'я Анна Кареніна. І, на мій смак, їм це вдалось. 

Дуже гарне кіно. 

А якщо хочете російської Анни Кареніної - будь ласка, подивіться, фільм Зархі. 

PS

Після фільму стало цікаво - а про що ж книга )

Інспектор Ребус та інші книжки 2012 року

Кожного року, наприкінці грудня мене охоплює бажання написати про події, якими запам'ятався рік, що минає. Підбити підсумки, навести результати, згадати минуле, глянути у майбутнє. Здається, жодного разу я не втілював задум. Як всім добре відомо, в сезон виготовлення салатів та пакування подарунків немає часу на рефлексії. Звичайно, можна дезертувати і сховатись від поспіху у затишному місці, але, коли це вдається, то хочеться займатись чим завгодно але не згадками про минулий рік.
Втім, 2012 - був гарним роком, і мені хотілось би залишити про нього згадку. Нижче - огляд книг, які я почав і закінчив читати протягом минулого року.
(Назви книг наведено у тому вигляді, в якому вони зафіксовані на обкладинці).

Детективи про інспектора Джона Ребуса. (Ian Rankin. Knots and Crosses; Mortal Causes; Let it Bleed; Ressurection Men; Exit Music).

Інспектор Джон Ребус багато пє і курить, він не вміє працювати в команді, а обираючи між дедукцією та деструкцією, зазвичай, надає перевагу останній. То ж його життя не можна назвати легким. Але якщо всі ці недоліки допомагають розкривати злочини корумпованих політиків, брудних поліцейських, російських олігархів, ультраправих радикалів, та короля злочинного Едінбурга Джеральда МакКаферті, то Джон Ребус не бачить причин мінятись.

З різдвом! )

Про інтровертів.

Чудовий комікс! Позичено звідси http://img1.joyreactor.cc/pics/post/geek-story-guide-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B4-177281.png. Публікую, аби не забути ) (сподіваюсь при натисканні на малюнок він збільшується і можна прочитати текст; якщо ні - переходьте за посиланням, бо воно того варте :))

Несподіваний Уінстон Черчілль. Молодість, про яку є що розповісти

(опубліковано на Історичній Правді)
У одної старої пані з роману Бредбері, була проблема з дітьми. Діти були певні, що пані з'явилась на світ одразу сімдесятирічною і відмовлялись вірити, що та колись була маленькою дівчинкою. Жодні докази, які надавала пані, не могли переконати дітей. Зрештою, пані визнала, що діти праві, і вона народилась вже старою.

Такі історії трапляються не тільки у романах. Нам важко уявити знайомих молодшими за той вік, в якому ми їх зустріли. Тільки якщо знайомі проявлять наполегливість, і покажуть нам свої фотоальбоми, ми не залишимось із враженням, ніби вони народились вже двадцяти-, тридцяти-, сорока-і-більше-річними.

Що ж стосується людей відомих але не знайомих, тут ця, і без того складна, справа стає майже неможливою. Навіть фотографії не є гарантією успіху, оскільки роздивляючись їх, все одно ловиш себе на думці, що діти та підлітки, зображені на них, не мають жодного відношення до “справжнього Чарльза Дарвіна”, “справжньої Маргарет Тетчер” чи “справжнього Джона Ленона”. “Хіба що трохи схожий. Але, якщо чесно — зовсім інша особа”.

Ребуси )

В дитинстві дуже полюбляв ребуси. Роздивлятись, звичайно, бо розгадувати виходило не завжди. І от тепер, вирішив спробувати сам зробити. Ось що вийшло:
Ребус 1.

Ребус 2.

Якщо будуть ідеї - залишайте в коментарях )

Мода

- Я знав, що мені пасуватиме ця футболка.

- Так, любий. Але це моя футболка.

Ноель Галлахер та його High Flying Birds

(Трохи про концерт 13 червня). 

Коли ми з Дашею приїхали в залі було небагато людей. У мене виникла гірка думка, що концерта не буде. Або, що значно гірше, він відбудеться, але з сотнею людей в залі (включно з охороною). Але не пройшло і двадцяти хвилин, як в залі назбиралась пристойна кількість людей. Звичайно не стадіон, на яких Галлахерів бачити звичніше, але з врахуванням всіх інших обставин (місце проведення, невисоку популярність самого Ноеля) - це була пристойна кількість.

До того ж якби глядачів було більше, то я б не помітив Бориса Гребенщікова, який перед своїм виступом прийшов послухати трохи музики ) Ми бачили як БГ пройшов крізь зал та підійшов до охорони біля сцени. „БГ на розігріві? Чи може спільний виступ? Нісенітниці!” – подумав я, хоча інша частина мене, казала, що це було б цікаво. БГ, поговоривши з охороною повернувся в зал, та став за майданчиком звуко- та світло-техників. Він був „немногословен и прост”, в чорній куртці, чорних штанях, та сонцезахисних (помаранчевих?) окулярах. Оскільки на концерт прийшла свідома публіка вже за декілька хвилин біля БГ утворилась черга з бажаючих сфотографуватись та отримати автограф. Ваш покірний кореспондент не наважився підійти. Гадаю, Гребенщіков так би і простояв весь вечір роздаючи автографи, якби в залі нарешті не згасло світло і на сцену вийшли...

Портрет продавця в газеті або Втеча від стереотипів.

Назви на кшталт “Високе мистецтво продажу”, “57 (як варіант - 1001, 64, 8, 36,8) секретів успішних продаж”, “Стратегія продажів для самураїв” завжди викликали у мене напади роздратування та скепсису, незалежно від того, яким інформаційно-просвітницьким явищам вони належали. Ці напади були настільки серйозними, що завадили мені відвідати хоча б одну лекцію з теорії та практики продажів, чи прочитати принаймні 5 сторінок поспіль з однієї книги на цю тематику. Я переконаний, що такі назви – спосіб видати омріяно-бажане за дійсне, і чим романтичнішою є назва книги, тим беззмістовнішою є її суть. А також, що цей напрям у літератури є не дуже витонченим способом продажу повітря (води) в індустріальних масштабах. Продавець – нелегка професія, (одна з найважчих, на мій погляд) і ховати це за красивими назвами означає дурити себе та інших.
Ви скажете, що у будь-якій справі можна знайти романтику, і комерція не виключення, що автори намагаються допомогти своїм читатчам, що так само безвідповідально вчиняли критики Бродського і Пастернака, які ніколи не читали їх поезій, і взагалі, що я знаходжусь у полоні стереотипів. Напевно. Але я намагаюсь з цим боротись.
Саме тому, коли побачив в електронній розсилці Financial Times статтю під назвою “Портрет ідеального продавця” я клікнув на посилання. Дві чверті статті перешкод не виникало, я майже звільнився від упередженнь, аж раптом я перечепився через цей абзац:
„Jim Steele, Salesforce’s chief customer officer, cut his teeth as an IBM salesman. He represents traditional corporate America in the world of Silicon Valley and says that there is no magic to sales, whether you are in the souk, at IBM or at the apex of a modern tech company. But there are two absolute requirements, wherever you are: work hard and be a good listener. “What motivates salespeople is the thrill, the rush, the living on the edge, the idea that they’re going to close the big one. It’s a hero mentality.”
“Героїчна ментальність” продавця?!
”Життя на межі”?
О ні!
І стереотипи знову охопили мене )

Розмова у аптеці. Підслухано власним вухом

Вчора трохи отруївся, і зранку почувався не дуже. Тож, дорогою на роботу вирішив зайти до аптеки - купити чогось, що покращить самопочуття та поверне ентузіазм та гарний настрій. Поки я чекав на ліки, до аптеки зайшов чоловік - середнього росту, середнього віку, але не такого вже середнього достатку, що підтверджувала охайна зачіска, шкіряна куртка, гарні черевики, та майже досконале за своєю круглістю, черевце.
Він покликав когось з персоналу, став біля вікна і набрав номер на мобільному телефоні. Напевно, абонент на тому кінці дроту (хоча, який дріт у мобільному зв'язку?) має проблеми із слухом, бо кругленький разів п'ять доволі голосно повторив "Слухай мене!". Коли ж він, нарешті, заволодів увагою співрозмовника, то сказав наступне: "Слухай, сюди, вася! Я - заступник районного прокурора! Ти поставиш всі машинки на місце! Завтра нові власники будуть *!?:%;№;:!* тебе в усі дірки, якщо за годину не буде грошей! Ти зрозумів?" Речення подані в хронологічному порядку, але заступник районного прокурора голосно повторив кожне з них декілька раз - очевидно, для того аби його співрозмовник Василь, що страждає на глухоту точно почув його.
Безумовно, це була суто ділова розмова, і всім цілком очевидно, що в ній не було натяку на здирництво, і лише недобросовісна людина може вбачати в цьому корупційні дії. Напевно, безімений заступник райпрокурора просто сумлінно виконував свій службовий обв'язок - нагадував про необхідність сплати штрафу чи пені до державної скарбниці і відчуття огиди після побаченого і почутого, пояснюється виключно вчорашнім отруєнням.

Я пам'ятаю, де був минулих вихідних. Сараєво. Фото

Минулого тижня, трохи несподівано для самого себе, я опинився у Сараєво, на Social Innovation Camp. Не певен, що викладу всі подробиці візиту в письмовому вигляді. Тому залишаю трохи фото на згадку.

Прага. Фото з обовязкової програми

Ці фото я зроби в останній, чудовий теплий весняний день в Празі )

Фото з телевежі (93 метри над землею)

Фото зроблені з празької телевежі

Травневі канікули. День 4 та 5. Прага

День четвертий та пятий
В середу я вирішив відпочити. Тобто, це канікули і за визначенням не потрібно сильно напружуватись, та все одно усвідомлення необхідності за короткий строк передивитись якомога більше обєктів, та нахопатись враженнь трохи виснажує. То ж зранку після сніданку я подивився трохи СіЕнЕн (як виявилось, не дуже цікавий канал), потім почитав, а потім, вибачте, задрімав. Прокинувся о 14.00 і поїхав в місто, де гуляв поки не почався дощ. Без пригод, але мені сподобалось.
Вчора був на телевежі (Жижкова башта)(фото - згодом). Башта схожа на космічну ракету перед стартом, і деякі мешканці Праги здається не проти, щоб вона поскоріше вже стартувала. Я не пражанин, і мені вежа сподобалась. Табло в ліфті показує скільки метрів, а не етажів він проїхав. Панорамний поверх розташований на висоті 93 метрів, і з нього, за гарної погоди відкривається вид на 100 кілометрів. Я боюсь висоти, і на висоті майже ста метрів я переконався, що це глибоке і сильне почуття. Але захват від побаченного - значно сильніший.
А ввечері пішов гуляти по Градчанам. Туристів вже практично не було, проте були каштани, акації, та бузок. Не знаю чи Київ, ще є найзеленішою столицею Європи, але якщо й так, то Прага йому нічим не поступиться. Такої кількості садів, парків, каштанових алей я не бачив навіть в Києві. І ще, вчора був дуже лагідний вечір. Тож, жодних пригод, просто дуже приємна прогулянка - нема чого розповісти, але повірте, це було гарно )
Втім, два абзаци за два дні - це малувато. Тож, залишу тут подорожні нотатки. Несистематизовані та довільні, як і мої прогулянки Прагою.
Люди та собаки. Я бачив дівчину, яка зайшла в трамвай з долматинцем, та молоду пару, які зайшли з двома собаками до банку. Багато людей, які в місті вигулюють собак (відповідно, стенди з бумажними пакетами є доволі поширеною прикрасою празьких вулиць). Слід зауважити - собаки дуже виховані, мовчать, навіть найменші, і не звертають уваги на незнайомців. На Карловом мосту бачив справжнього ньюфаундленда. Неповторно красива собака. А кішок я бачив лише на сувенірних магнітах та футболках.
Люди, особливо жінки, на милицях. Не можу зрозуміти, може кількість людей на милицях є однаковою незалежно від регіону, але в Празі за останні чотири дні прогулянок я побачив пять чи шість жінок на милицях. Це значно більше ніж в Києві. Єдине пояснення яке приходить в голову - травми це наслідок небезпечного поєднання бруківки, схилів та високих підборів. Втім, я відкритий до альтернативних поясненнь.
Бомжі. В Празі є все, в достатній кількості, і бомжі не виключення. Майже на кожній великій площі або парку можна помітити группу "міських мандрівників". Празькі бомжі не менш живописні за київських, хіба трохи частіше використовують переваги теплої води.
Туристи. Значно живописніший соціальний прошарок празького населення. За словами керівника нашої групи постійно в Празі проживає 1,5 млн людей. А кожного дня до Праги прибуває 350 000 туристів. Можливо вона помилилась. Але якщо й так, то зовсім трохи - туристів тут море, океан. Італійські школяри, німцькі пенсіонери, японці, росіяне (травневі свята, це травневі свята), американці, французи, студенти, закохані, родини з дітьми, друзі, з групою, або самостійно - все, що ви могли собі уявити.
Але варто зайти за три квартали від Старомеської чи Вацлавської площ ви потрапите в іншу, більш празьку Прагу. Так, ймовірність зустріти людину з мапою та рюкзаком залишається доволі великою (1 вулиця - 1,5 туриста). Але тут можна зустріти і звичайних пражан у природній атмосфері. Доволі милі люди, як на перший погляд.
Щодо мап. Кількість людей, що зупинились посеред вулиці і витрачаючи останні душевні сили намагаються визначити де ж на цій проклятій мапі та точка А, в якій вони зараз знаходиться, і де та недосяжна, як міраж, точка Б, якої вони прагнуть досягти - перевищує найсміливіші очікування. Не скажу скільки разів я сам напружував чоло, поки розумів де знаходжусь. Тут легко заблукати, бо вулиці розташовані лабиринтом, а від шикарних фасадів, затишних площ та парків, ресторанчиків та кафе, голова йде обертом (здається я про це вже казав). Тому, гадаю стратап "Місцеві. Допомогаємо знайти вас на мапі Праги і пояснюємо маршрут з 2011" швидко б перетворився на успішне підпримство, з можливим розміщенням акцій на Нью-Йоркскій біржі.
Тут багато сувенірних лавок. Але більшість з продавців дозволяє просто дивитись і не навязує свій товар. Можливо, тому що вони надзвичайно виховані, а може тому, кількість туристів (див.вище) дозволяє продавцям не дуже напружуватись на роботі - їх покупець до них обовязково завітає.
Здається, я писав про місцеві книги - вони настільки гарно оформлені та надруковані, що їх хочеться придбати як сувенір, красиву річ, предмет мистецтва. Але не всі чехи поділяють таке ставлення до книг. Переважна частина місцевого населення, купує книги для того аби їх читати. Книжкових магазинів - неймовірна кількість, в вагоні метро чи трамвая, ви обовязково знайдете як мінімум трьох читачів, на лавках в парках, чи ресторанах швидкої їжі - ви обовязково знайдете ще двох читачів, на зупинках трамвая, автобусів чи метровських ескалаторах поруч з рекламою масла, та банків, можно знайти рекламу книжкових новинок. (В метро ця реклама здається не дуже продуманою, бо постери розвішані так, що їх верхня та нижня сторони паралельні ескалатору, тож доводиться нахиляти голову, аби прочитати написане, на постері, а нахиляти голову на ескалаторі - ризикована справа). І читають не лише дорослі, але й діти. Думаю, якщо немає іншої, то книжковий в Чехії, є достатньою причиною аби вивчити чеську.